Постанова

від 12.05.2009 по справі 33/33-09-1122

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/33-09-1122

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" травня 2009 р. Справа № 33/33-09-1122

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:     Бєляновського В.В.,

                     Суддів:     Шевченко В.В.

                                       Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Волощук О.О.

за участю представників:

Від позивача: Собітнюк Н.О.

Від відповідача: Парелюлько Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області

від 27.03.2009 року

у справі № 33/33-09-1122

за позовом: Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

до відповідача: споживчого товариства „Центр”

про внесення змін до договору оренди,

ВСТАНОВИЛА:

          У березні 2009 року Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до споживчого товариства „Центр” (далі - Товариство) та просило суд змінити у додатку 1 до договору оренди нежилого приміщення від 17.02.2000 року № 8-205, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, укладеного між сторонами, розрахунок орендної плати і встановити, що орендна плата розраховується з 01 січня 2007 року таким чином, що місячна орендна плата становить 1422 грн. 42 коп.

          Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, договори оренди державного та комунального майна, укладені до 01 січня 2007 року у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду в частині розміру орендної плати у відповідності до порядку, встановленого Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786. На виконання вказаної статті Закону наказом Фонду державного майна України від 18.01.2007р. № 43 затверджено Порядок перегляду договорів оренди нерухомого державного майна, дія якого розповсюджується на комунальне майно. Згідно з  п. 5 вказаного Порядку перегляд договорів має бути здійснений шляхом укладення додаткових угод до договорів оренди і єдиним базовим місяцем для розрахунків орендної плати за новими ставками встановлюється січень 2007р. На виконання вказаних правових актів Представництвом була надіслана Товариству пропозиція № 01-15/982 від 27.06.2007р. про внесення змін до договору оренди № 8-205 від 17.02.2000 року в частині перерахунку орендної плати на підставі вищезазначеної Методики починаючи з 01 січня 2007 року шляхом підписання відповідного додаткового погодження до договору оренди, проте відповідач неправомірно відмовився підписувати таке додаткове погодження.           

          У відзиві на позовну заяву Товариство позов не визнало вказуючи те, що  пропозиція № 01-15/985 про внесення зміни до договору оренди в частині перерахунку орендної плати, шляхом підписання відповідного додаткового погодження до даного договору та наданої додаткової угоди відповідачем відхилена, тому що, відповідно до запропонованої додаткової угоди, орендна плата розрахована, виходячи зі ставки від експертної вартості приміщення, встановленої змінами до Методики розрахунку КМУ від 04.10.1995р. № 786, а саме 15% від експертної оцінки приміщення для закусочних, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи. В дійсності в цьому приміщенні знаходиться закусочна, в якій не здійснюють продаж товарів підакцизної групи і потрібно було застосовувати із додатку № 2 до Методики не п. 11, а п. 17 – закусочні, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, і, відповідно, не 15%, а лише 8%. Розпорядженням КМУ від 23.05.2007р. № 301-р „Про індикативні ставки орендної плати за використання комунального майна органам місцевого самоврядування рекомендовано застосовувати у 2007р. орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств та нерухомого державного майна, затверджені Постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786. Крім того, прийняття зазначеного розпорядження не зумовлює автоматичне розповсюдження на комунальне майно затверджених КМУ орендних ставок без внесення органом місцевого самоврядування, у даному випадку Одеською міською радою, відповідних змін до нормативних актів, що регулюють відносини, пов'язані з орендою комунального майна, так як майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності та, відповідно до ст. 19 Закону, Методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем, порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, визначаються органами місцевого самоврядування. Не заслуговує на увагу посилання позивача на Наказ ФДМУ від 18.01.2007 р. № 43, оскільки: по-перше, вказаний порядок регулює перегляд договорів оренди державного майна, у зв'язку з прийняттям змін до вищезазначеної Методики КМУ № 786, а, по-друге, згідно з п.4 цього Порядку, орендодавці мають письмово попередити орендарів не пізніше 28.02.2007р. та пропонувати орендарям у додаткових угодах, першим місяцем оплати за новими ставками також визначати січень 2007р. (на адресу відповідача пропозиція додаткової угоди надійшла 05.07.2007 р.). Згідно до ст. 10 ЗУ „Про оренду державного та комунального майна”, яка повністю відповідає положенням ст. 629 ЦК України, умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору у випадках, коли після його укладання (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Враховуючи наведене та те, що відповідач виконував свої обов'язки по договору і ту обставину, що доказів внесення відповідних змін до Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.11.2005 р. № 4840-ІУ, яка діє і тепер, не має, відповідач просив у позові відмовити.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 27.03.2009 року у справі (суддя – Мазур Д.Т.) у задоволені позову відмовлено повністю з мотивів необґрунтованості позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що розпорядження КМУ № 301 від 23.05.2007р. та наказ ФДМУ № 43 від 18.01.2007р. мають не імперативний, а рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування і повинні застосовуватися за згодою сторін. Також, відповідач є підприємством з надання послуг населенню, тому згідно з п. 8.8 залученого до матеріалів справи рішення Одеської міської ради № 4840- V від 9 листопада 2005 року "Про нову редакцію Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси" відсоток від експертної оцінки вартості орендованого майна, для розрахунку розміру орендної плати, повинен бути не 15% а 4%. Зазначене рішення міськради у визначеному чинним законодавством порядку не змінено, не скасовано і є обов'язковим для виконання сторонами договору №181/200 від 4 березня 2002 року (в новій редакції від 21 липня 2006 року). Доказів фактичного використання орендованого приміщення за іншим призначенням позивачем господарському суду  не надано.

          В апеляційній скарзі Представництво посилаючись на те, що вказане рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин у справі, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Скаржник зазначає, що судом не враховано п. 3.2 договору оренди, яким передбачено, що розмір орендної плати також може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України. Також судом не враховано, що у зв'язку з непідписанням додаткового погодження про перерахунок орендної плати з 01.01.2007 року бюджет м. Одеси не дотримує кошти, які складають доходну частину бюджету.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення вказуючи на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.02.2000 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та споживчим товариством „Центр” (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 8-205, відповідно до якого відповідачеві було передано у користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, з метою розміщення закусочної.

          Умовами даного договору визначено, що орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно, не пізніше 15 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відносно суми орендної плати, визначеної за перший місяць після укладення договору оренди в розмірі 124 грн. 94 коп.; розмір орендної плати також може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України.

          27.06.2007 року Представництво надіслало Товариству повідомлення № 01-15/982 про внесення змін до договору оренди в частині розміру орендної плати на виконання ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, у якій пропонувало підписати додаткове погодження № 1 до договору оренди № 8-205 від 17.02.2000р. про внесення змін у частині перегляду орендної плати відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (далі - Методики), щодо встановлення з 01 січня 2007 року нового розміру орендної плати, яка становить 1422 грн. 42 коп. на місяць.

          Відповідач відповіді на це повідомлення не надав.

          Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги Представництво посилається на ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, відповідно до якої встановлено, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Надано право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду в містах обласного значення, містах Києві та Севастополі. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми.

          Об'єктом оренди за спірним договором є комунальне майно, що належить територіальній громаді м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада, що сторонами не заперечується.

          Частиною 1 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (далі - Закон про оренду) визначено, що цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

          Отже Закон про оренду є спеціальним Законом у сфері використання державного та комунального майна на умовах оренди.

          Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону про оренду, державну політику у сфері оренди  здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.  

          Частиною 2 ст. 19 Закону про оренду передбачено, що методика  розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

          Відповідно до ст. 21 цього Закону, розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

          Приписи статей 13 та 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

          Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить рухоме і нерухоме майно, управління яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття відповідних рішень. Права місцевого самоврядування захищаються  в судовому порядку.

          Вказані конституційні норми кореспондуються з приписами ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування”, згідно з якою органи місцевого  самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, є рухоме і нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, від імені та в інтересах територіальних громад  права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

          Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

          Відповідно до ч. 5 ст. 60 наведеного Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

          Згідно з ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у том числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

          Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09. липня 2007 року у справі № 6-рп/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39,  41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року N 489-V, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України (далі - Кодекс).

          Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Кодексу.

          Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

          Зі змісту наведених положень Конституції України та Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Кодексу. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про  Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

          Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

          Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Кодексу, практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.               

          Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

          Наведений висновок Конституційного Суду України в повній мірі стосується також і ст. 118 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” (хоча вона не була предметом конституційного подання), оскільки цією статтею змінено правове регулювання орендних відносин державного та комунального майна, визначених спеціальним законом –Законом про оренду, комунальне майно фактично ототожнено з державним майном, суттєво обмежені права територіальних громад щодо реалізації своїх прав на володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України та Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

          Згідно з ч. 2 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами загальної юрисдикції при вирішенні  підвідомчих їм спорів.

          Зроблене Представництвом витлумачення затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.01.2007р. № 43 Порядку перегляду договорів оренди нерухомого державного майна не відповідає його змісту, оскільки предметом регулювання цього Порядку є процедура перегляду договорів оренди нерухомого майна за договорами оренди, укладеними Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями і представництвами, а також Фондом майна АР Крим і державними підприємствами.

          Отже, дія вказаного Порядку не розповсюджується на комунальне майно.

          Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону про оренду, розроблена з метою створення єдиного організаційно –економічного механізму справляння плати за оренду державного майна і також не розповсюджується на комунальне майно.

          Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 301-р рекомендовано органам місцевого самоврядування застосовувати у 2007 році орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств та нерухомого державного майна, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786, під час визначення розміру орендної плати за комунальне майно, що передається в оренду в містах обласного значення, м. Києві та Севастополі. Як випливає з його змісту це розпорядження має рекомендаційний характер, отже, не є обов'язковим до виконання.

          Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Частиною 3 ст. 762 ЦК України визначено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

          Умовами п. 3.2 спірного договору сторони встановили, що розмір орендної плати також може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України. Додатковим погодженням до вказаного договору оренди від 16.03.2001 року встановлено, що орендна плата розраховується на підставі Методики розрахунку, граничних розмірів та порядку використання орендної плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси.

          Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Але, належних доказів, які б свідчили про те, що Одеською міською радою приймалося відповідне рішення про зміну розміру орендної плати за користування майном, що є власністю територіальної громади м. Одеси, Представництвом до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.

          Частиною 4 ст. 10 Закону про оренду встановлено правило, згідно з яким умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

          Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

          Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Товариство є підприємством з надання послуг населенню і, згідно рішення Одеської міської ради №4840-ІУ від 09.11.2005 „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси”, відсоток від експертної оцінки вартості орендованого майна, для розрахунку розміру орендної плати, повинен бути не 15%, а 4% відсотка. Зазначене рішення міськради у визначеному чинним законодавством порядку не змінено, не скасовано і є обов'язковим для виконання сторонами договору № 8-212 від 18.04.2000р. Доказів фактичного використання орендованого приміщення за іншим призначенням позивачем господарському суду не надано.  

          Таким чином, правові підстави для зміни договору оренди № 8-205 від 17.02.2000р. в частині розрахунку орендної плати з 01 січня 2007 року відсутні і місцевий господарський суд прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника щодо неврахування господарським судом першої інстанції п. 3.2 спірного договору не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи є наслідком помилкового довільного тлумачення позивачем умов даного договору, яким врегульовано можливість зміни орендної плати починаючи з дня набрання чинності відповідного рішення Одеської міської ради, якого у справі не має, але аж ніяк не відповідно до вищезгаданих Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна та Порядку перегляду договорів оренди нерухомого державного майна, на чому безпідставно наполягає скаржник, позаяк, як вже було зазначено вище, ці правові акти не розповсюджуються на комунальне майно.

          З цих же підстав не заслуговують на увагу також безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на ч. 2 ст. 21 Закону про оренду, яка регулює можливість зміни орендної плати на вимогу однієї з сторін у випадках встановлених законодавчими актами України, і саме таким актом, за твердженням скаржника, є ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, оскільки у даному випадку предмет спору пов'язаний із використанням комунального майна, а згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

          Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом першої інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви позивача, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Керуючись  ст. ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2009 року у справі № 33/33-09-1122 залишити без змін, а апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради - без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.  

Головуючий  суддя:                                                  Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                         Мирошниченко М.А.

                                                                                     Шевченко В. В.