Постанова

від 03.12.2013 по справі 801/10259/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2013 р. (11:10) Справа №801/10259/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Марчевської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Краншип"

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Дочірнє підприємство "Краншип" (далі - позивач) до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим №0002652202 від 24.10.2013, № 0002662202 від 24.10.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування позивачем податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у зв'язку з тим, що угоди, укладені між ТОВ «Кредере» та його постачальниками, мають ознаки нікчемної угоди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність господарської операції між позивачем та ТОВ «Кредере», не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів має реальний характер, отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарської діяльності підтверджується первинними документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надіслав витребувані судом документи та клопотання про розгляд справи без участі представника.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Заперечень на адміністративний позов та будь-яких доказів до суду не надав, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з раннім часом призначення справи до розгляду.

Враховуючи скорочені строки розгляду справи, наявність обов'язку владного суб'єкту надати усі матеріали, які можуть бути використані судом у якості доказів, суд вважає за можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Краншип» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 33433543) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим 28.05.2005.

Відповідно до витягу від 20.07.2011 з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, функціонування інфраструктури водного транспорту (КВЕД 63.22.0), організація перевезення вантажів (КВЕД 35.11.0), будування та ремонт суден (КВЕД 61.10.1).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Дочірнє підприємство «Краншип» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Дочірнього підприємства «Краншип» з питання достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» у січні, лютому, березні та вересні 2012 року.

За результатами перевірки був складений акт від 08.10.2013 №227/22.2/33433543 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002652202 від 24.10.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн.;

- № 0002662202 від 24.10.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ДП «Краншип» п. 44.1 ст. 44, п. 138.1., п. 138.2., п. 138., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме у зв'язку з завищенням витрат позивачем у 2012р. на суму 41491,70 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у ТОВ «Кредере», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 8713,26 грн.

Зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ДП «Краншип» п. 198.1, п. 198.3., п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України за операціями з придбання товарів у ТОВ «Кредере» у 2012р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 8298,34 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0002652202 від 24.10.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн., суд зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, витрати по операціях з ТОВ «Кредере» були сформовані позивачем у 1 кварталі 2012р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства до скалу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, платник податків має віднести витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому вказані витрати включаються до податкового обліку того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що ДП «Краншип» до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у 2012 р. включені витрати за операціями з придбання товарів у ТОВ «Кредере».

Як вбачається з висновків акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення платником податків порушення ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Краншип» з ТОВ «Кредере», та п. 138.1., п. 138.2., п. 138., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів, відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення операцій ТОВ «Кредере» з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів від контрагентів-постачальників МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М» за 2012 рік.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що за відсутністю об'єктів оподаткування за операціями з придбання товарів у підприємств-постачальників (МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М»), операції купівлі-продажу ТОВ «Кредере» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ДП «Краншип».

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, ДП «Краншип» по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере», суд вказує на наступне.

Судом встановлено, що між ДП «Краншип» та ТОВ «Кредере» було укладено договір поставки № 01/01/11-ОД від 12.01.2011 (далі - Договір поставки), відповідно до якого Продавець (ТОВ «Кредере») зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП «Краншип»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити шланги, запчастини та інше обладнання промислового призначення (далі - товар).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки передача товарів Покупцеві здійснюється Продавцем на складі Продавця в м. Одесі. Покупець зобов'язаний вивезти зі складу Продавця товари у погоджений сторонами строк власними силами.

На виконання умов договору поставки ТОВ «Кредере» відправило товар (обладнання промислового призначення) через ПП «Нічний експрес», яке поставило товар (обладнання промислового призначення) ДП «Краншип» за місцем знаходження дочірнього підприємства, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 6027056 від 14.02.2012 та № 6190845 від 07.09.2012, виписаними ПП «Нічний експрес».

Отримання товарів ДП «Краншип» підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000008 від 13.02.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн. (вартість без ПДВ 24360,00 грн.), № РН-0000065 від 07.09.2012 на суму 20558,04 грн., у тому числі ПДВ 3426,34 грн. (вартість без ПДВ 17131,70 грн.). Загалом було товарів на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 (вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

Судом встановлено, що ДП «Краншип» повністю сплачена вартість товарів, отриманих від ТОВ «Кредере» , що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 (вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ «Кредере» з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до витягу від 20.07.2011 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, будування та ремонт суден (КВЕД 61.10.1).

Враховуючи специфіку господарської діяльності позивача, ним було укладено договір поставки обладнання промислового призначення з ТОВ «Кредере».

Матеріали справи свідчать, що товари промислового призначення придбані у ТОВ «Кредере» були використані позивачем у власній господарській діяльності та списані на загальновиробничі витрати, що підтверджується наступним.

Так, запчастини до малярського обладнання (маска маляра, шланг фарбувальний у кількості 120 метрів, повідець для шланга у кількості 10 шт.), які отримані від ТОВ «Кредере» у лютому 2012 року, списані позивачем на загальновиробничі витрати у лютому та березні 2012 року, що підтверджується актами списання для технічного обслуговування малярного устаткування від 27.02.2012 та від 05.03.2012, та накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 27.02.2012 та від 05.03.2012.

Судом встановлено, що на балансі підприємства числиться дробометна установка, яка використовується для обробки поверхні металопрокату, який необхідний для будівництва та ремонту суден.

Матеріали справи свідчать, що запчастини до дробометної установки (щітка задня, щітка бокова у кількості 2 шт., внутрішня передня пластина, зовнішня передня пластина, проміжна передня пластина, бокова захисна пластина у кількості 2 шт.), які отримані від ТОВ «Кредере» у вересні 2012 року, списані позивачем на загальновиробничі витрати у вересні 2012 року, що підтверджується актом списання витратних матеріалів для технічного обслуговування дробометної установки від 15.09.2012 та накладною вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 15.09.2012.

Отже, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, беручи до уваги, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у сумі 41491,70 грн. підтверджуються первинними документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього (понесені витрати спрямовані на провадження господарської діяльності з будівництва та ремонту суден), вказані витрати є витратами, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у розумінні приписів п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, витрати у сумі 41491,70 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере» правомірно віднесені позивачем до складу витрат, понесених платником податків у 2012 р.

Таким чином, суд зазначає, що ДП «Краншип» виконані усі умови, передбачені Податковим кодексом України, для віднесення до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ТОВ «Кредере» на суму 41491,70 грн., у зв'язку з чим, збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі суму 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень - рішень № 0002662202 від 24.10.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість, та було встановлено наступне.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит по операціям з ТОВ «Кредере» був сформований позивачем у 2012р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. За висновками акта податкового органу ДП «Краншип» безпідставно нарахувало податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів у ТОВ «Кредере» у розмірі 8298,34 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів, відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення операцій ТОВ «Кредере» з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів від контрагентів-постачальників МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М» за 2012 рік.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що за відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників (МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М»), операції купівлі-продажу ТОВ «Кредере» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ДП «Краншип».

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 8298,34 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

По епізоду формування податкового кредиту по взаємовідносинах ДП «Краншип» з ТОВ «Кредере» суд вказує на наступне.

Як було зазначено вище, між ДП «Краншип» та ТОВ «Кредере» було укладено договір поставки № 01/01/11-ОД від 12.01.2011 (далі - Договір поставки), відповідно до якого Продавець (ТОВ «Кредере») зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП «Краншип»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити шланги, запчастини та інше обладнання промислового призначення (далі - товар).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки передача товарів Покупцеві здійснюється Продавцем на складі Продавця в м. Одесі. Покупець зобов'язаний вивезти зі складу Продаця товари у погоджений сторонами строк власними силами.

Судом встановлено, що ДП «Краншип» перерахувало ТОВ «Кредере» в безготівковій формі грошові кошти у сумі 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 261 від 30.01.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн., № 431 від 15.02.2012 на суму 7941,26 грн., № 850 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн., у зв'язку з чим, за датою списання грошових коштів в оплату товарів вартістю 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., у продавця (ТОВ «Кредере») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 8298,34 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ТОВ «Кредере» виписало позивачу податкові накладні: № 6 від 30.01.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн., № 2 від 15.02.2012 на суму 7941,26 грн., № 6 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн.

Загалом було виписано податкових накладних на суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів податкових накладних за січень, лютий та травень 2012 року.

Отже, за датою списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у 2012 році по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере» в сумі 8298,34 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Податкова накладна № 6 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн., отримана позивачем від ТОВ «Кредере» 21.05.2012, що підтверджується журналом реєстрації вхідної кореспонденції. При цьому судом досліджені реєстри податкових накладних за березень, квітень, травень 2012 року та встановлено, що вказана податкова накладна не включена до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди березня та квітня 2012 р., отже, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно, з дотриманням вимог Податкового кодексу України вказана податкова накладна включена до складу податкового кредиту травня 2012 року у тому податковому періоді, коли фактично була отримана.

У зв'язку з чим, відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивач включив до складу податкового кредиту податкову накладну № 6 від 30.03.2012 у травні 2012 року.

Далі, на виконання умов договору поставки ТОВ «Кредере» відправило товар (шланги, запчастини та інше обладнання) через ПП «Нічний експрес», яке поставило товар (шланги, запчастини та інше обладнання) ДП «Краншип» за місцем знаходження дочірнього підприємства, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 6027056 від 14.02.2012 та № 6190845 від 07.09.2012, виписаними ПП «Нічний експрес».

Отримання товарів ДП «Краншип» підтверджується наступними видатковими накладними: №РН-0000008 від 13.02.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн. (вартість без ПДВ 24360,00 грн.), № РН-0000065 від 07.09.2012 на суму 20558,04 грн., у тому числі ПДВ 3426,34 грн. (вартість без ПДВ 17131,70 грн.). Загалом було товарів на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн.(вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані грошові кошті в оплату отриманих товарів.

Судом встановлено, що постачальник - ТОВ «Кредере» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://minrd.gov.ua/reestrэ).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітних періодах у 2012 р. за взаємовідносинами з ТОВ «Кредере» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого ДП «Краншип» по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере», судом встановлено, що отримане промислове обладнання у подальшому використане при виробництві та увійшло до загальновиробничих витрат перевіряємого періоду.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочинів з контрагентом позивача.

У зв'язку з чим, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ «Кредере».

Суд вважає безпідставними доводи податкового органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень - рішень, про необґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з ДП ТОВ «Кредере» з тих підстав, що товарно-транспортні накладні не містять обов'язкових реквізитів та зважає на наступне.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджений наказом Мінтранса України від 14.07.1997 р. №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Слід зазначити, що в розумінні наведеної норми «єдиний» - означає «єдиний, тобто загальний для всіх», а не в розумінні «єдиний, тобто один».

Суд зауважує, що, виходячи з наведених правових норм, товарно-транспортна накладна є первинно-бухгалтерським документом і одночасно документом, який підтверджує факт доставки товару.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, в призмі розглядуваних правовідносин товарно-транспортна накладна не є первинним документом, оскільки не є підставою для формування витрат та податкового кредиту, пов'язаних з господарськими операціями з доставки товару (транспортне експедирування), адже підставою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту у даному випадку є понесені витрати, які пов'язані з отриманням товару та складають їх вартість без ПДВ, ані витрати, пов'язані з транспортним експедируванням (послуги по перевезенню).

Таким чином, товарно-транспортна накладна у спірних правовідносинах є документом, який засвідчує факт доставки товару.

У зв'язку з чим, недоліки товарно-транспортної накладної (зокрема, відсутність зазначення вартості товару), у даному випадку не можуть свідчить про відсутність отримання товару, та, як наслідок, відсутність підстав для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту при наявності інших первинних-бухгалтерських документів, визначених нормами податкового законодавства, які є підставою для віднесення понесених витрат до складу валових витрат в межах господарської діяльності платника податків та відповідних сум до складу податкового кредиту.

Окрім цього, вказані недоліки товарно-транспортних накладних не спростовують самого факту отримання товару позивачем, його оприбуткування та використання у власній господарській діяльності позивачем.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Кредере» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ТОВ «Кредере» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Кредере» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ «Кредере», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем робіт у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ «Кредере» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ТОВ «Кредере» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність постачальників ТОВ «Кредере» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у постачальників ТОВ «Кредере», а відтак відсутня залежність правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування та податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у постачальників ТОВ «Кредере» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

При цьому при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту та виключення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування по операціям з ТОВ «Кредере» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0002652202 від 24.10.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн. та № 0002662202 від 24.10.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час судового засідання, яке відбулось 03.12.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАСУ постанову складено у повному обсязі 09.12.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0002652202 від 24.10.2013 та № 0002662202 від 24.10.2013.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Краншип» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 33433543) 213,68 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна