Постанова

від 28.11.2013 по справі 816/5409/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 р. Справа № 816/5409/13-а

Головуючий 1 інстанції: Сич С.С.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваресурсінвест» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5409/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваресурсінвест»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Полтаваресурсінвест», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0000872205 від 21.08.13 р. про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ за серпень 2013 р. в сумі 21171,0 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.13 р. по справі № 816/5409/13-а у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.13 р. по справі № 816/5409/13-а та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 95/16-01/22-05/36792717 від 17.07.13 р. /а.с.12-16/ перевірки підприємства позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «БТС «Арон» за серпень 2011 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого був завищений податковий кредит на суму 21171,2 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують з безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «БТС «Арон», який здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, оскільки позивач не підтвердив фактичне отримання товару від вказаного контрагента: доказів на підтвердження перевезення товару, документів, що підтверджують якість товару, доказів оприбуткування товарів та їх зберігання (прибуткових ордерів, карток складського обліку).

Вказані висновки відповідача обумовлені тим, що за наявною у нього інформацією, отриманою від ДПІ у ТОВ «БТС «Арон» (код ЄДРПОУ 34979593), не були підтверджені господарські відносини з платниками податків за період з 01.08.11 р. по 31.08.11 р.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції процитував зміст п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1 «а», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, ст. 1, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і вказав на те, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності і відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Також суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ТОВ «БТС «Арон» договір поставки № 12 від 11.01.11 р. /а.с.18/, предметом якого є поставка на користь позивача ТМЦ, визначені у специфікації або накладних до цього договору, який вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.11 р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Як зазначив суд першої інстанції, на підтвердження поставки були оформлені податкові накладні на запасні частини на загальну суму ПДВ 21171,2 грн., які були включені до складу податкового кредиту серпня 2011 р. /а.с. 71/, видаткові накладних. Оплата за отриманий товар підтверджена банківськими виписками /а.с. 20-22, 49, 51/.

В постанові суду першої інстанції зроблене посилання на п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за № 128/2568, (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. В п. 11.5. Правил передбачено, що ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). В п. 11.7 Правил передбачено, що перший примірник ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається перевізнику. Крім того, в п. 10.5 Правил передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Зважаючи на те, що позивач не надав до перевірки та до суду ТТН або подорожніх листів на підтвердження фактичного перевезення ТМЦ від ТОВ «БТС «Арон», з урахуванням віддаленість позивача /м. Полтава/ від місцезнаходження його контрагента ТОВ «БТС «Арон» /м. Київ/, судом першої інстанції був зроблений висновок про неможливість здійснення міжміських перевезень за відсутності перевізних документів, що спростовує сам факт перевезення.

В постанові суду першої інстанції зазначено, що в п. 2.1 договору передбачено, що якість товару має відповідати стандартам та технічним умовам, але позивач не надав будь-яких документів на підтвердження приймання товарів за якістю, копія оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за серпень 2011 р. містить лише перелік ТМЦ, а тому не підтверджує факт отримання ТМЦ від ТОВ «БТС «Арон» /а.с. 24/. Копії накладних, виписаних позивачем третім особам, не є беззаперечним доказом того, що зазначені у них ТМЦ були отримані позивачем саме від ТОВ «БТС «Арон».

Також в обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що позивач не надав докази оприбуткування товарів та їх зберігання, а саме, прибуткових ордерів та карток складського обліку. А про відсутність реального характеру відповідних господарських операцій також свідчать доводи контролюючого органу, з посиланням на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 4703/22-3/34979593 від 08.11.12 р. /а.с. 66-68/ щодо відсутності у продавця ТОВ «БТС «Арон» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності працівників, основних фондів та відсутність ТОВ «БТС «Арон» за зареєстрованим місцезнаходженням.

Наведені обставини стали підставою для висновку суду першої інстанції про те, що накладні та податкові накладні були видані ТОВ «БТС «Арон», який фактично не виступав продавцем товару, зазначеного у них, що свідчить про правильність висновків відповідача про завищення позивачем у періоді, що перевірявся, податкового кредиту в розмірі 21171,2 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 21171,0 грн.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що висновками відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, правочин, вчинений позивачем з ТОВ «БТС «Арон», не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, але суд першої інстанції цих обставин не врахував при прийнятті судового рішення.

Також слід відмітити, що порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту відповідач, з яким погодився суд першої інстанції, пов'язує з відсутністю сертифікатів якості або відповідності. Але Закон України «Про підтвердження відповідності», в якому встановлений порядок сертифікації продукції (товарів), визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності. Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, і поширюється на виробників та постачальників продукції незалежно від форми власності і видів діяльності, на органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні державні органи (ст.2). Тобто вказаний Закон не регулює податкові правовідносини, а встановлює процедуру підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами. Оскільки предметом поставки були запасні частини до автотранспорту, але відповідач не вказав яким чином ним було з'ясовано, що вказані товари становлять небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, що вимагає підтвердження відповідності, у суду першої інстанції не було законних підстав робити висновок про не поставку товарів.

Також слів зауважити, що подорожній лист є первинним документом про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство. Вказаний документ оформлюється перевізником і не передається отримувачу вантажу. Оскільки, як встановлено відповідачем, позивач не був перевізником, то у нього не можу бути подорожніх листів на перевезення. Крім того, вимагаючи від позивача надання ТТН на перевезений товар, відповідач, з яким погодився суд першої інстанції, не враховував того, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» зупинена публікацією в «Урядовому кур'єрі» від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності». Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 «Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» Мінтрансом України та Держкомстатом України». Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними.

Також відповідач не вказав які саме автотранспортні засоби повинні перевозити вантажі, перелічені у видаткових накладних, з урахуванням їх кількості, ваги, об'єму, зважаючи на визначення поняття «автомобіль вантажний», наведене в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, колегія суддів вказує на те, що твердження суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив оприбуткування товарів у зв'язку з ненаданням прибуткових ордерів та карток складського обліку, є помилковими, оскільки оприбуткування товарів здійснюється не прибутковими ордерами, а на відповідних рахунках бухгалтерського обліку відповідно плану рахунків. Наявність накладних, які відображені на рахунку 281, відповідач не заперечує, що свідчить про їх належне оприбуткування відповідно приписам Стандартів бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Зважаючи на те, що при ухваленні постанови від 08.10.13 р. по справі № 816/5409/13-а Полтавського окружного адміністративного суду не були враховані вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваресурсінвест» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5409/13-а - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5409/13-а - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову ТОВ «Полтаваресурсінвест».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0000872205 від 21.08.13 р. про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ за серпень 2013 р. в сумі 21171,0 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Водолажська Н.С.