Постанова

від 03.02.2014 по справі 911/4165/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р. Справа№ 911/4165/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна»

на рішення господарського суду Київської області

від 09.12.2013 року

у справі №911/4165/13 (суддя - Бабкіна В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО», м. Біла Церква, Київська обл.,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна», м. Біла Церква, Київська обл.,

про стягнення 40 945,12 грн.

за участю представників:

від позивача: Кучеренко П.О. - представник (довіреність №387 від 01.10.13р.);

від відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТО» (надалі - ТОВ «ІТО») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна» (надалі - ТОВ «Труторк Україна») про стягнення 40 945,12 грн. заборгованості з оплати товару, отриманого за видатковою накладною №РН-0001292 від 13.12.2012 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2013 року у справі №911/4165/13 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО» 40 000,00 грн. основного боргу та 945,12 грн. 3% річних. У задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення судом відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Труторк Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року в частині відмови у відстроченні виконання рішення строком на 9 календарних місяців та прийняти нове, яким здійснити вказане відстрочення.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 03.02.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Київської області без змін.

В судове засідання 03.02.2014 року скаржник свого уповноваженого представника не направив.

Вислухавши думку представника позивача щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без її участі, за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2014 року не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

03.02.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, товариством з обмеженою відповідальністю «ІТО» було поставлено, а товариством з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна» отримано товар на суму 58 962,26 грн. згідно видаткової накладної №РН-0001292 від 13.12.2012 року (а.с. 7).

Колегія суддів зазначає, що вказана видаткова накладна оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, поставлений згідно вищевказаної видаткової накладної товар був отриманий уповноваженим представником відповідача - Єфімовим М.І., повноваження якого на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджуються довіреністю №ТТ 0110 від 13.12.2012 року (а.с. 11), яка оформлена відповідачем та надана позивачу відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99.

Крім того, на підтвердження позовних вимог позивачем також надана копія відповідної податкової накладної №45 від 13.12.2012 року (а.с.9), виписаної позивачем у день виникнення його податкових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на оплату поставленого товару ТОВ «ІТО» виставило ТОВ «Труторк Україна» рахунок-фактуру №СФ-0001906 від 12.12.2012 року (а.с.7), оплату якого відповідачем здійснено не було, у зв'язку з чим, 16.01.2013 року позивач направив відповідачу повідомлення за вих. №6-1 від 14.01.2013 року з вимогою сплатити борг протягом 7 днів з дня отримання повідомлення (а.с. 13).

Направлення позивачем вказаного повідомлення підтверджується наданим апеляційному суду реєстром поштових відправлень (а.с. 104), який містить підпис працівника відділення поштового зв'язку та відбиток календарного штемпеля, у відповідності до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.

Разом з тим, місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 18 962,26 грн., здійснивши оплату 11.03.2013 року в сумі 8 962,26 грн. та 29.04.2013 року в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку: 361 ТОВ «ІТО» за період з 01.12.2012 року до 30.09.2013 року (а.с.10).

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ІТО» та ТОВ «Труторк Україна» було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 13.12.2012 року до 04.12.2013 року, згідно якого сторони встановили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 40 000,00 грн. (а.с.59).

У зв'язку з тим, що вказана заборгованість відповідачем залишилась несплаченою, позивач був змушений звернутись з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ІТО», місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачем не надано доказів належного виконання ним своїх зобов'язань щодо повної оплати отриманого від позивача товару. При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для відстрочення виконання зобов'язань відповідача.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що ним не було отримано повідомлення позивача з вимогою про дострокове погашення боргу, а також вказував на усну домовленість між сторонами щодо здійснення відстрочки виконання грошового зобов'язання до дати фактичного продажу товару.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін, виходячи з аналізу положень статей 181 Господарського кодексу України та статей 205, 626, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, видаткова накладна №РН-0001292 від 13.12.2012 року є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар, а тому неотримання відповідачем повідомлення вих. №6-1 від 14.01.2013 року не впливає на строк виконання ним свого зобов'язання щодо оплати товару.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказане повідомлення не було вимогою про дострокову сплату заборгованості, як це зазначає апелянт, оскільки твердження відповідача про усну домовленість між сторонами щодо відстрочення виконання грошового зобов'язання до дати фактичного продажу товару не підтверджено жодними доказами та заперечується позивачем по справі.

Також, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з пропозицією повернути не реалізований товар, а тому посилання апелянта на те, що позивач відмовився від повернення останньому придбаного товару, з урахуванням різниці, що виникла внаслідок його часткової оплати, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем визнано наявність заборгованості перед позивачем, доказів повної оплати вартості отриманого товару суду не надано, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 40 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основного боргу просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 945,12 грн., нарахованих на суму боргу за період з 21.01.2013 року по 30.09.2013 року, з урахуванням часткової оплати відповідачем отриманого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, дійшов вірного висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 945,12 грн.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТО» у повному обсязі.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 9 календарних місяців, з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, а отже питання про відстрочку або розстрочку може розглядатись в ході судового розгляду при винесені рішення по справі.

В обґрунтування клопотання відповідач послався на те, що у випадку задоволення позовних вимог та примусового виконання рішення суду відповідач не зможе стабільно працювати, виплачувати заробітну плату, рахунки в банківських установах будуть арештовані, робота товариства буде зупинена, сплата податків та зборів також буде неможливою.

Крім того, за твердженням відповідача, згідно балансу ТОВ «Труторк Україна» станом на 30.09.2013 року у товариства наявна продукція на суму 188,7 тис. грн. У свою чергу, відповідно до Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2013 року ТОВ «Труторк Україна» отримало чистий прибуток в сумі 31,7 тис. грн. за рахунок капіталовкладень у товар, який буде реалізований у 2014 році в зазначеному вище розмірі. При цьому, у 2012 році у відповідності з даними Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Труторк Україна» станом на 31.12.2012 року, Звіту про рух грошових коштів за 2012 рік та Звіту про власний капітал за 2012 рік, ТОВ «Труторк Україна» збільшило обсяги реалізації продукції та отримало чистий прибуток у розмірі 24,6 тис. грн., що підтверджує розвиток товариства, у зв'язку з чим з урахуванням наявності товару на складі ТОВ «Труторк Україна», відповідач буде мати можливість розрахуватись з ТОВ «ІТО» станом на початок сезону продажу товарів.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що апелянт безпідставно посилається на «сезонність» товару, отриманого від позивача, оскільки законодавцем поняття «сезонний товар» застосовується лише в контексті гарантійних термінів при застосуванні норм Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на те, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем підстави для відстрочки виконання судового рішення, зокрема, складне фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен встановити матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача, що також може призвести до негативних наслідків для нього.

Так, заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання, позивач зазначає, що у зв'язку з простроченням більше одного року виконання своїх грошових зобов'язань відповідачем, відстрочення виконання рішення ще на 9 місяців погіршить його фінансово-економічний стан.

Зважаючи на вищенаведене, оскільки відповідач не довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання про відстрочення рішення суду.

Як вбачається з вимог апеляційної скарги, відповідач просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року в частині відмови у відстроченні виконання рішення на 9 календарних місяців та здійснити таке відстрочення.

При цьому, з огляду на викладені в апеляційній скарзі обставини, колегія суддів зауважує, що апелянтом помилково зазначено у прохальній частині про скасування рішення господарського суду міста Києва, оскільки рішення, що оскаржується апелянтом, прийняте господарським судом Київської області.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 09.12.2013 року у справі №911/4165/13 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Труторк Україна» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Труторк Україна» на рішення господарського суду Київської області від 09.12.2013 року у справі №911/4165/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 09.12.2013 року у справі №911/4165/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/4165/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук