Ухвала

від 27.02.2014 по справі 801/10259/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/10259/13-а

27.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 03.12.13 у справі № 801/10259/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Краншип" (вул. Кірова, буд.54-а, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98318)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Борзенко, буд.40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Дочірнє підприємство "Краншип" (далі - позивач) до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим №0002652202 від 24.10.2013, № 0002662202 від 24.10.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2013 по справі № 801/10259/13-а позов Дочірнього підприємства «Краншип» до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0002652202 від 24.10.2013 та № 0002662202 від 24.10.2013.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2013 та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 27.02.2014 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Дочірнього підприємства «Краншип» з питання достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» у січні, лютому, березні та вересні 2012 року.

За результатами перевірки був складений акт від 08.10.2013 №227/22.2/33433543 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002652202 від 24.10.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн.;

- № 0002662202 від 24.10.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та переглядаючи постанову в межах доводів апеляційної скарги зазначає наступне.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ДП «Краншип» п. 44.1 ст. 44, п. 138.1., п. 138.2., п. 138., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме у зв'язку з завищенням витрат позивачем у 2012р. на суму 41491,70 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у ТОВ «Кредере», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 8713,26 грн.

Зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ДП «Краншип» п. 198.1, п. 198.3., п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України за операціями з придбання товарів у ТОВ «Кредере» у 2012р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 8298,34 грн.

Перевіряючи правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати по операціях з ТОВ «Кредере» були сформовані позивачем у 1 кварталі 2012р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До скалу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, платник податків має віднести витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому вказані витрати включаються до податкового обліку того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Краншип» до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у 2012 р. включені витрати за операціями з придбання товарів у ТОВ «Кредере».

Як вбачається з висновків акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення платником податків порушення ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Краншип» з ТОВ «Кредере», та п. 138.1., п. 138.2., п. 138., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів, відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення операцій ТОВ «Кредере» з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів від контрагентів-постачальників МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М» за 2012 рік.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що за відсутністю об'єктів оподаткування за операціями з придбання товарів у підприємств-постачальників (МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М»), операції купівлі-продажу ТОВ «Кредере» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ДП «Краншип».

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, ДП «Краншип» по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере», суд вказує на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Краншип» та ТОВ «Кредере» було укладено договір поставки № 01/01/11-ОД від 12.01.2011 (далі - Договір поставки), відповідно до якого Продавець (ТОВ «Кредере») зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП «Краншип»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити шланги, запчастини та інше обладнання промислового призначення (далі - товар).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки передача товарів Покупцеві здійснюється Продавцем на складі Продавця в м. Одесі. Покупець зобов'язаний вивезти зі складу Продавця товари у погоджений сторонами строк власними силами.

На виконання умов договору поставки ТОВ «Кредере» відправило товар (обладнання промислового призначення) через ПП «Нічний експрес», яке поставило товар (обладнання промислового призначення) ДП «Краншип» за місцем знаходження дочірнього підприємства, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 6027056 від 14.02.2012 та № 6190845 від 07.09.2012, виписаними ПП «Нічний експрес».

Отримання товарів ДП «Краншип» підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000008 від 13.02.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн. (вартість без ПДВ 24360,00 грн.), № РН-0000065 від 07.09.2012 на суму 20558,04 грн., у тому числі ПДВ 3426,34 грн. (вартість без ПДВ 17131,70 грн.). Загалом було товарів на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 (вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

ДП «Краншип» повністю сплачена вартість товарів, отриманих від ТОВ «Кредере» , що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 (вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ «Кредере» з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, колегія суддів зазначає.

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до витягу від 20.07.2011 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, будування та ремонт суден (КВЕД 61.10.1).

Враховуючи специфіку господарської діяльності позивача, ним було укладено договір поставки обладнання промислового призначення з ТОВ «Кредере».

Матеріали справи свідчать, що товари промислового призначення придбані у ТОВ «Кредере» були використані позивачем у власній господарській діяльності та списані на загальновиробничі витрати, що підтверджується наступним.

Так, запчастини до малярського обладнання (маска маляра, шланг фарбувальний у кількості 120 метрів, повідець для шланга у кількості 10 шт.), які отримані від ТОВ «Кредере» у лютому 2012 року, списані позивачем на загальновиробничі витрати у лютому та березні 2012 року, що підтверджується актами списання для технічного обслуговування малярного устаткування від 27.02.2012 та від 05.03.2012, та накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 27.02.2012 та від 05.03.2012.

На балансі підприємства числиться дробометна установка, яка використовується для обробки поверхні металопрокату, який необхідний для будівництва та ремонту суден.

Матеріали справи свідчать, що запчастини до дробометної установки (щітка задня, щітка бокова у кількості 2 шт., внутрішня передня пластина, зовнішня передня пластина, проміжна передня пластина, бокова захисна пластина у кількості 2 шт.), які отримані від ТОВ «Кредере» у вересні 2012 року, списані позивачем на загальновиробничі витрати у вересні 2012 року, що підтверджується актом списання витратних матеріалів для технічного обслуговування дробометної установки від 15.09.2012 та накладною вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 15.09.2012.

Отже, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, беручи до уваги, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у сумі 41491,70 грн. підтверджуються первинними документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього (понесені витрати спрямовані на провадження господарської діяльності з будівництва та ремонту суден), вказані витрати є витратами, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у розумінні приписів п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, витрати у сумі 41491,70 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере» правомірно віднесені позивачем до складу витрат, понесених платником податків у 2012 р.

Таким чином, ДП «Краншип» виконані усі умови, передбачені Податковим кодексом України, для віднесення до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ТОВ «Кредере» на суму 41491,70 грн., у зв'язку з чим, збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі суму 13069,89 грн., у тому числі за основним платежем - 8713,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,63 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень - рішень № 0002662202 від 24.10.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8298,34 грн., у тому числі за основним платежем - 8298,34 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит по операціям з ТОВ «Кредере» був сформований позивачем у 2012р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. За висновками акта податкового органу ДП «Краншип» безпідставно нарахувало податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів у ТОВ «Кредере» у розмірі 8298,34 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів, відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення операцій ТОВ «Кредере» з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів від контрагентів-постачальників МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М» за 2012 рік.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що за відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників (МП ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Крок-М»), операції купівлі-продажу ТОВ «Кредере» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ДП «Краншип».

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 8298,34 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, колегія суддів зважає на наступне.

По епізоду формування податкового кредиту по взаємовідносинах ДП «Краншип» з ТОВ «Кредере».

Як було зазначено вище, між ДП «Краншип» та ТОВ «Кредере» було укладено договір поставки № 01/01/11-ОД від 12.01.2011 (далі - Договір поставки), відповідно до якого Продавець (ТОВ «Кредере») зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП «Краншип»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити шланги, запчастини та інше обладнання промислового призначення (далі - товар).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки передача товарів Покупцеві здійснюється Продавцем на складі Продавця в м. Одесі. Покупець зобов'язаний вивезти зі складу Продаця товари у погоджений сторонами строк власними силами.

ДП «Краншип» перерахувало ТОВ «Кредере» в безготівковій формі грошові кошти у сумі 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 261 від 30.01.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн., № 431 від 15.02.2012 на суму 7941,26 грн., № 850 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн., у зв'язку з чим, за датою списання грошових коштів в оплату товарів вартістю 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., у продавця (ТОВ «Кредере») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 8298,34 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ТОВ «Кредере» виписало позивачу податкові накладні: № 6 від 30.01.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн., № 2 від 15.02.2012 на суму 7941,26 грн., № 6 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн.

Загалом було виписано податкових накладних на суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн., які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів податкових накладних за січень, лютий та травень 2012 року.

Отже, за датою списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у 2012 році по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере» в сумі 8298,34 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Податкова накладна № 6 від 30.03.2012 на суму 12616,78 грн., у тому числі ПДВ 2102,80 грн., отримана позивачем від ТОВ «Кредере» 21.05.2012, що підтверджується журналом реєстрації вхідної кореспонденції. При цьому судом досліджені реєстри податкових накладних за березень, квітень, травень 2012 року та встановлено, що вказана податкова накладна не включена до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди березня та квітня 2012 р., отже, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно, з дотриманням вимог Податкового кодексу України вказана податкова накладна включена до складу податкового кредиту травня 2012 року у тому податковому періоді, коли фактично була отримана.

У зв'язку з чим, відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивач включив до складу податкового кредиту податкову накладну № 6 від 30.03.2012 у травні 2012 року.

Далі, на виконання умов договору поставки ТОВ «Кредере» відправило товар (шланги, запчастини та інше обладнання) через ПП «Нічний експрес», яке поставило товар (шланги, запчастини та інше обладнання) ДП «Краншип» за місцем знаходження дочірнього підприємства, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 6027056 від 14.02.2012 та № 6190845 від 07.09.2012, виписаними ПП «Нічний експрес».

Отримання товарів ДП «Краншип» підтверджується наступними видатковими накладними: №РН-0000008 від 13.02.2012 на суму 29232,00 грн., у тому числі ПДВ 4872,00 грн. (вартість без ПДВ 24360,00 грн.), № РН-0000065 від 07.09.2012 на суму 20558,04 грн., у тому числі ПДВ 3426,34 грн. (вартість без ПДВ 17131,70 грн.). Загалом було товарів на загальну суму 49790,04 грн., у тому числі ПДВ 8298,34 грн.(вартість без ПДВ 41491,70 грн.).

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані грошові кошті в оплату отриманих товарів.

Постачальник - ТОВ «Кредере» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://minrd.gov.ua/reestrэ).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітних періодах у 2012 р. за взаємовідносинами з ТОВ «Кредере» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого ДП «Краншип» по взаємовідносинах з ТОВ «Кредере», судом встановлено, що отримане промислове обладнання у подальшому використане при виробництві та увійшло до загальновиробничих витрат перевіряємого періоду.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочинів з контрагентом позивача.

У зв'язку з чим, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ «Кредере».

Колегія суддів вважає безпідставними доводи податкового органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень - рішень, про необґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з ДП ТОВ «Кредере» з тих підстав, що товарно-транспортні накладні не містять обов'язкових реквізитів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджений наказом Мінтранса України від 14.07.1997 р. №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Також слід зазначити, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, оскільки не є підставою для формування витрат та податкового кредиту, пов'язаних з господарськими операціями з доставки товару (транспортне експедирування), адже підставою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту у даному випадку є понесені витрати, які пов'язані з отриманням товару та складають їх вартість без ПДВ, ані витрати, пов'язані з транспортним експедируванням (послуги по перевезенню).

Таким чином, товарно-транспортна накладна у спірних правовідносинах є документом, який засвідчує факт доставки товару.

У зв'язку з чим, недоліки товарно-транспортної накладної (зокрема, відсутність зазначення вартості товару), у даному випадку не можуть свідчить про відсутність отримання товару, та, як наслідок, відсутність підстав для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту при наявності інших первинних-бухгалтерських документів, визначених нормами податкового законодавства, які є підставою для віднесення понесених витрат до складу валових витрат в межах господарської діяльності платника податків та відповідних сум до складу податкового кредиту.

Окрім цього, вказані недоліки товарно-транспортних накладних не спростовують самого факту отримання товару позивачем, його оприбуткування та використання у власній господарській діяльності позивачем.

Відносно посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Кредере» правочинів.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ТОВ «Кредере» були вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Кредере» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ «Кредере», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем робіт у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

За відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ «Кредере» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ТОВ «Кредере» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутність постачальників ТОВ «Кредере» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п.

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у постачальників ТОВ «Кредере», а відтак відсутня залежність правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування та податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у постачальників ТОВ «Кредере» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

При цьому при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту та виключення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування по операціям з ТОВ «Кредере» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростуванням матеріалами справи і встановленими обставинами, а тому, відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.13 у справі № 801/10259/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна