Постанова

від 11.12.2013 по справі 919/400/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 919/400/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко" на рішення та на постановуГосподарського суду міста Севастополя від 15.08.2013 Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 у справі№ 919/400/13 господарського судуміста Севастополя за позовомПрокурора Нахімовського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі доПриватного підприємства "Тера-Поліс" третя особаДержавне підприємство "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко" простягнення 126832,72 грн. за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

прокурора: Баклан Н.Ю., старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 008813 від 11.10.2012;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 15.08.2013 у справі №919/400/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Архипенко О.М., судді - Грицай О.С., Харченко І.А.) позов задоволено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Голик В.С., судді - Балюкова К.Г., Сотула В.В.) рішення Господарського суду міста Севастополя від 15.08.2013 у справі № 919/400/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ДП "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між РВ ФДМУ в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Орендодавець) та ПП "Тера-Поліс" (Орендар) за згодою ДП "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко" (Балансоутримувач) 28.12.2007 укладено договір оренди нерухомого майна №641, за умовами якого Орендодавець за згодою Балансоутримувача передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування наступне нерухоме майно:

- група інвентарних об'єктів, розташованих за адресою: м. Севастополь, с. Орловка, Качинське шосе, 23: будівля червоного закутка площею забудови 174,0 м 2 , навіс для техніки площею 367,1 м 2 , будівля складу запчастин площею забудови 91,2 м 2 , будівля ремонтного відділу площею забудови 145,8 м 2 , навіс для ремонту площею 154,6 м 2 , навіс для крашення площею 95,2 м 2 ;

- дві окремо розташовані будівлі овчарен площею забудови 2225,0 м 2 , розташовані за адресою: м. Севастополь, с. Орловка, Качинське шосе, 23-А.

Відповідно до п. 2.1 договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту, зазначеному в договорі, але не раніше дати підписання Сторонами акту приймання-передавання майна.

Розділом 3 договору сторони погодили розмір та порядок сплати орендної плати.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що Орендар зобов'язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Цей Договір укладено строком на два роки 364 дні, що діє з дати укладення до 27.12.2010 (п. 10.1 договору).

Додатковою угодою від 22.12.2010 дію договору продовжено з 28.12.2010 на 2 роки - до 27.12.2012.

За актом приймання - передачі майна від 28.12.2007 за погодженням з Балансоутримувачем, позивач передав, а відповідач прийняв визначене договором майно в орендне користування.

Підставами позовних вимог є заборгованість відповідача з орендної плати за користування майном за період з березня по грудень 2012 року на суму 120691,84 грн., а також пені в сумі 4108,04 грн., штрафу в сумі 362,08 грн., 3% річних в сумі 1670,76 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 762 ЦК України, ст.ст. 174, 231, 283 ГК України, ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як досліджено судами двох інстанцій, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати не виконував, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі перед позивачем за період з березня по грудень 2012 року на суму 120691,84 грн. Також позивачем заявлено до стягнення пеню, штраф та 3% річних.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, повно перевіривши доводи сторін, прокурора, третьої особи та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, правильно визначили спірні правовідносини сторін, вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права, в результаті дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неприйняття доводів третьої особи щодо акта від 02.04.2012 №14, як підставу для звільнення відповідача від сплати орендних платежів, оскільки, як вважає ДП "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко", відомості, зазначені в акті свідчать про загибель частини об'єкта оренди.

Слід звернути увагу, що в цьому акті, який підписано всіма його сторонами без будь-яких зауважень зазначено, що Орендарем (відповідач) не забезпечується зберігання державного майна, яке передано йому за договором № 641.

Загибель (знищення) об'єкта оренди, тобто, припинення його існування, безпосередньо пов'язується із об'єктивними причинами (пожежа, землетрус, інше стихійне лихо, прийняття компетентним органом рішення про знесення об'єкта оренди, тощо), які не залежать від волі (умисних дій, бездіяльності) орендаря та які унеможливлюють відновлення об'єкта оренди.

Водночас, за актом приймання-передачі (повернення) майна від 25.12.2012, сторони домовились, що частина майна буде відновлена відповідачем у термін до 01.03.2013 та повернута Орендодавцеві за актом приймання-передачі.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та другої інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Радгосп-завод імені Поліни Осипенко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Севастополя від 15.08.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 у справі №919/400/13 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО