Постанова

від 27.04.2009 по справі 54/190-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

54/190-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2009 р.                                                           Справа № 54/190-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Одношевний С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 750Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 24.02.09 по справі № 54/190-08

за позовом ТОВ "Аллен", м. Львів

до  ТОВ фірма "СВ", м. Харків

про стягнення 7674,12 грн. -

встановила:

В грудні 2008 р. позивач - ТОВ "Аллен", м. Львів  звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ фірми "СВ", м. Харків  2202,03 грн. пені, 4390,00 грн. штрафу, 58,19 грн. річних, 1023,90 грн. інфляційних та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач прострочив виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманої від позивача продукції в рамках укладеного між сторонами договору № 0103/СРК/п-01 від 10.09.08 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від  24.02.09 р. (суддя Хачатрян В.С.) по справі № 54/190-08 позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 2202,03 грн. пені, 4390,00 грн. штрафу, 1023,90 грн. інфляційних втрат, 58,19 грн. річних, 2064,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на умови укладеного між сторонами договору та вимоги ст. 530, 610-612, 625 ЦК України, ст. 48-49 ГПК України, а також на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині стягнення інфляційних річних, пені та адвокатських витрат не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення змінити, а саме, залишивши в силі рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 442,15 грн. пені, 342,63 грн. інфляційних, 55,23 грн. річних, а в іншій частині - скасувати. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд задовольняючи позов не звернув уваги на те, що розмір стягнутих за рішенням суду пені, інфляційних та річних суперечить вимогам ст. 625 ЦК України, 231 ГК України, оскільки їх розмір значно завищено, та не враховано дійсної дати здійснення відповідачем оплати за отриману продукцію; що термін прострочення відповідачем зобов'язання є досить коротким, а штрафні санкції – досить великими, в зв'язку з чим до спірних правовідносин, на думку відповідача, підлягає застосуванню ст. 551 ЦК України; що відповідно до практики ВГСУ  одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов'язання є неможливим; що стягнення з відповідача адвокатських послуг суперечить вимогам ст.ст. 44, 49 ГПК України та Роз'ясненням Вищого арбітражного суду за № 02-5/78 від 04.03.98 р. та ін.

Позивач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття представника не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 10.09.2008 року між сторонами укладено договір № ОЮЗ/СРК/п-01, відповідно до умов якого позивач зобов'язався закупити за кордоном та відпустити, а відповідач зобов'язався одержати та оплатити сульфороканол л270 - 5 тон, на умовах визначених вказаним договором.

Відповідно до п.п. 3.1. договору, позивач постачає сировину на протязі 14 календарних днів після підписання контракту.

П. 3.2 договору сторонами було передбачено, що покупець (відповідач) оплачує сировину за наступним графіком:

16.09.08 р. –11000 грн.

30.10.08 р. –11000 грн.

15.10.08 р. –11000 грн.

25.10.08 р. –22000 грн.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку затримки виконання договору винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,5% від вартості контракту за кожен день запізнення.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що при недотриманні графіку сплати більше як на один банківський день, окрім сплати пені, ще карається штрафом в розмірі 10% від затриманого платежу.

Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару за договором № 0103/СРК/п-01 виконав у повному обсязі, передавши відповідачу товар за видатковою накладною № РП-000156 від 17.09.2008 р., однак відповідач порушив строки оплати товару.

Відповідно до виписки з банківського рахунку по контрагенту ТОВ фірма "СВ" (а.с. 57-62), позивачем одержані наступні кошти на виконання умов договору № ОЮЗ/СРК/п-01: 17.09.2008 року - 11000 грн., 02.10.2008 року -11000 грн., 17.10.2008 року - 11000 грн., 13.11.2008 року - 10000 грн., 28.11.2008 року - 10000 грн., 11.12.2008 року - 1900 грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем були нараховані відповідачу до стягнення штраф, пеня, інфляційні та річні за порушення грошового зобов'язання.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим, зобов'язаний сплатити на користь позивача штраф та пеню, в розмірі, встановленому умовами договору, а також інфляційні та річні на підставі ст. 625 ЦК України.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, однак суд при винесенні рішення неправильно визначив дати виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати, а так само неправильно здійснив розрахунок пені, інфляційних та річних, які підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, прийняте по справі рішення підлягає зміні, з його скасуванням в частині надмірно нарахованих судом до стягнення платежів, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК  України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, визначений сторонами в спірному договорі. Тобто відповідні висновки господарського суду про прострочення відповідача є правомірними, однак суд при цьому в прийнятому по справі рішенні зробив безпідставний та необґрунтований висновок про дійсні строки порушення відповідачем зобов'язання.

Про дійсні строки порушення відповідачем свого зобов'язання свідчать залучені до матеріалів справи виписки з банківського рахунку по контрагенту ТОВ фірма "СВ" (а.с. 57-62), оскільки зазначені документи вказують на дати здійснення відповідачем відповідних оплат в рамках спірного договору. Зазначені обставини зокрема стали підставою для прийняття неправильного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних, річних та пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто вимоги зазначеної статті дозволяють кредитору нараховувати інфляційні та річні виключно за час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Зокрема, внаслідок помилкового визначення судом строку прострочення відповідачем свого зобов'язання з оплати товару, а так само здійсненого на цій підставі невірного розрахунку річних, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про стягнення з відповідача на користь позивача 2,96 грн. річних, в зв'язку з чим, рішення в цій частині підлягає скасуванню, а позов не підлягає задоволенню.

Так само безпідставними є висновки суду першої інстанції про суму інфляційних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зокрема, помилковими є висновки господарського суду про нарахування інфляційних за повний місяць (30 днів) прострочення відповідачем зобов'язання, тоді як, залучені до матеріалів справи виписки з банківського рахунку по контрагенту ТОВ фірма "СВ" свідчать про те, що строки порушення відповідачем зобов'язання за які позивачем нараховувалися інфляційні були значно меншими та в будь-якому випадку не складали повного календарного місяця, за який були нараховані відповідні платежі.

Внаслідок помилкового визначення судом строку прострочення відповідачем свого зобов'язання та здійснення невірного розрахунку, суд помилково дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 681,27 грн. інфляційних збитків, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення в даній частині також підлягає скасуванню, а позов –не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору.  При цьому їх  розмір     може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій  сумі, або  у  відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості  товарів (робіт, послуг).

За п. 6.3 спірного договору сторони забезпечили виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати отриманого товару пенею, яка становить 0,5 % від вартості контракту за кожен день запізнення (прострочення).

Проте, ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, нарахування пені виходячи з суми договору, а не з суми простроченого зобов'язання суперечить вимогам зазначеного закону.

Як свідчить прийняте по справі рішення, господарський суд при його прийнятті дані положення закону проігнорував. Зазначене, а також невірне визначення судом строку порушення відповідачем грошового зобов'язання, та здійснений на цій підставі невірний розрахунок призвели до завищення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на суму 1759,88 грн.

Таким чином, прийняте по справі рішення в даній частині також підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 10 % від суми затриманого платежу за порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки така відповідальність відповідача встановлена умовами укладеного між сторонами договору (п. 6.4), і зазначене не суперечить вимогам чинного законодавства України.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що одночасне стягнення штрафу та пені нібито суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки жодних заборон чи обмежень щодо одночасного нарахування різних видів штрафних санкцій за одне й те саме правопорушення норми чинного законодавства України не містять.

До того ж нормами цивільного кодексу встановлено принцип свободи договору (ст. 6 ЦК України), та обов'язковість виконання сторонами всіх його умов (ст. 526, 629 ЦК України). Разом з тим, спірний договір у встановленому законом порядку розірваний або визнаний недійсним не був, в зв'язку з чим, породжує для сторін певні права та обов'язки, в т.ч. і обов'язок відповідача сплатити на користь позивача одночасно різні види штрафних санкцій за одне й теж порушення умов даного договору.

З урахуванням викладеного, а так само виходячи з відповідних вимог Закону України „Про адвокатуру” та ст. 49 ГПК України, також підлягають зменшенню витрати по оплаті послуг адвоката, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Зокрема виходячи з засад співрозмірності розміру адвокатських витрат з розміром задоволених судом позовних вимог, також підлягає скасуванню рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача 660,48 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 49 ГПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 51 грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської  області від 24.02.09 р. по справі № 54/190-08 змінити.

В частині стягнення 1759,88 грн. пені, 681,27 інфляційних витрат, 2,96 грн. річних та 660,48 грн. витрат по оплаті послуг адвоката рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллен" (79058, м. Львів, вул. Хімічна, 4, р/р 26003238130001 в ЗГРУ КБ "Приватбанк", МФО 325321, код 20834262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СВ" (юридична адреса: 61051, м. Харків, вул. Клочківська, 345-А; код 25470089; МФО 321983; р/р 2600106160899 в АКБ „Правекс-Банк”) 51 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 27.04.09 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.