Постанова

від 02.12.2013 по справі 817/3753/13-а

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3753/13-а

02 грудня 2013 року м. Рівне

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Климчук В.В.,

зу участю:

представника позивача - Філіп’єва А.О.,

представника відповідача Якимчука Д.М., третьої особи позивача: представник Загребельний В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне підприємство - фірма "Ліона" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області проскасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство "Консюмерс-Скло-Зоря" з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень:

від 24.05.2013 року №0000282251, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 31496,00 грн. за основним платежем;

від 24.05.2013 року №0000292251, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2012 року у розмірі 40316 грн.

від 24.05.2013 року №0000302251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 53177,00 грн., з яких: 35451,00 грн. - за основним платежем; 17726,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат по безтоварним операціям з контрагентом, в результаті чого занижено податок на прибуток, а також віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товарів по таких операціям, до податкового кредиту в результаті чого завищено податковий кредит по безтоварним операціям з контрагентом, чим занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся. Такі висновки податкового органу побудовані на твердженні про відсутність первинних документів по господарським операціям позивача з контрагентом щодо придбання товару, що свідчить про нереальність відповідних операцій. Так, проведеною перевіркою позивача податковим органом встановлено не підтвердження фактичного отримання товарів та факт їх фізичного переміщення (транспортування) від контрагента до позивача, відтак, на думку податкового органу, операції із придбання товарів мали нереальний характер, а договори на придбання товарів укладені з контрагентом без мети настання реальних наслідків, отже не створюють будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також зазначені висновки податкового органу спираються на акт перевірки податковим органом контрагента позивача, за результатом якої, зокрема, суми податку на додану вартість контрагента позивача внаслідок їх не підтвердження були виключені з податкових зобов'язань, чим спричинено завищення суми податкового кредиту позивача. Таким чином, за результатом перевірки позивача зроблений висновок, що правочини позивача з контрагентом здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, а отже, формування валових витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок податкового органу про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували правомірність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентом - Приватним підприємством - фірмою «Ліона», а також про їх ненадання ревізору під час проведення перевірки є не тільки надуманим та суперечливим, а й безпідставним, оскільки в бухгалтерському обліку позивача міститься повний та необхідний пакет первинних бухгалтерських документів, які відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факти товарності та законності господарських операцій позивача з контрагентом. Крім того, позивач стверджував про надання повного пакету документів податковому ревізору підчас проведення перевірки, оскільки, виходячи з положень пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, перевіряючим не складався акт про ненадання у ході перевірки копій документів, відтак, як зазначив позивач, акт містить неправдиві відомості щодо ненадання позивачем копій документів. В той же час, як зазначив позивач у позовній заяві, законність та товарність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується повним пакетом первинних бухгалтерських документів, які були представлені під час перевірки та надаються суду. При цьому, вказані первинні бухгалтерські документи оформлені із дотриманням всіх вимог законодавства України, що ставляться до такого роду документів та підтверджують факт одержання Товариством товарно-матеріальних цінностей від контрагента позивача. Відтак, за наявності відповідних первинних фінансово-господарських документів в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , що належним чином посвідчують реальність та товарність господарських операцій позивача з контрагентом, податкові зобов'язання позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені правильно, що доводить хибність висновків відповідача. На підставі викладеного позивач просив суд скасувати оспорювані податкові повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити. При цьому вважав за необхідне додатково пояснити суду щодо посилань податкового органу на те, що позивачем не були надані до перевірки довіреності, які б підтверджували передання товарно-матеріальних цінностей, та повідомив, що під час перевірки ревізору було надано журнали реєстрації довіреностей, із змісту яких можна зробити висновок про видачу Товариством довіреностей для отримання товарно-матеріальних цінностей від Приватного підприємства-фірми «Ліона», що узгоджується з підпунктом 3 пункту 13 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 pоку №99, згідно з яким видані підприємством довіреності реєструються в Журналі реєстрації довіреностей, після чого передаються постачальнику, у якого і зберігаються. Відтак, оригінали довіреностей зберігаються у бухгалтерському обліку контрагента позивача, а тому вимога перевіряючого про їх надання позивачем є безпідставною. Крім того, в частині відсутності зазначених у акті перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перевезення товару від контрагента-постачальника до позивача, то у ході судового розгляду представник позивача звернув увагу суду на те, що під час проведення перевірки, а також під час надання заперечень на акт перевірки позивачем було надано детальні пояснення щодо відсутності товарно-транспортних накладних серед документів первинного бухгалтерського обліку позивача виходячи з умов поставки товару, передбачених укладеними між сторонами договорами купівлі-продажу, згідно яких зобов'язання із поставки вважається виконаним після передачі контрагентом як продавцем товарно-матеріальних цінностей позивачу як покупцю у місці вказаному у договорі. З огляду на це подальше перевезення товарно-матеріальних цінностей із місця отримання (м. Рівне) до місця знаходження позивача (с. Зоря, Рівненського району), здійснювалась позивачем самостійно. При цьому представник позивача зазначив, що Товариство володіє необхідними транспортними засобами для самостійної доставки товарно-матеріальних цінностей, які є об'єктами зазначених вище договорів поставки (вєтош, бавовняні рукавички, квачі) із міста Рівне до с. Зоря, Рівненської області, так як на балансі позивача перебуває 26 автотранспортних засобів. В той же час, як пояснив представник позивача суду, відповідно до пункту 2 «Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», який затверджений Постановою Кабінетy Міністрів України від 25.02.2009 року №207 документом, який необхідний для перевезення товару водієм юридичної особи є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж, в свою чергу товарно-транспортна накладна є документом, який необхідний для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, тобто надаючи послуги із перевезення. З огляду на це, за умови доставки товару від контрагента до позивача на умовах, що визначені відповідними договорами, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим документом, оскільки право власності на товар підтверджує накладна. За таких обставин, як стверджував представник позивача, висновки податкового орану зроблені без врахування первинних фінансових документів позивача, що належним чином підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, їх на аналізу та дослідження, без надання належної оцінки усім обставинам, тому є помилковими та ґрунтуються суто на припущеннях відповідача, які не можуть слугувати підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій, що є підставою для скасування винесених спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач подав суду письмові заперечення проти адміністративного позову, відповідно до яких позовні вимоги не визнає, та зазначає, що за сумнівними господарськими операціями контрагентом позивача є Приватне підприємство - фірма «Ліона», актом перевірки якого було встановлено, що правочини вказаного контрагента з контрагентами-покупцями, зокрема, позивачем, в частині реалізації товарно-матеріальних цінностей (квач, вєтош, рукавички бавовняні подвійні, рукавички бавовняні подвійні подовжені), придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет» протягом жовтня 2011 року - січня 2012 року не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави. Виходячи з наведеного, податковим органом зроблено висновок, що контрагент позивача в частині реалізації товарно-матеріальних цінностей придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет», здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Відтак, позивачем зайво віднесені витрати по взаємовідносинах з контрагентом - Приватним підприємством - фірмою «Ліона» в IV кварталі 2011 року в сумі 136937 грн., в І кварталі 2012 року в сумі 40316 грн., що непідтверджені первинними документами (видатковими накладними, довіреностями, товарно-транспортними накладними) і які перевіркою позивача виключені з витрат як такі, що не підтверджені документально та не використовуються в господарській діяльності у зв'язку з фактичним не виконанням господарських зобов'язань. Крім того, за даними системи автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів н рівні ДПА України, між сумами податкового кредиту з податку на додану вартість встановлені розбіжності: суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року - 9058,00 грн., за листопад 2011 року - 8828,50 грн., за грудень 2011 року - 9500,80 грн., за січень 2012 року - 8063,20 грн. не підтверджені та виключені з податкових зобов'язань Приватного підприємства - фірми «Ліона» за відповідні періоди. Отже, з позиції відповідача, придбання товарно-матеріальних цінностей Приватним підприємством - фірмою «Ліона» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет» не підтверджено по ланцюгу постачання, відтак за висновком податкового органу, не підтверджено продаж відповідних товарів контрагентам покупця, у тому числі позивачу, тому відсутні підстави для відображення в податковому кредиті податку на додану вартість у загальній сумі 35451 грн. по взаєморозрахунках з Приватним підприємством - фірмою «Ліона». З таких підстав, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, а оспорювані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені у зв'язку із грубим порушенням позивачем норм податкового законодавства в частині формування операційних витрат та податкового кредиту, а тому є правомірними.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підстав викладених у письмових запереченнях, однак пояснив суду, що той факт, що видаткові накладні, представлені позивачем, не містять у своїй назві слова «видаткова», а йменуються накладними, очевидно призвело до висновків перевіряючого про відсутність саме видаткових накладних. Проте, поряд з цим, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутні інші первинні документи, що беззаперечно підтверджує відсутність реальних поставок товару від контрагента до позивача, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

У судовому засіданні представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного підприємства - фірми «Ліона» подав суду письмові пояснення по суті спору та пояснив суду, що, в свою чергу, висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій Приватного підприємства - фірми «Ліона» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет», зроблений за наслідком перевірки Приватного підприємства - фірми «Ліона», є безпідставними та представив суду первинні документи по взаємовідносинах вказаних сторін та пояснив сутність та зміст кожної господарської операції з доданням підтверджуючих документів. Більше того, як повідомив представник третьої особи, станом на 02.12.2013 року податковий орган не прийняв жодного податкового повідомлення-рішення за наслідком перевірки, що опосередковано свідчить про помилковість висновків податкового органу про безтоварність господарських операцій Приватного підприємства - фірми «Ліона» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Карапет». Стосовно господарських операцій Приватного підприємства - фірми «Ліона» з позивачем представник вказав, що відповідні операції носили реальний та товарний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, дефекти у правовому статусі особи на момент вчинення операцій та наразі відсутні, що у сукупності доводить хибність висновків відповідача та протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, тому адміністративний позов є підставним та обґрунтованим, відтак спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Заслухавши представників сторін, третьої особи, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне акціонерне товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» є юридичною особою, що зареєстрована 12.09.1994 року Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Рівненському районі з 10.10.1994 року, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 01.07.1997 року (свідоцтво №100316287).

Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво порожнистого скла.

У квітні 2013 року на підставі направлення від 22.04.2013 року №73/22-138 та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 22.04.2013 року №176, посадовою особою податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ППФ «Ліона» у періоді 01.10.2011 року по 31.01.2012 року (акт перевірки №36/22-141/22555135 від 13.05.2013 року).

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

п.44.1 ст.44, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток за II-IV квартал 2011 року всього у сумі 31496 грн., в тому числі за IV квартал 2011р. у сумі 31496 грн., за І квартал 2012 року збитки зменшені у сумі 40316 грн.;

п.198,1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 35451 грн., в тому числі відповідно до декларацій з ПДВ за: 10.2011р. - 9058 грн., 11.2011р. - 8829 грн., 12.2011р. - 9501 грн., 01.2012р. - 8063 грн.

Як вже йшлося, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочини, укладені, між позивачем і Приватним підприємством - фірмою «Ліона» є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків, оскільки перевіркою не виявлено документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про перерахування позивачем коштів без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та уникнення сплати податків до бюджету.

При цьому, у акті перевірки позивача, відповідач, спираючись на пункти 1, 5 статті 203, пункти 1, 2 статті 215, пункт 1 статті 216, статтю 228, статтю 626, статтю 629, статтю 655, статтю 658, статтю 662 Цивільного кодексу України встановив нікчемність правочинів, які, як виклав відповідач у акті, в силу закону не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Висновок про нікчемність договорів, які були укладені між позивачем та Приватним підприємством - фірмою «Ліона», а також про безтоварність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом зроблено на тій підставі, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет» для Приватного підприємства - фірми «Ліона». В обґрунтування зазначеного висновку податковий орган посилається на акт перевірки від 11.03.2013 року №118/22-200/31163523 про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Карапет» за період 01.10.2011року по 31.10.2012 року. Вказаним актом перевірки податковим органом встановлено безпідставне формування Приватним підприємством - фірмою «Ліона» податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціям з продажу товарів за період жовтень 2011 року - січень 2012 року на суму 47151 грн. та безпідставне віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по операціям з придбання товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапет» на суму 44690 грн. протягом жовтня 2011 року - січня 2012 року, а також безпідставне формування доходу від реалізації товарів по операціям з продажу товарів у розмірі 235753 грн. за ІV квартал 2011 року - І квартал 2012 року та безпідставне віднесення до складу витрат операційної діяльності витрат по Товариству з обмеженою відповідальністю «Карапет» у розмірі 223449 грн. за ІV квартал 2011 року - І квартал 2012 року. Відтак, податковим органом зроблений висновок, що Приватне підприємство - фірма «Ліона» здійснює проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, тому операції позивача із зазначеним контрагентом мають нереальний характер та не створюють господарських наслідків.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 24.05.2013 року №0000282251, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 31496,00 грн. за основним платежем;

від 24.05.2013 року №0000292251, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2012 року у розмірі 40316 грн.

від 24.05.2013 року №0000302251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 53177,00 грн., з яких: 35451,00 грн. - за основним платежем; 17726,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення за результатами адміністративного оскарження були залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу за розглядом поданих скарг, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013 року №0000282251, №0000292251, №0000302251 до суду.

Як встановлено судом, у січні 2011 року між позивачем та Приватним підприємством - фірмою «Ліона» укладено договір купівлі-продажу товарів від 10.01.2011 року №20, за умовами якого контрагент зобов'язувався передавати товари у власність позивача відповідно до замовлення на поставку, а позивач зобов'язувався приймати та оплачувати отриману продукцію. За змістом даного договору сторони погодили, що видаткова накладна на передану продукцію є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість ціну (вартість) продукції (пункт 1.3. Договору). Умови та порядок передачі продукції за договором визначені розділом 4 Договору, у якому визначено, що для передачі продукції позивачу його представник зобов'язаний надати представнику контрагента довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства (пункт 4.1. Договору). Контрагент одночасно з товаром передає всі товаросупровідні документи та документи, що засвідчують якість товару (пункт 4.2. Договору). Завантаження, вивіз та доставка продукції здійснюється транспортом позивача (пункт 4.3. Договору). Даним договором встановлено, що він набирає чинності з дати його укладення та діє терміном на 1 (один) рік, але у будь-якому випадку до моменту повного та належного виконання усіх зобов'язань за договором (пункт 5.1. Договору).

Також, у січні 2012 року між позивачем та Приватним підприємством - фірмою «Ліона» укладено договір купівлі-продажу від 03.01.2012 року №15/01 j04, за умовами якого контрагент зобов'язувався поставити позивачу товари промислової групи на умовах EXW-м. Рівне вул. 6-Гвардійська склад контрагента згідно правил ІНКОТЕРМС-2010, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товари промислової групи. Згідно умов зазначеного договору контрагент одночасно з товаром передає всі товаросупровідні документи та документи, що засвідчують якість товару (пункт 3.1. Договору).

Так, на підтвердження здійснення господарських операцій в частині придбання позивачем у контрагента - Приватного підприємства - фірми «Ліона» за вказаними договорами купівлі-продажу товарів (квач, вєтош, рукавички бавовняні подвійні, рукавички бавовняні подвійні подовжені) оформлені:

накладна №1 від 01.10.2011 року на суму 54348,00 грн., в тому числі ПДВ 9058,00 грн., рахунок на оплату товару №01/10 від 01.10.2011 року на суму 54348,00 грн., про прийняття відповідного товару позивачем оформлено прибутковий ордер №5213893712 від 01.10.2011 року. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі за платіжним дорученням від 28.10.2011 року №9180003745 на суму 54348,00 грн. На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товарів за вказаною господарською операцією позивач отримав від Приватного підприємства - фірми «Ліона» податкову накладну №1 від 01.10.2011 року на загальну суму 54348,00 грн., в тому числі ПДВ 9058,00 грн., яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за жовтень 2011 року за №1;

накладна №1 від 01.11.2011 року на суму 52971,00 грн., в тому числі ПДВ 8828,50 грн., рахунок на оплату товару №1/11 від 01.11.2011 року на суму 52971,00 грн., про прийняття відповідного товару позивачем оформлено прибутковий ордер №5214345624 від 01.11.2011 року. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі за платіжним дорученням від 01.12.2011 року №9180004192 на суму 52971,00 грн. На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товарів за вказаною господарською операцією позивач отримав від Приватного підприємства - фірми «Ліона» податкову накладну №1 від 01.11.2011 року на загальну суму 52971,00 грн., в тому числі ПДВ 8828,50 грн., яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за листопад 2011 року за №16;

накладна №1 від 01.12.2011 року на суму 57004,80 грн., в тому числі ПДВ 9500,80 грн., рахунок на оплату товару №1/12 від 01.12.2011 року на суму 57004,80 грн., про прийняття відповідного товару позивачем оформлено прибутковий ордер №5214822569 від 01.12.2011 року. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі за платіжним дорученням від 05.01.2012 року №9180000039 на суму 57004,80 грн. На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товарів за вказаною господарською операцією позивач отримав від Приватного підприємства - фірми «Ліона» податкову накладну №1 від 01.12.2011 року на загальну суму 57004,80 грн., в тому числі ПДВ 9500,80 грн., яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за грудень 2011 року за №36;

накладна №01 від 03.01.2012 року на суму 48379,20 грн., в тому числі ПДВ 8063,20 грн., рахунок на оплату товару №01/1 від 03.01.2012 року на суму 48379,20 грн., про прийняття відповідного товару позивачем оформлено прибутковий ордер №5215269349 від 03.01.2012 року. На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товарів за вказаною господарською операцією позивач отримав від Приватного підприємства - фірми «Ліона» податкову накладну №1 від 03.01.2012 року на загальну суму 48379,20 грн., в тому числі ПДВ 8063,20 грн., яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за січень 2012 року за №18.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, умови обох заключених договорів передбачають, що зобов'язання із поставки вважається виконаним після передачі контрагентом товарно-матеріальних цінностей позивачу як покупцю у місці вказаному у договорі. З огляду на це подальше перевезення товарно-матеріальних цінностей із місця отримання (м. Рівне) до місця знаходження позивача (с. Зоря, Рівненського району) здійснювалось позивачем самостійно. Тим більше, що у позивача наявні відповідні можливості, адже на балансі товариства перебуває 26 автотранспортних засобів, що підтверджується бухгалтерською довідкою №732 від 23 жовтня 2013 року, що представлена суду, а також копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів від 19.05.2011 року, а саме: автомобіля марки FORD типу - вантажний малотон-В фургон за реєстраційним номером ВК9178АЕ; автомобіля марки ГАЗ типу - вантажний малотон-В бортовий за реєстраційним номером ВК7681ВА; автомобіля марки ЗИЛ-ММЗ типу - вантажний-С самоскид за реєстраційним номером ВК4476АК.

При цьому, представник позивача повідомив суду, що під час перевірки ревізору було надано журнали реєстрації довіреностей, із змісту яких можна зробити висновок про видачу позивачем довіреностей для отримання товарно-матеріальних цінностей від Приватного підприємства - фірми «Ліона». Так, позивачем було виписано такі довіреності: 1) №1018 від 29.09.2011 року (дійсна до 09.10.2011 pоку); 2) №1114 від 01.11.2011 pоку; 3) №1241 від 01.12.2011 року; 4) №2 від 03.01.2012 року. Копії відповідних сторінок журналів реєстрації відповідних довіреностей виписаних позивачем на Ніколайчука В.С. представник позивача представив суду. Спираючись на положення «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» представник позивача зазначив, що оригінали згаданих довіреностей зберігаються у бухгалтерському обліку контрагента позивача, що доводить безпідставність вимог ревізора щодо ненадання позивачем у ході перевірки довіреностей, що разом з тим підтверджує правомірність надання для перевірки належним чином оформлених журналів реєстрації зазначених довіреностей.

З пояснень представника третьої особи - Приватного підприємства - фірми «Ліона», позивач через уповноважених представників власними силами шляхом самовивозу зі складу Приватного підприємства - фірми «Ліона» забирав придбаний товар, в підтвердження чого надав суду копії відповідних довіреностей від позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей: №1018 від 29.09.2011 року; №1114 від 01.11.2011 pоку; №1241 від 01.12.2011 року; №2 від 03.01.2012 року.

Також, позивачем надані суду документи, що підтверджують використання позивачем придбаного товару у ході господарської діяльності та списання зазначених товарно-матеріальних цінностей у виробництво, чим підтверджено внутрішній облік придбаних у контрагента товарів, а також їх подальшу передачу працівникам позивача, виконання трудових обов'язків яких щоденно, як пояснив представник позивача суду, пов'язано із використанням відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Так, придбані у жовтні у контрагента товарно-матеріальні цінності на підставі накладної №1 від 01 жовтня 2011 року (прибутковий ордер №5213893712) були списані у виробництво відповідно до актів №73ЕС32000000 від 18 жовтня 2011 pоку, №4311096543 від 04 жовтня 2011 pоку, №4311094287 від 07 жовтня 2011 року. Товарно-матеріальні цінності придбані на підставі накладної №1 від 01 листопада 2011 року (прибутковий ордер №5214345624) - відповідно до актів №73ЕС32000000 від 10 листопада 2011 pоку, №4311644410 від 04 листопада 2011 року, №4311626390 від 17 листопада 2011 року. Товарно-матеріальні цінності придбані на підставі накладної №1 від 01 грудня 2011 року (прибутковий ордер №5214822569) - відповідно до актів №73ЕС32100000 від 05 грудня 2011р., №73ЕС32000000 від 13 грудня 2011 року, №4311930803 від 07 грудня 2011 року, №73ЕС32000000 (4312374529) від 06 січня 2012 року, №4312407100 від 13 січня 2012 року, №4312279936 від 03 січня 2013 року, №73ЕС31000000 (4312279972) від 04 січня 2012 року. Товарно-матеріальні цінності придбані на підставі накладної №1 від 03 січня 2012 року (прибутковий ордер №5215269349) - відповідно до актів №73ЕС32000000 (4312374529) від 06 січня 2012 pоку, №4312407100 від 13 січня 2012 pоку, №73ЕС32100000 (4311488947) від 13 січня 2012 pоку, №4312634126 від 30 січня 2012 року, №73С311000000 (4312407283) від 13 січня 2012 pоку, №4312389586 від 12 січня 2012 року, №4312409472 від 13 січня 2012 року, №4312686527 від 24 січня 2012 року, №73ЕС30500000 (4312389179) від 06 січня 2012 pоку, №4312407100 від 13 січня 2012 року та заявки №4312494012 від 17.01.2012 року. Крім того використання отриманих у грудні 2011 року та січні 2012 року товарно-матеріальних цінностей від Приватного підприємства - фірми «Ліона» також підтверджується довідками списання від 06 січня 2012 року, що роздруковані із комп'ютерної програми для ведення бухгалтерського обліку на машинописних носіях. відповідно до сг. 9 > країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (копії вказаних додаються).

Як зазначив у ході судового розгляду представник позивача, та вбачається з акта перевірки №36/22-141/22555135 від 13.05.2013 року витрати на оплату товарів, придбаних у Приватного підприємства - фірми «Ліона», у сумі 177253 грн. (без ПДВ - 35451 грн.) віднесені позивачем до складу валових витрат, зокрема за ІV квартал 2011 року у сумі 136937 грн. та відображені у податковій декларації з податку на прибуток за ІV квартал 2011 року, за І квартал 2012 року у сумі 40316 грн. та відображені у податковій декларації з податку на прибуток за І квартал 2012 року, а сума податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих Приватним підприємством - фірмою «Ліона», у сумі 35451 грн. включена до складу податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за жовтень 2011 року у сумі 9058 грн., за листопад 2011 року у сумі 8829 грн., за грудень 2011 року у сумі 9501 грн. та за січень 2012 року у сумі 8063 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Враховуючи момент виникнення спірних правовідносин, що передбачає період у часі охоплюваний здійснюваними господарськими операціями позивача з контрагентом, щодо спірних правовідносин застосовуються положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а також підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відповідні питання, та відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України в частині укладення договорів між суб'єктами господарювання та виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту в оплату за придбані товари та формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту позивача у складі ціни придбаних товарів, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу угоди з придбання товарів є нікчемними, то і формування валових витрат та податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно абзацу 2 пункту 2.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України, якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. У відповідності до пункту 135.2. статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

Підпунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, згідно підпункту 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

За правилами пункту 138.5. статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

В свою чергу, відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбаних товарів, що підтверджується виписаними контрагентом податковими накладними: №1 від 01.10.2011 року, №1 від 01.11.2011 року, №1 від 01.12.2011 року, №1 від 03.01.2012 року.

Надані позивачем для перевірки та в судове засідання зазначені податкові накладні відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зауваження щодо її форми та змісту у акті перевірки відсутні як не висунуті у ході судового розгляду.

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що в сукупності підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів у контрагента - Приватного підприємства - фірми «Ліона», що стало підставою для формування позивачем складу операційних витрат та податкового кредиту.

За таких обставин, твердження податкового органу про відсутність фактів поставок товарів (безтоварність господарських операцій) у ході судового розгляду було спростовано.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу до акту перевірки Приватного підприємства - фірми «Ліона» від 11.03.2013 року №118/22-200/31163523 про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Карапет» за період 01.10.2011року по 31.10.2012 року, як підставу для визнання договорів купівлі-продажу позивача з контрагентом - Приватним підприємством - фірмою «Ліона» нікчемними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки податкового органу висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета: порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та Приватним підприємством - фірмою «Ліона» правочинів.

Більше того, у ході судового розгляду представник позивача представив суду копію постанови судді Рівненського міського суду Куцоконя Ю.П. від 22.03.2013 року у справі №569/5072/13-п, якою встановлено, що «Приватне підприємство - фірма «Ліона» є добросовісним платником податків», правовідносини якого із Товариством з обмеженою відповідальністю «Карапет» не містять ознак порушення законодавства. Даною постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно директора Приватного підприємства - фірми «Ліона» ОСОБА_8 закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам доходів та зборів не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Разом з тим, одним з основних завдань таких органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Однак, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Виходячи з викладеного, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат за ІV квартал 2011 року та І квартал 2012 року, та податкового кредиту у періоді жовтень 2011 року - січень 2012 року, та як наслідок заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за відповідні звітні періоди, є безпідставними.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 895,38 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 895,38 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області:

від 24.05.2013 року №0000282251, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 31496,00 грн. за основним платежем;

від 24.05.2013 року №0000292251, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2012 року у розмірі 40316 грн.

від 24.05.2013 року №0000302251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 53177,00 грн., з яких: 35451,00 грн. - за основним платежем; 17726,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити на користь позивача Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 38 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 грудня 2013 року.