Постанова

від 11.12.2013 по справі 826/16766/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року 08:30 №826/16766/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Соломон-груп» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Соломон-груп» (надалі - Позивач/ТОВ «МЮК «Соломон-груп») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.10.2013 р. №0004542207 та №0004532207.

2. Судові витрати покласти на Відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2013 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час видачі податкового повідомлення-рішення.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить в їх задоволенні відмовити із підстав викладених в запереченнях, та зазначає про дотримання Відповідачем положень чинного законодавства під час винесення податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до положень ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ТОВ «МЮК «Соломон-груп» зареєстроване Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією 17.04.2002 р. та з 16.05.2002 р. взято на податковий облік в органах податкової служби. Основними видами діяльності Позивача є: агентство нерухомості, діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності й керування, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.

На підставі наказу №785 від 09.09.2013 р. та направлення на перевірку від 12.09.2013 р., виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в період з 12.09.2013 р. по 18.09.2013 р. Відповідачем була проведена перевірка Позивача щодо правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецекспертгруп» (надалі - ТОВ «Спецекспертгруп»).

За результатами чого було складено Акт №211/1/22-07-31900583 від 23.09.2013 р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МЮК «Соломон-груп» (код ЄДРПОУ 31900583), з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Спецекспертгруп» (код ЄДРПОУ 378949140) за період з 01.01.2011 р. по 341.12.2012 р.» (надалі - акт №211), в якому зокрема було зазначено наступні порушення Позивача:

ь п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138 ПК України, в частині заниження податку на прибуток за 2012 р. на загальну суму 57 225,00 грн.;

ь п.44.1 ст.44, п.198.3 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПК України та п.5, п.6.3, п.16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 р. в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 54 500 грн., в точу числі за листопад 2012 р. на суму 54 500,00 грн.

07.10.2013 р., на підставі Акту №211, Відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення, зокрема:

ь форма «Р» №004542207 - яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємства в розмірі 71 531,00 грн. (із яких, за основним платежем 57 225,00 грн., та за штрафними санкціями - 14 306,00 грн.);

ь форма «Р» №0004532207 - яким збільшено суму податкового зобов'язання з подбати на додану вартість в розмірі 68 125,00 грн. (із яких, за основним платежем 54 500,00 грн. та за штрафними санкціями 13 625,00 грн.)

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень, ТОВ «МЮК «Соломон-груп» оскаржило їх в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

01.11.2012 р. між Позивачем та ТОВ «Спецекспертгруп» було укладено Договір №11-М, відповідно до якого Замовник (Позивач) доручає, а Виконавець (ТОВ «Спецекспертгруп») приймає на себе зобов'язання по проведенню маркетингового дослідження ринку офісної нерухомості Південного регіону та АР Крим (п.1.1 Договору №11-М). При цьому, вартість робіт склала 327 000,00 грн. (в т. ч. ПДВ - 54 500,00 грн.) (п.2.1 Договору №11-М).

Позивачем на підтвердження реальності укладення та виконання даного договору було надано Акт №31 здачі-прийняття (надання послуг) від 30.11.2012 р.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До суду було надано податкову накладну №31 від 30.11.2012 р. на суму 327 000 грн., яка була виписана Позивачу ТОВ «Спецекспертгруп».

В якості доказів проведення оплати, за вказаним вище договором, Позивачем надано банківську виписку з рахунку.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Натомість, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Спецпроектгруп». Надані Позивачем договір оренди №1 від 01.01.2012 р. та договір суборенди №03/03/26 від 27.03.2012 р. вказаних висновків суду не спростовують.

При цьому, із наданого Позивачем Маркетингового дослідження «Ринок офісної нерухомості України (південний регіон, АР Крим) та інших країн» не містить обов'язкових реквізитів первинних документів, зокрема: підпису, печатки тощо, що надає можливість встановити хто саме його розробив, та на чиє замовлення воно було розроблене.

Більше того, як вбачається із Маркетингового дослідження «Ринок офісної нерухомості України (південний регіон, АР Крим) та інших країн» (наданого Позивачем) в ньому міститься інформація про ринок нерухомості станом на 31.12.2012 р. (щодо ринків нерухомості міст: Ялти, Одеси, Сімферополя, Бердянська, Євпаторії, Херсона, Іллічівська, Геніченська, Білгород-Дністровського). Крім того, в розділі 4 Маркетингового дослідження «Ринок офісної нерухомості України (південний регіон, АР Крим) та інших країн» (Світовий ринок офісної нерухомості у 2011-2012 рр.) аналізуються обсяги інвестицій в 1 кварталі 2013 р., що здійснювались в Європі, на Близькому Сході, в Африці, у Північній та Південній Америці, а також у Азіатсько-тихоокеанському регіоні).

Таким суд критично ставиться до Маркетингового дослідження «Ринок офісної нерухомості України (південний регіон, АР Крим) та інших країн», наданого Позивачу ТОВ «Спецекспертгруп» 30.11.2012 р. та в якому міститься інформація за 2013 р. та за 31.12.2012 р.

При цьому, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати наявність зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесення інших витрат і господарською діяльністю платника податків.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо. Судам слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Однак, Позивачем не надано жодного обґрунтування, яким чином Маркетингове дослідження «Ринок офісної нерухомості України (південний регіон, АР Крим) та інших країн» використовується Позивачем в господарській діяльності.

В той же час, відповідно до положень ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На судові запити 09.12.2013 р. від Печерського районного суду м. Києва надійшов супровідний лист №1165 від 03.12.2013 р. (вх. №03-4/86222/13) до якого було надано вирок по кримінальній справі №757/23026/13-к (із відміткою про набрання законної сили) за обвинуваченням гр. ОСОБА_3, у скоєні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до даного вироку було встановлено, що гр. ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України , та визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.358 КК України . При цьому, в даному вироку також зафіксовано, що під час заснування ТОВ «Спецпроектгруп» у гр. ОСОБА_3 жодного наміру займатись підприємницькою діяльністю не було, функції директора він не виконував. Водночас, підписуючи реєстраційні документи ТОВ «Спецекспертгруп» гр. ОСОБА_3 надав змогу невстановленій слідством особі здійснювати незаконну діяльність, користуватися печаткою підприємства, прикриваючись фактом державної реєстрації вказаного товариства.

Таким чином, у вироку Печерського районного суду м. Києва по кримінальній справі №757/23026/13-к було встановлено, що гр. ОСОБА_3 передав печатку підприємства невстановленим особам, та господарські документи ТОВ «Спецекспертгруп» він не підписував.

Як наслідок, суд критично ставиться до документів, що були надані Позивачем та в яких міститься підпис гр. ОСОБА_3, а саме: Договір №11-М, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №31 від 30.11.2012 р., податкова накладна №31 від 30.11.2013 р.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, що здійснені Позивачем господарські операції з ТОВ «Спецекспертгруп» за Договором №11-М носять реальний характер, а отримані послуги використані в межах господарської діяльності. Водночас, суд погоджується із доводами Відповідача, що перевіркою фактично встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, тобто кошти перераховувались без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Отже, в межах даного спору та на підставі наданих сторонами документах, судом не встановлено здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Спецекспертгруп», а також не віднайшли своє підтвердження обставини використання отриманих послуг у власній господарській діяльності Позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - п.138.9, пп.138.10.2 - пп.138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

При цьому, в пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, п.138.11 цієї статті, п.140.2 - п.140.5 ст.140, ст.142 і ст.143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, ПК України визначено випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У п.198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, наявність зазначених обставин, а також відсутність підтверджуючих документів щодо фактичного здійснення господарських операцій та отримання Позивачем товарів через відсутність первинних підтверджуючих документів, майна та інших матеріальних і трудових ресурсів у ТОВ «Спецекспертгруп»; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності по причині відсутності трудових ресурсів, відсутність відображення господарських операцій в податковій звітності Позивача, вказує на фіктивність укладеного між сторонами правочину, які в свою чергу не мали на меті настання певних правових наслідків.

Водночас, суд критично ставиться до наданої Позивачем постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2013 р. по справі №826/15556/13-а (за позовом ТОВ «МЮК «Соломон-груп» до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), якою визнано протиправним та скасований наказ Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві №785 від 09.09.2013 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», з огляду на наступне.

По-перше, ч.1 ст.72 КАС України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Однак, жодних відміток про набрання законної сили постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2013 р. по справі №826/15556/13-а не містить.

По-друге, процедурні порушення, навіть якщо вони і мали місце, не спростовують встановлених перевіркою висновків податкового органу щодо безпідставно сформованого податкового кредиту за перевіряємий період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Певні процедурні недоліки проведення перевірок, без спростування факту вчинення порушення, самі по собі не є такими, що звільняють останнього від відповідальності за вчинені ним порушення.

При цьому, суд звертає увагу, недотримання контролюючим органом встановленого законом порядку проведення перевірки є підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки особою, стосовно якої перевірка призначена. В разі допуску до перевірки самі по собі порушення порядку проведення перевірки не роблять наслідки перевірки нікчемними.

Такий висновок суду відповідає аналогічній правовій позиції Вищого адміністративного суду України (зокрема, постанова від 17.05.2012 р. у справі №К-37554/09-С, постанова від 19.09.2013 р. по адміністративній справі №К/9991/46215/11, постанова від 26.09.2013 р. по справі №К/9991/58944/12, постанова від 02.10.2013 р. по справі №К-33643/10).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню Позивачу.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Соломон-груп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін