Постанова

від 10.12.2013 по справі 916/1739/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р.Справа № 916/1739/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Мацюри П.Ф., Ліпчанської Н.В.

(Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядження в.о. голови суду № 1077 від 04.12.2013р.)

При секретарі судового засідання Стеблиненко В.С.

За участю представників сторін:

від позивача - Заболотна С.В.. довіреність № б/н, від 07.06.2013р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс"

на рішення господарського суду Одеської області від 02.09.2013 року

по справі № 916/1739/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс"

до Приватного підприємства „Надія"

про стягнення 1 355,59 грн.

Встановила:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Надія", в якому просило стягнути з останнього з урахуванням уточнень заборгованість у сумі 1 333,79грн., з яких: 1 200,00грн. - основний борг, 90,00грн. - штрафу та 43,79грн. - 3% річних. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1 720,50грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань по договору укладеного між сторонами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.09.2013 року (суддя Брагіна Я.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства „Надія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" 700,00грн. - боргу та 902,95грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору. Відмовлено в позові у частині стягнення 500,00грн. - боргу, 43,79грн. - 3% річних та 90,00грн. - штрафу.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 500,00грн. за період з жовтня 2012р. по лютий 2013р., оскільки в цій частині вимоги необґрунтовані належними доказами.

Також суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, посилаючись на те, що пункт 5.2 договору суперечить ч.2 ст. 549 ЦК України.

Крім того, суд відмовив в позові в частині нарахування 3% річних, оскільки позивач неправильно визначив початок періоду нарахування 3% річних, суму боргу станом на початок нарахування та відмовився зробити перерахунок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ „Еко-Ренесанс" звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Крім того, позивач просить залучити КП ЖКС «Пересипський» в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог на стороні позивача та стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1 720,50грн.

На думку скаржника, основний борг відповідача становить 1200 грн., оскільки після закінчення дії договору, позивач продовжував надавати послуги відповідачу по лютий 2013 року, що підтверджується подорожніми листами.

Апелянт у скарзі посилається на те, що суд першої інстанції повинен був залучити до справи ЖКС «Пересипський» в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог на стороні позивача, оскільки контейнери, які використовує відповідач знаходяться на території КП ЖКС «Пересипський».

Також позивач вважає, що суд безпідставно відмовив в частині задоволення вимог щодо стягнення 3% річних та штрафу.

Крім того, на думку скаржника, місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, а саме ст. 43 та п.3 ч.1 ст.84 ГПК України.

Більш детальніше доводи викладені у скарзі.

26 листопада 2013 року представник позивача подав до канцелярії суду уточнення до апеляційної скарги, в якому здійснив перерахунки штрафних санкцій на суму боргу 1200 грн. та 700 грн. В резолютивній частині уточнення просив стягнути з відповідача на користь позивача 1 200,00грн. основного боргу, 90,74 грн. - штрафу та 43,69грн. - 3% річних.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідач не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом та повноважного представника в судові засідання не направляв.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача по дату, час та місце судових засідань. Зокрема, ухвали у справі надіслані за належною адресою відповідача. Відтак, відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Причини неявки повноважного представника позивача суду не відомі.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому судом також враховано, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2011р. між Приватним підприємством „Надія" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" (Виконавець) був укладений договір № к2156-11П/С, за умовами якого Виконавець здійснює комплекс робіт та послуг зі збору та вивозу твердих побутових відходів, створених у процесі господарської діяльності Замовника і розміщуваних останнім в контейнери для збору ТПВ загального користування, встановлених на території району відповідно з дислокацією, затвердженою місцевою райадміністрацією, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити вартість наданих послуг.

За умовами пункту 1.2 Договору, місцезнаходження об'єктів Замовника - вул. Балківська, буд. 12, салон «Шкода».

Згідно умов п.3 Договору, замовник на момент укладення договору робить попередню оплату вартості послуг за шість місяців, а потім здійснює оплату вартості послуг у розмірі 100,00грн. в місяць.

Відповідно до п.6.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє строком до 01 вересня 2012р.

На виконання умов договору, позивач надав, а відповідач отримав послуги з вивезення твердих побутових відходів за період із вересня 2011року по вересень 2012 року, що підтверджується актами виконаних робіт від 30.09.2011р., від 31.10.2011р., від 30.11.2011р., від 31.12.2011р., від 31.01.2012р., від 29.02.2012р., від 31.03.2012р., від 30.04.2012р., від 30.06.2012р., від 31.07.2012р., від 31.08.2012р. та від 30.09.2012р. (а.с. 13-18) на загальну суму 1 200 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 901 та ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач частково розрахувався за надані послуги у сумі 600,00грн. за період з 30 вересня 2011 року по лютий 2012 року, про що свідчить матеріали справи.

Згідно акту № 6244 від 30.09.2012р. відповідач підтвердив, що загальна заборгованість за послуги по вивозу ТПВ з урахуванням вартості послуг станом на день підписання акту складає 700 грн.

Отже, борг відповідача перед позивачем за період із березня 2012 року по вересень 2012 року за надані послуги становить 7 00,00грн, що підлягає стягненню.

Судова колегія погоджується з висновком першої інстанції щодо відмови в позові в частині стягнення основного боргу в сумі 500,00грн. за період із жовтня 2012 року по лютий 2013 року, оскільки договір укладений строком до 01.09.2012р., а доказів його пролонгації суду не надано.

Судом першої інстанції зроблено висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, оскільки пункт 5.2 договору суперечить ч.2 ст.549 ЦК України згідно якої штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а не передбачає нарахування штрафу за кожен день прострочення.

Апеляційна інстанція не погойдується із зазначеним висновком, з огляду на наступне.

В силу ч. ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Так, пунктом 5.2 Договору визначена відповідальність у вигляді штрафу за невиконання чи неналежне виконання умов договору в розмірі 15 % від вартості щомісячних послуг, діючих у період, за який стягується неустойка, за кожен послідуючий день несплати чи несвоєчасної оплати послуг.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена саме така відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування штрафу, що прямо не заборонено чинним законодавством, що є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, позовна вимога щодо стягнення штрафу підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.05.2011р. по справі № 5/211.

Однак, позивач неправильно визначив початок періоду нарахування штрафу, оскільки він починається за кожним зобов'язанням окремо, а саме на наступний день після підписання актів виконаних робіт.

Згідно штемпелю канцелярії позивач звернувся з позовом до господарського суду Одеської області 03 липня 2013 року, отже, він має право нараховувати штрафні санкції за невиконання зобов'язань лише з 03 липня 2012 року.

Таким чином, можливе стягнення штрафних санкцій за актами № 4772 від 31.07.2012р., № 5256 від 31.08.2012р. та за актом № 6244 від 30.09.2012р.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто нарахування по акту за липень 2012р. починається з 01.08.2012р. та припиняється 01.02.2013р.; нарахування по акту за серпень 2012р. починається з 01.09.2012р. та припиняється 01.03.2013р. та нарахування за серпень 2012р. починається з 01.09.2012р. та припиняється 01.04.2013р.

Судова колегія звертає увагу позивача на неправильність нарахування сум штрафу виходячи з умов договору.

З огляду на викладене, судова колегія здійснює власний перерахунок:

вартість щомісячних послуг 100 грн.

сума штрафу 15 % від вартості щомісячних послуг

сума заборгованості в день - 15 грн.

- за актом № 4772 від 31.07.2012р. (нарахування з 17.12.2012р. по 01.02.2013р.) 46 днів прострочки * 15 % = 690 грн.

- за актом № 5256 від 31.08.2012р. (нарахування з 17.12.2012р. по 01.03.2013р.) 74 днів прострочки * 15 % = 1110 грн.

- за актом № 6244 від 30.09.2012р. (нарахування з 17.12.2012р. по 01.04.2013р.)

105 дня прострочки * 15 % = 1575 грн.

Отже, загальна сума штрафу складає 3 375 грн.

Втім, позивач заявив вимоги щодо нарахування штрафу з 17.12.2012р. сумі 90 грн.

Разом з тим, згідно із п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За змістом зазначеної статті апеляційний господарський суд вважає, що оскільки відповідне клопотання заінтересованої сторони в матеріалах справи відсутнє, господарський суд не має право виходити за межі позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна інстанція задовольняє позов в частині стягнення штрафу у сумі 90 грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Відносно відмови суду першої інстанції в позові в частині нарахування 3% річних, оскільки позивач неправильно визначив початок періоду нарахування 3% річних, суму боргу станом на початок нарахування та відмовився зробити перерахунок, апеляційна інстанція звертає увагу на приписи Листа Вищий господарський суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році", з якого вбачається наступне.

Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Виходячи з умов договору та наявності непогашеного боргу у сумі 600 грн. періоду прострочення, який визнає позивач, починаючи з 01.04.2012р. по 17.06.2013р. (час звернення до суду), загальна сума 3 % річних складає 21,76грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на Приватного підприємства „Надія", а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору сплачена при подачі позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 277,64 грн.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.2, 104 п.4, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.09.2013р. по справі № 916/1739/13 - скасувати частково, в частині відмови стягнення штрафу та 3 %., в решті рішення залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного підприємства „Надія" (65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 11-А, кв. 14, код ЄДРПОУ 25418953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" (67500, Одеська область, смт. Комінтернівське, вул. Першотравнева, буд. 56, код ЄДРПОУ 32088992)заборгованість у сумі 815,49 грн., з яких: 700 грн. боргу, 25,49 грн. - 3% річних, 90 грн. - штрафу.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства „Надія" (65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 11-А, кв. 14, код ЄДРПОУ 25418953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Ренесанс" (67500, Одеська область, смт. Комінтернівське, вул. Першотравнева, буд. 56, код ЄДРПОУ 32088992) 1 277,64 грн. судового збору, за подання позовної заяви та апеляційної скарги.»

Господарському суду Одеської області доручити видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 12.12.2013р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя П.Ф. Мацюра

Суддя Н.В. Ліпчанська