Постанова

від 07.05.2009 по справі 51/30-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

51/30-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2009 р.                                                           Справа № 51/30-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Плужник О.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Чудновській І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача -  не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 793Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.03.09 р. по справі № 51/30-09

за позовом ПП  "Наталі-Алчевськ", м. Алчевськ

до ЗАТ "Індустріальна науково-технологічна компанія "ІНТЕК", м. Харків

про стягнення 8339,69 грн.

встановила:

У лютому 2009 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив  стягнути з відповідача 8339,69 грн. заборгованості, з яких: 6804,65 грн.  - основний борг; 1535,04 грн. - пеня, що виникла з договору № б/н про поставку товару, укладеного між сторонами 19.10.2007 р. та судові витрати.

      Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2009 р. по справі № 51/30-09 (суддя - Шарко Л.В.)  позовні вимоги задоволені частково та  стягнуто з відповідача 6804,65 грн. основного боргу; 1037,53 грн. пені; 95,91 грн. державного мита та 110,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 497,51 грн. відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, докази повного та своєчасного виконання  не надав, а пеня у розмірі 497,51 грн. ( за 6 місяців) стягнута на підставі п. 8 договору та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм  матеріального та процесуального  права.

Відповідач зазначив, що рішення прийнято за відсутністю представника відповідача,  ухвала про порушення провадження  від 12.02.2009 р. направлена на адресу відповідача лише 04.03.2009 р., а отримана відповідачем 10.03.2009 р., що є порушенням ст. 64 ГПК України,  та відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду, оскільки справу було розглянуто за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідач вважає, що  суд першої інстанції повинен був застосувати ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, де зазначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня, яка складає 798,82 грн.

Позивач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, з посиланням на те,  що посилання відповідача на ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, в даному випадку є не коректним з правової точки зору, оскільки ч. 4 ст. 232 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаного зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товару. Договором передбачено, що у випадку затримки відповідачем строку оплати продукції він виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату оплати від вартості оплати, визначеної сумою накладної, за кожен день прострочення. Оскільки, відповідачем договір був підписаний, то він погодився із зазначеним порядком та розміром штрафних санкцій.

Представник відповідача та представник позивача у призначене судове засідання в друге не з'явилися, про причини не прибуття суд не повідомили, не з'явлення представника позивача та представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою заступника голови суду від 5.05.2009 р. змінено склад суддів, справа розглядається суддями Могилєвкін Ю.О., Плужник О.В., Барбашова С.В.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, встановила, що між позивачем та відповідачем  укладений договір № б/н  від 19.10.2007 р.,  по якому продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити  будівельні  матеріалі, в обсягах та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 4 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний оплачувати вартість відвантаженого товару на протязі 7 (семи) календарних днів від дати відвантаження, що встановлюється датою виписки накладної.

На виконання умов договору позивач по видатковим накладним ВН № 1 від 29.02.2008 р. на суму 1711,80 грн., ВН № від 28.03.2008 р. на суму 3709,20 грн., ВН № 7 від 28.03.2008 р. на суму 4513,90 грн. , ВН № 9 від 03.04.2008 р. на суму 658,75 грн., ВН № 10 від 03.04.2008 р. на суму 1111, 00 грн.  поставив відповідачу продукцію на загальну суму 11704, 65 грн., відповідач товар отримав через свого представника, що діяв за довіреністю  ЯОЮ № 756127 від 28.03.2008 р.,  що підтверджується підписом представника відповідача у графі «отримав»,  а свої зобов'язання щодо оплати виконав частково, сплативши лише 4900,00 грн., що підтверджується квитанцією від 20.02.2008 р. на суму 900,00 грн., квитанцією від 23.07.2008 р. на суму 1000,00 грн., квитанцією від 29.07.2008 р. на суму 3000,00 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 6804,65 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів  застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона  (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за  відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, 03.11.2008 року та 14.11.2008 року позивачем на адресу відповідача направлені претензії з вимогою про сплату заборгованості, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення .

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач свої зобов'язання  за  договором виконав, але відповідач зобов'язання щодо своєчасної і повної  оплати не здійснив, доказів повної та своєчасної оплати не надав та правомірно задовольнив позов щодо стягнення заборгованості у сумі 6804,65 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 8 договору передбачено, що у випадку затримки відповідачем строку оплати продукції він виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату оплати від вартості оплати, визначеної сумою накладної, за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач просив стягнути з відповідача суму пені у розмірі 1535,04 грн. за період 272 дні (накладна № 8), за період 272 дні (накладна № 7), за період 266 днів (накладна №9), за період 266 днів (накладна № 10), яка перевищує 6-ти місячний термін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлений частиною 6 статті 232 ГК України, але безпідставно  стягнув пеню у сумі 1037,53 грн., яка обчислена від суми накладних, а не від суми простроченого платежу.

Посилання позивача на те, що законом не визначений розмір санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, в зв'язку з чим  розмір санкцій встановлений договором, необґрунтоване та суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період,  за який сплачується пеня.

       Отже, зазначеним законом визначений розмір санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, який не може бути змінений сторонами у договорі.

В зв'язку з чим,  судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції  про стягнення пені  у сумі  1037,53 грн., так як суд необґрунтовано стягнув пеню обчислену  із суми накладної, без врахування суми простроченого платежу та стягненню підлягає пеня у сумі 798,82 грн.      

      Посилання відповідача на порушення норм процесуального права необґрунтоване, так як згідно з  відміткою на ухвалі про порушення провадження у справі копія ухвали направлена відповідачу  12.02.2009 р.

      Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

     Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду частково не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам, а мотиви відповідача можуть бути підставою для його часткового скасування, керуючись ст.ст. 193, 231 ГК України, ст.ст. 526, 530, 611, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України

                                                    постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.03.09 по справі № 51/30-09  в частині стягнення пені у сумі 238,71 грн. скасувати та в позові в цієї частині відмовити.

В інший частині залишити рішення без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Плужник О.В.  

                                                                                                               Барбашова С.В.  

Повний текст постанови підписаний 07.05.2009 р.