Постанова

від 04.12.2013 по справі 2а-841/11/6/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-841/11/6/0170

04.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 30.09.13 у справі № 2а-841/11/6/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скворцово" (вул. К. Маркса, буд.147,Гвардійське,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97513)

до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Белова, 2-а,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скворцово" до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим № 0002201502/0 від 25.11.2010 року.

Стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скворцово".

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "Торговий дім "Скворцово" ЄДРПОУ 36260513 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1) за березень 2010р.

За результатами перевірки складений акт № 2073/15-02/36260513 від 29.10.2010, відповідно до висновків якого встановлено порушення: пп. 7.4.1, п 7.4 пп. 7.2.6, п.7.2, п.п. 7.2.1, п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі ЗУ 168), в результаті чого підприємством завищений податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за березень 2010р. у сумі 2480216 грн., занижено податкове зобов'язання, яке підлягає сплаті до бюджету на 2480216грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010 року № 0002201502/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з ПДВ на загальну суму 3720324 грн., з яких 2480216 грн. за основним платежем та 1240108 грн. штрафні санкції.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Торговий дім" Скворцово " та ФОП ОСОБА_3 були укладені наступні договори:

Договір купівлі-продажу № ТД-01 від 01.12.2008р., укладений між ТОВ "Торговий дім" Скворцово "(Покупець) та ФОП ОСОБА_3 (Постачальник), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити ковбасні вироби та м'ясопродукти ТМ "Скворцово" товар, у кількості, за найменуваннями і цінами, зазначеним у накладних, які виписуються на кожну партію товару.

Договір купівлі-продажу від 01.03.2010р., укладений між ФОП ОСОБА_3, - Продавець і ТОВ "Торговий дім" Скворцово " - Покупець, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити обладнання (товар) за ціною згідно видаткових накладних.

На підтвердження виконання зазначених вище договорів позивачем надані первинні документи, що підтверджують надходження ТМЦ від постачальника ФОП ОСОБА_3 за березень 2010 р. (типова форма N М-11, яка підтверджує, відповідно до Наказу Мінстату від 21.06.1996 № 193 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів", прихід сировини і матеріалів).

Колегією суддів були досліджені первинні документи, надані на підтвердження здійснення господарських операції та встановлено, що всього прихід від постачальника ФОП ОСОБА_3 за березень 2010 р. склав з ПДВ 15630 011,54 грн. У зведеному бухгалтерському регістрі відображений прихід в сумі 14 883 933,90 грн. з ПДВ.

Всього прихід у журналі ордері по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" по постачальнику ОСОБА_3 відображений за березень 2010 року в сумі 14 883 933,80 грн.: ДТ 15 "Капітальні інвестиції" - КД 631 - 472 749,23 грн. ДТ 26 "Готова продукція" - КД 631 - 11 925 563,18 грн. ДТ 28 "Товари" - КД 631 - 4 966 грн. ДТ 644 "Податковий кредит" - КД 631 - 2 480 655,49 грн.

Розбіжність по приходу 746 077,64 грн. (15 630 011,54-14 883 933,90) у журналі ордері з первинними документами утворилося за рахунок поворотних накладних в сумі 748 277,64 грн. по ковбасним виробам і в -2200 грн. (470 549,24 -472 749,23) за рахунок проводки за рахунком 15 "Капітальні інвестиції". Поворотні накладні представлені на суму 748 277,24 грн.

Крім того, випискою з особового рахунку 26003000132404 ЧБРР МФО за період березень 2010 року ТОВ "Торговий дім" Скворцово ", при зіставленні яких з даними журналу - ордера за рахунком 631" Розрахунки з постачальниками "встановлено, що всього оплата постачальнику ФОП ОСОБА_3 за березень 2010 року підтверджена в сумі 11499500 грн.

При дослідженні банківських виписок встановлено призначення платежу "згідно договору № 01-01/09 від 01.01.2009 р.".

Колегія суддів зазначає, що призначення платежу не є обов'язковим реквізитом для заповнення виписки особового рахунку, підприємство самостійно на підставі виписки з особового рахунку розносить оплату до зведеного бухгалтерського регістру на той бухгалтерський рахунок, який він визначає самостійно. Факт відображення оплати у зведеному бухгалтерському регістрі за розрахунками з постачальниками (рахунок 631) є підтвердженням оплати.

Заборгованість перед постачальником ФОП ОСОБА_3 на кінець березня 2010 в журналі - ордері відсутня.

На дослідження надані податкові накладні від ФОП ОСОБА_3 всього на суму ПДВ 2 480 215,51 грн.: № 5153 на суму ПДВ 2 642,10 грн. № 5155 на суму ПДВ 91 467,75 грн.; № 5146 на суму ПДВ 2386 105,66 грн. які були включені в реєстрі отриманих податкових накладних та в рядок 17 "Податковий кредит" декларації про ПДВ за березень 2010 р.

Крім того, підприємством наданий наказ № 1-6 від 01.05.2009 р., відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 довіряє підпис податкових накладних ОСОБА_5

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Судова колегія зазначає, що при вирішенні цієї справи суд керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

На спірні правовідносини розповсюджувались норми Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення, а також норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана ( нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв до 01 січня 2011 року, різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду є сумою податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (при її позитивному значенні) або бюджетному відшкодуванню (при її від'ємному значенні). Аналогічна норма стосовно визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету при позитивному значенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, що діє з 01.01.2011 року, встановлена п.200.1 та п.200.2 ст.200 розділу V ПКУ.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3 ст.198 розділу V ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону (до 01 січня 2011 року) або пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу (після 01 січня 2011 року), протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв до 01 січня 2011 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг) ПДВ, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4. 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Як встановлено приписами п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ) .

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Постановою Правління Національного банку № 254 від 18.06.03 року визначено Положення про організацію операційної діяльності в банках України відповідно до якого, особовий рахунок є рахунком аналітичного обліку операцій з клієнтами, що здійснюються відповідно до укладених між банком і клієнтами договорами.

Постанова Національного банку від 18.06.2003 № 254 "Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України " визначає обов'язкові реквізити , які повинні містити особові рахунки - регістри аналітичного обліку.

" 5.4. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку , які включають записи про операції, здійснені протягом операційного дня."

5.5. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них повинні містити такі обов'язкові реквізити:

номер особового рахунку; дату здійснення останньої ( попередньої) операції ; дату здійснення поточної операції ; код банку , в якому відкрито рахунок ; код валюти ;суму вхідного залишку по рахунку; код банку -кореспондента ; номер рахунку кореспондента ; номер документа; суму операції ( відповідно за дебетом або кредитом) ; суму оборотів по дебету і кредиту рахунку; суму вихідного залишку.

5.6. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій або електронній формі), з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку".

Призначення платежу не є обов'язковим для заповнення в особовому рахунку реквізитом .

Відповідно до п. 5 ст. 8 цього Закону № 996, підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систем регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації, в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства. ".

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що призначення платежу не є обов'язковим реквізитом, для заповнення виписки особового рахунку, підприємство самостійно на підставі виписки з особового рахунку розносить оплату в зведений бухгалтерський регістр на той бухгалтерський рахунок, який він визначає самостійно. Факт відображення сплати на підставі даних особового рахунку у зведеному бухгалтерському регістрі за розрахунками з постачальниками 631 є підтвердженням оплати.

Пунктом 198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що висновки відповідача за актом перевірки від 29.10.2010 про заниження суми ПДВ за березень 2010р., на суму 2482016 грн. спростовуються первинними бухгалтерськими та податковими документами ТОВ "Торговий дім "Скворцово", а тому є протиправними.

Так, використання послуг (робіт), отриманих ТОВ "Торговий дім "Скворцово" від ПП вказаного контрагента за березень 2010р. підтверджується первинним документами бухгалтерського обліку підприємства, а саме: договорами із покупцем, актами виконаних робіт - прийняття робіт, додатками до актів виконаних робіт, оборотно-сальдовими відомостями , журналом - ордером за рахунком 631" Розрахунки з постачальниками ".

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку про підтвердження отримання та сплата товару (послуг) у перевіреному періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Судом встановлено, що по справі було проведено судово-економічну експертизу, висновок якої долучений до матеріалів справи.

Так, Висновком експерту № 36 від 26.07.2013 встановлено, що висновки ДПІ у м. Сімферополі по взаємовідносинам по операціям з ФОП ОСОБА_3, викладені в акті перевірки № 2073/15-02/36260513 від 29.10.2010 щодо заниження податку на додану вартість всього у сумі 2480216 грн. за березень 2010р. та визнання взаємовідносин між позивачем із зазначеним контрагентом, як нікчемні, документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, не підтверджуються.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України, висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, викладені обставини судом також підтверджуються висновком судово- економічної експертизи, яку суд вважає повною та обґрунтованою і приймає у якості доказу по справі.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки № 2073/15-02/36260513 від 29.10.2010 про порушення платником податків вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.11.2010 року № 0002201502/0.

Проте, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено у абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваної постанови щодо стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.13 у справі № 2а-841/11/6/0170 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скворцово" 3,40 грн. судових витрат. "

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.13 у справі № 2а-841/11/6/0170 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва