Рішення

від 09.12.2013 по справі 911/4165/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2013 р. Справа № 911/4165/13

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУТОРК УКРАЇНА»

про стягнення 40945,12 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Кучеренко П.О., довір. № 387 від 01.10.2013 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУТОРК УКРАЇНА» (далі - відповідач) про стягнення 40945,12 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на поставку ним ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» товару на загальну суму 58962,26 грн., який покупцем був оплачений частково, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 40000,00 грн. основного боргу, 945,12 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

25.11.2013 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» було подано відзив на позов б/н, б/д (вх. № 24387 від 25.11.2013 р.), відповідно до якого відповідач зазначив, що погоджується з розрахунком суми заборгованості та 3% річних, а також просив суд відстрочити виконання рішення господарського суду Київської області у даній справі на 9 календарних місяців, з огляду на те, що у випадку задоволення позовних вимог та примусового виконання рішення суду, відповідач не зможе стабільно працювати, виплачувати заробітну плату, рахунки в банківських установах будуть арештовані, робота товариства буде зупинена, сплата податків та зборів також буде неможливою.

09.12.2013 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ІТО» було подано пояснення б/н від 06.12.2013 р. щодо позовних вимог.

У судовому засіданні 09.12.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, проти відстрочення виконання рішення суду на 9 календарних місяців заперечував; відповідач у судове засідання представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 09.12.2013 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТО» (постачальник) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРУТОРК УКРАЇНА» (покупець) товар на загальну суму 58962,26 грн.

ТОВ «ІТО» було виставлено ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» рахунок-фактуру № СФ-0001906 від 12.12.2012 р.

ТОВ «ІТО» було поставлено ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» товару на загальну суму 58962,26 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0001292 від 13.12.2012 р. (копію видаткової накладної долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто судом).

Факт отримання товару підтверджується також довіреністю № ТТ 0110 від 13.12.2012 р., виданою ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» на ім'я Єфімова М.І., на отримання товару від ТОВ «ІТО», оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей (копію довіреності долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто судом).

ТОВ «ІТО» було направлено на адресу ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» повідомлення № 61 від 14.01.2013 р., відповідно до якого позивач просив відповідача сплатити заборгованість в сумі 58962,26 грн.

Проте, відповідач лише частково розрахувався з ТОВ «ІТО» за поставлений товар в сумі 18962,26 грн., що підтверджується карткою рахунку: 361 ТОВ «ІТО» за період з 01.12.2012 р. до 30.09.2013 р.

ТОВ «ІТО» та ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 13.12.2012 р. до 04.12.2013 р. на суму 40000,00 грн.

Як зазначає позивач, заборгованість відповідача в сумі 40000,00 грн. залишається несплаченою, у зв'язку з чим ТОВ «ІТО» і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладеного, встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 40000,00 грн., позовні вимоги в частині стягнення зазначеної суми основного боргу підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 945,12 грн., у тому числі - за період з 22.01.2013 р. до 10.03.2013 р. на суму 58962,26 грн. в сумі 237,46 грн., з 11.03.2013 р. до 29.04.2013 р. на суму 50000,00 грн. в сумі 201,36 грн., з 30.04.2013 р. до 30.09.2013 р. на суму 40000,00 грн. в сумі 506,30 грн., який є арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню в заявленому позивачем розмірі.

Водночас судом враховано, що ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» у відзиві на позов б/н, б/д (вх. № 24387 від 25.11.2013 р.) зазначило про те, що відповідач погоджується з розрахунком суми заборгованості та 3% річних.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО» у повному обсязі.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідач у своєму відзиві на позов б/н, б/д (вх. № 24387 від 25.11.2013 р.), посилаючись на п. 6 ст. 83 ГПК України, просив відстрочити виконання рішення господарського суду Київської області у даній справі на 9 календарних місяців, обґрунтовуючи це тим, що у випадку задоволення позовних вимог та примусового виконання рішення суду відповідач не зможе стабільно працювати, виплачувати заробітну плату, рахунки в банківських установах будуть арештовані, робота товариства буде зупинена, сплата податків та зборів також буде неможливою.

Крім того, за твердженням відповідача, згідно балансу ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» станом на 30.09.2013 р. (рядок «Готова продукція» розділу ІІ) у товариства наявна продукція на суму 188,7 тис. грн. У свою чергу, відповідно до Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2013 року ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» отримало чистий прибуток в сумі 31,7 тис. грн. за рахунок капіталовкладень у товар, який буде реалізований у 2014 році в зазначеному вище розмірі. При цьому, у 2012 році у відповідності з даними Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» станом на 31.12.2012 р., Звіту про рух грошових коштів за 2012 рік та Звіту про власний капітал за 2012 рік, ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА» збільшило обсяги реалізації продукції та отримало чистий прибуток у розмірі 24,6 тис. грн., що підтверджує розвиток товариства, у зв'язку з чим з урахуванням наявності товару на складі ТОВ «ТРУТОРК УКРАЇНА», відповідач буде мати можливість розрахуватись з ТОВ «ІТО» станом на початок сезону продажів товарів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як передбачено п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тією виключною обставиною, яка могла б розглядатися в якості підстави для відстрочення виконання даного судового рішення.

Зважаючи на той факт, що відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності підстав для відстрочення виконання даного судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУТОРК УКРАЇНА» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Матросова, 48-А, код 37236041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом Алейхема, 17, код 23577475) - 40000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 945 (дев'ятсот сорок п'ять) грн. 12 коп. 3% річних, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 16.12.2013 р.

Суддя В.М. Бабкіна