Ухвала

від 05.12.2013 по справі 2а-13943/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 р. Справа № 9104/140430/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося в суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000300802/16046 від 11.08.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом помилково зроблено висновок щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ПП «Лара», ТОВ «Патріот» внаслідок чого безпідставно збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість. На момент вчинення господарських операцій відомості про вказаних контрагентів знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Податковий кредит сформовані відповідно до вимог ст.185, ст.188, ст.198, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ у зв'язку з виконанням контрагентами договорів. При цьому сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами. Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначає, що в ході перевірки підприємства встановлено нікчемність господарських операцій останнього з контрагентами, що стверджується довідкою ДПІ у Кіровському районі м. Донецька щодо взаєморозрахунків з ТОВ «Патріот».

Вважає перевіркою доведеним, що укладення договорів спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

ДП «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 19.06.2002 року взято на податковий облік і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові та було платником податку на додану вартість.

Працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові в перод з 05.07.2011 року по 18.07.2011 року проведено позапланову невиїзну перевірку ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Континіум-сервіс», ПП «Лара», ТОВ «Патріот» за квітень 2011 року.

22.07.2011 року за результатами перевірки складено акт перевірки №8/08-02/31978981, яким встановлено порушення підприємством вимог п.14.1.185, п.14.1.191 ст.14, п.185.1, ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198. п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2011 року, на загальну суму 645528,48 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 11.08.2011 року прийнято щодо підприємства податкове повідомлення-рішення №0000300802/16046, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 447337,98 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкції.

ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями оскаржило їх в судовому порядку.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з ПП «Лара», ТОВ «Патріот» .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції підставно виходив з наступного.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до п.180.1. ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ, для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

При цьому, ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Суд першої інстанції встановив і це знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, що між позивачем та ПП «Лара» 11.01.2006 року укладено договір поставки № б/н на строк до 31.12.2012 року, за умовами якого Постачальник (ПП «Лара») зобов'язався поставити позивачеві (замовник) щебеневу продукцію, пісок, металопрокат, фарбу ПФ, сіль технічну, цемент и 500, М-400, нітрат кальцію (комплексна добавка до посипки доріг).

Згідно п. 3.1. Договору, Постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом загального користування на умовах ІНКОТЕРМС 2000 FCA (франко-перевізник, станція відвантаження) із подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці Замовника. Відповідно до п.1.2 цього ж договору, постачальник надає послуги по розвантаженню продукції, що постачається.

На виконання укладеного сторонами Договору, ПП «Лара» поставлено позивачеві у квітні 2011 року щебінь, висівку (відсів) та суміш гранітна згідно видаткової накладної № РН-0000054 від 09.04.2011 р. на суму 92645 грн., № PH-0000055 від 10.04.2011 р. на суму 181152 грн. № РН-0000056 від 11.04.2011 р. на суму 63896 грн., № РН-0000057 від 11.04.2011 р. на суму 37990 грн., № РН-0000059 від 13.04.2011 р. на суму 45543 грн., № РН-0000060 від 14.04.2011 р. на суму 72635,75 грн., № РН-0000061 від 15.04.2011 р. на суму 41459,62 грн., № РН-0000062 від 16.04.2011 р. на суму 51240,78 грн. № РН-0000063 від 16.04.2011 р. на суму 14148,06 грн., № РН-0000066 від 18.04.2011 р. на суму 27755,58 грн. та видано позивачеві податкові накладні, які останнім включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних. Оплата здійснена в безготівковому порядку згідно платіжних доручень.

Здача-прийняття робіт по розвантаженню оформлена актами здачі-приймання робіт (надання послуг) по розвантаженню (відсіву) з залізничних напіввагонів № ОУ-0000019 на суму 12668,25 грн., № ОУ-0000020 на суму 9034,89 грн., № ОУ-0000021 на суму 4606 грн., № ОУ-0000022 від 13.04.2011 року на суму 3280,6 грн., № ОУ-0000023 на суму5226,4 грн., № ОУ-0000024 на суму 2280,14 грн. № ОУ-0000025 на суму 7040,88 грн. № ОУ-0000026 на суму 1733,55 грн., № ОУ-0000027 на суму 8178,19 грн., №ОУ-0000028 на суму 3796,03 грн. згідно калькуляцій.

Факт транспортування придбаного товару підтверджено долученими до матеріалів справи залізничними накладними, товаротранспортними накладними.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки ДПІ у Галицькому районі м. Львова №2226/23-2/22332240 від 13.07.2011 року, складеної за результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Лара» з питань достовірності нарахування і своєчасної сплати податку на додану вартість за квітень 2011року, перевіркою порушень не встановлено.

Окрім цього, позивачем на конкурсних засадах з ТзОВ «Патріот» укладено договір від 21.04.2011р. №5 на поставку рідких продуктів нафтопереробленя згідно специфікації. Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав від ТзОВ «Патріот» по видатковій накладній №РН-0000208 від 21.04.2011р. бітум з урахуванням залізничного тарифу на загальну суму -1986145,24 грн. та одержав від ТзОВ «Патріот» податкову накладну №32 від 21.04.2011р., яка включена позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних. Оплата здійснена в безготівковому порядку згідно платіжних доручень.

Перевезення бітуму здійснювалося залізничним транспортом, що підтверджується долученими до справи накладними. До моменту передачі позивачеві, бітум зберігався на території АБЗ у с. Давидів згідно договору відповідального зберігання, прийняття передача оформлені актами.

Наявність у позивача під'їзної колії підтверджується інвентаризаційним описом №3, договором №356 про подачу та забирання вагонів.

З матеріалів справи судом встановлено, що отриманий товар від ПП «Лара» та ТОВ «Патріот» позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується звітами про рух матеріалів, актами втрат, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, накладними на відпуск філіям.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані аналізу податкової звітності, АІС, що в ланцюгу постачання продукції ТОВ «Патріот» було задіяне ще одне підприємство - ТОВ «Акорд-2008» директорами якого є одна особа - Носаль О.О. і це суперечить вимогам ч.3 ст.237 ЦК України, оскільки ДПІ не дало письмових доказів цього, а лише використало матеріали перевірки іншого податкового органу, яким не доведено ці обставини. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобов'язань.

Проаналізувавши зазначене необхідно вказати, що висновок податкового органу про нікчемність угод ґрунтується на висновку іншого податкового органу про нікчемність угод між ТОВ «Патріот» та ТОВ «Акорд-2008». Відповідач самостійно цього питання не досліджував.

Апеляційний суд враховує, що покликання на відомості, які є в "Системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

Разом з тим, що стосується позивача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та ПП «Лара», ТОВ «Патріот» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 22.07.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на укладення договорів з контрагентом ПП «Лара», ТОВ «Патріот» (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу товару. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятого рішення.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року у справі №2а-13943/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Р.Б.Хобор

І.О.Яворський

Повний текст виготовлено 06.12.2013р.