Ухвала

від 09.12.2013 по справі 801/1383/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1383/13-а

09.12.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 801/1383/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 19.09.2013

за позовом Приватного підприємства "Фірма Еверест-Агро" (вул.Декабристів, буд.21, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95034)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Державної податкової служби від 24 січня 2013 року, прийняті стосовно Приватного підприємства «Фірма Еверест-Агро»: №0001262204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234901,50 грн., №0001252204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватник підприємств на загальну суму 318542,00 грн., №0001272204 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15977,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма Еверест-Агро» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма Еверест-Агро» судові витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 7969,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 в порядку статей 47, 49, 55, частин шостої, сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства здійснена заміна відповідача- Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на належного- Державну податкову інспекцію у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

09.12.2013 до початку апеляційного перегляду справи від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке судовою колегією було задоволено.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Фірма Еверест-Агро» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі відповідач) із вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2013: №0001262204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234901,50 грн., №0001252204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватник підприємств на загальну суму 318542,00 грн., №0001272204 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15977,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем необґрунтовано встановлено заниження податку на прибуток на суму 256978,00 грн. та заниження податку на додану вартість у загальній сумі 190500,00 грн., внаслідок здійснення господарських операцій з контрагентами, які, на думку відповідача, здійснювались для надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. На думку позивача, укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з податку на додану вартість та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, а висновок податкового органу є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами, операції з контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 24.01.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №000152204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 318542,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 256978,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 61564,00 грн., № 0001262204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234901,50 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 190500,00 грн. та за фінансовими санкціями в розмірі 44401,50 грн., № 0001272204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 15977,00 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 27.12.2012 №10517/22-1/24030537 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ПП «Скіпер», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит-груп», ПП «Гранд-М», ПП «Райс-М», ПП «Грандпродукт», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Сіті Буд», ПП «Добре Місто», ПП «Комманд», ПП «Мобкримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Базис Торг», ПП «Мастер Торг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Тонар Крим», ПП «Кримстройиндустрия», ТОВ «Аквамарин», ПП «Евроградстрой», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ-Компані», Фірма «Капитель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Буд», ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітстрой», ТОВ «Тренд Сервіс плюс», ПП «Портал Крим», ТОВ «Укростпоставка», ПП «Європродукт», ТОВ «Люкссервістрейд», ПП «Айкон Крим», ПП «Севграндтрейд», ПП «Контакт-торг» за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 (з 01.07.2010 по 30.06.2011, якою встановлено заниження податку прибуток та податку на додану вартість.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 14, підпункту 138.1.1, пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 256978,00 грн.; підпункту 7.2.1, пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість» та підпунктів 14.1.202, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму податку на додану вартість 190500,00 грн., а також зменшено значення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту» за вересень 2011 року на суму 15977,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що зазначені порушення були встановлені внаслідок не підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з зазначеними контрагентами з посиланням на акти від 06.04.2012 про неможливість проведення зустрічних звірок з ПП «Комманд» з питань правомірності проведених господар ських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств є формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок угод з контрагентами, господарська діяльність яких, на думку податкового органу, має ознаки нікчемності.

Із такими висновками відповідача не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та ПП «Комманд» укладено наступні договори: договір №90/1 від 06.09.2010, відповідно до умов якого ПП «Комманд» (постачальник) зобов'язується поставити позивачу (замовник) регулятор росту рослин "Радостим-ТМ" у кількості 600 літрів на загальну суму 799200,00 грн.; договір №106 від 18.10.2010, відповідно до умов якого ПП «Комманд» (постачальник) зобов'язується поставити позивачу (замовник) регулятор росту рослин "Радостим-ТМ" у кількості 600 літрів на загальну суму 799200,00 грн.; договір №08/204 від 11.04.2011, відповідно до умов якого ПП «Комманд» (постачальник) зобов'язується поставити позивачу (замовник) регулятор росту рослин "Радостим-ТМ" у кількості 200 літрів на загальну суму 266400,00 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надані відповідні документи бухгалтерської та податкової звітності, а саме: видаткові та податкові накладні. Придбані товари та роботи були у повному обсязі у сумі 1237968,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 206328,00 грн., оплачені позивачем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь ПП «Комманд», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями з відміткою банку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на підтвердження використання позивачем придбаних від ПП «Комманд» послуг у своїй господарської діяльності, а саме: подальша реалізація придбаного товару для отримання прибутку, позивачем надані відповідні документи бухгалтерської та податкової звітності, зокрема, видаткові накладні.

Окрім цього, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відповідно до висновку № 138/13 судово-економічної експертизи від 22.07.2013 висновки акту відповідача № 10517/22-1/24030537 від 27.12.2012 щодо заниження податку на прибуток на суму 256978,00 грн. та заниження податку на додану вартість у загальній сумі 190500,00 грн., а також зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15977,00 грн., первинними документами податкового та бухгалтерського обліку позивача не підтверджується, а навпаки, фактичне придбання товарів позивачем від контрагентів підтверджується первинними документами: ПП "Комманд" на суму 1237968,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 206328,00 грн. Тобто, висновком експерта встановлено що, реальність господарських операцій позивача з придбання робіт та товарів у контрагента ПП «Комманд» та їх використання в господарській діяльності підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку, а також первинними документами позивача (податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, виписками банку, головними книгами, журналами-ордерами) з урахуванням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судова колегія, дослідивши висновок експерту № 138/13 від 22.07.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що постачальники робіт та товарів, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, на момент вчинення відповідних господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість, за даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України і мали право видавати податкові накладні.

Отже, позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з ПП "Комманд", яке було окремим платником податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несе самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП "Комманд" мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності" у зв'язку з наступним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно частини другої статті 215 Цивільного кодексуУкраїни недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статтею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

У висновках акту відповідач посилається на приписи норм частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої, другої статті 228 Цивільного Кодексу України та декларують, що у цьому випадку правочини мають ознаки нікчемності у силу припису закону через наступне.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що недійсність правочину за підставою, передбаченою статтею 228 Цивільного кодексу України (недодержанням інтересам держави та моральним засадам суспільства), визнається у судовому порядку та лише за наявності доведеної вини (у формі умислу) сторін правочину.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП "Команд", зокрема, доказів умисного укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Судова колегія відмічає, що зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Помилковими вважаються посилання в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 провадження № 1-кп/123/147/2013 відносно фізичної особи ОСОБА_3, яка визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 КК України та яка є засновником ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", оскільки даним вироком суду встановлено, що ОСОБА_3, використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних нею з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ "Союз КДС" ОСОБА_4, головному бухгалтеру ПАТ "Крименерго" ОСОБА_5, директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_6, директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_2, директору ТОВ "Будком" ОСОБА_7 Тобто, даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій із позивачем.

Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, у адміністративного суду відсутні правові підстави для прийняття вказаного вироку суду у якості доказу по даній справі.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2013: №0001262204, №0001252204,№0001272204,оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо винесення стосовно позивача спірних податкових повідомлень-рішень від 24.01.2013: №0001262204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234901,50 грн., №0001252204 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватник підприємств на загальну суму 318542,00 грн., №0001272204 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15977,00 грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи стосовно позивача спірні податкові повідомлення-рішення, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 у справі № 801/1383/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко