Ухвала

від 26.11.2013 по справі 2-а-11379/09/1570

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 р.Справа № 2-а-11379/09/1570

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченка К.В.

Федусика А.Г.

при секретарі: Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012р. по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна компанія" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009р. ТОВ "Європейська транспортна компанія" (далі Товариство), уточнюючи в процесі розгляду справи свої позовні вимоги, звернулось в суд із позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ДПІ у період з 27.02.2009р. по 13.03.2009р. проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Європейська транспортна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.09.2008р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.09.2008р., за результатами якої складено акт перевірки №5590/23-1/33657945 від 31.03.2009р. Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Європейська транспортна компанія» норм податкового законодавства України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 582521грн. та занижено податок на прибуток у розмірі 140924грн.

Товариство не погодившись із висновками перевіряючих оскаржило їх в адміністративному порядку, проте скаргу залишено без розгляду.

ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0003242310/0 від 14.04.2009р., яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 140924грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 70462грн., №0003262310/0 від 14.04.2009р., яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 582521грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 291261грн.

За результатами адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від №0003242310/1 від 30.06.2009р., №0003242310/2 від 25.08.2009р. та №0003262310/1 від 30.06.2009р., №0003262310/2 від 25.08.2009р., якими суми податкового зобов'язання з ПДВ та по податку на прибуток не змінювалась.

В частині визначення зобов'язання з податку на прибуток підприємств позивач оскаржує прийняті податкові повідомлення-рішення лише частково в сумі 143856,75грн. (в тому числі податок на прибуток у розмірі 95904,50грн. та штрафні санкції у сумі 47952,25грн.).

Позивач зазначає, що ним правомірно віднесено до складу валових витрат суми, які підтверджені первинними документами, ним не було порушено законодавство з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому у відповідача не було підстав для висновків викладених в акті перевірки. Посилаючись на зазначені обставини позивач просить позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012р. позов задоволено.

Визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0003242310/0 від 14.04.2009р., №0003242310/1 від 30.06.2009р., №0003242310/2 від 25.08.2009р. на суму 143856,75грн. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток в сумі 95904,5грн. та штрафної санкції в розмірі 47952,25грн.

Визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0003262310/0 від 14.04.2009р., №0003262310/1 від 30.06.2009р., №0003262310/2 від 25.08.2009р. по податку на додану вартість на суму 873782грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 582521грн. та штрафні санкції у розмірі 291261грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ТОВ "Європейська транспортна компанія" правомірно віднесла до валових витрат суму 938 230,00грн. за придбання обладнання, оскільки вказаний товар був належним чином оплачений та в подальшому вірно визначила податок на прибуток. Платником податку також правомірно сформований податковий кредит з надання послуг з морського агентування, ремонтних робіт, оскільки це підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період з 27.02.2009р. по 13.03.2009р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Європейська транспортна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.09.2008р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.09.2008р., за результатами якої складено акт перевірки №5590/23-1/33657945 від 31.03.2009р. (т.1 а.с.13-56).

В акті перевірки ДПІ вказало, що ТОВ «Європейська транспортна компанія» порушенні п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 582521грн., п.п4.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.2, 5.3.3 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.7.9.1, п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7, п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 140924 грн.

За результатами проведеної перевірки 14.04.2009р. прийнято податкові повідомлення-рішення за №0003242310/0 яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 140924грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 70462грн., за №0003262310/0, яким визначено суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 582521грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 291261грн. (т.1, а.с.129,132).

Платник податку не погодився з висновками акту перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку, однак вказані скарги залишені без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від №0003242310/1 від 30.06.2009р., №0003242310/2 від 25.08.2009р. та №0003262310/1 від 30.06.2009р., №0003262310/2 від 25.08.2009р., якими суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток не змінювалась (т.1 а.с.130,131, 133, 134).

Після прийняття спірних повідомлень рішень, в частині визначення зобов'язання з податку прибуток підприємств, позивач оскаржує прийнятті податкові повідомлення-рішення з цього податку лише частково в сумі 143856,75грн. (в тому числі податок на прибуток у розмірі 95904,50грн. та штрафні санкції у сумі 47952,25грн.).

В акті перевірки ДПІ зазначило про безпідставне включення до валових доходів та валових витрат податок на прибуток з придбання товарів від нерезидента, що має офшорний статус. Відповідач зазначив, що платник податку не мав права відносити вартість придбання самохідної техніки до валових витрат в період за три квартали 2008р., оскільки за товар, отриманий від нерезидента, що має офшорний статус, оплата не здійснена

Судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі угоди №2 від 01.08.2008р. до договору №345 від 17.11.2005р. (додаток №27) отримав та оприбуткував товар від продавця, на підставі належним чином оформленої ВМД (режим імпорт 40). Діюче податкове законодавство передбачає, що ВМД режиму (імпорт 40) є документом, що надає право платнику податку на оприбуткування товару від нерезидента. Як визначено в п.п.11.2.3. п.11.2. ст..11 ЗУ «Про оприбуткування прибутку підприємства» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податків товарів. ДПІ не враховано, що відповідно до п.11.3. Закону №283\97-Вр, - «датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації, готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку».

Виходячи з наданих документів та встановлених в судових засіданнях обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що позивачем правомірно включено до складу валового доходу 100% вартості товару - 1103800грн, отриманого від нерезидента та нереалізованого на останню дату звітного періоду, а до складу валових витрат було правомірно включено, на підставі п.п.18.3. ст.18 ЗУ «Про оприбуткування прибутку підприємства», суму 938230грн. - 85% вартості товару, отриманого від нерезидента, що має офшорний статус.

Що стосується неправомірного виключення із складу валових витрат платника податку вартості ПДВ сплаченого у складі вартості легкових автомобілів, придбаних позивачем для використання у власній господарській діяльності, суд виходив з наступного.

При проведені перевірки ДПІ зазначено, що позивач в порушення ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно включив до складу валових витрат ПДВ на суму 62127,00грн. сплачений в складі вартості легкових автомобілів та включених до основних фондів в наступних періодах: І кварталі 2008р. - 8963,33грн.; І півріччі 2008р. - 17823,33грн.; за три квартали 2008р. -35341,67грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ЗУ «Про податок на додану вартість» та ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» допускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто на виникнення конфлікт інтересів.

Про наявність конфлікту інтересів у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля зазначається і у листах ДПА України.

Підпунктом 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-111 від 21.12.2000р. (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, в результаті чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому за правилами п.п.4.4.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-111 від 21.12.2000р. (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов'язаних з придбанням легкових автомобілів мав застосовувати положення пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Віднесення позивачем 62128,33грн. ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства, було здійснено відповідно вимог п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому, правових та фактичних підстав зменшувати позивачу валові витрати у розмірі 62128,33грн. у ДПІ не було.

Дослідивши реєстри отриманих податкових накладних, вказаних податкових періодів, суд першої інстанції встановив, що позивач не отримував від постачальника автомобілів податкові накладні та відповідно не включав суми отриманого ПДВ до складу валових витрат підприємства по придбанню автомобільного транспорту та податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів одночасно, у зв'язку із чим доводи ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС щодо цього питання є безпідставними.

За результатами проведеної перевірки, ДПІ зменшило податковий кредит на суми ПДВ, сплачені у складі вартості послуг з агентування, та донарахував зобов'язання з ПДВ на безпідставно збільшені валові доходи на суму послуг, що включаються в агентські послуги. При цьому відповідач виходив з того, що в періоді з 01.04.2007р. по 30.09.2008р. позивач включив до податкового кредиту нарахований (сплачений) податок на додану вартість в сумі 96686,00грн. з вартості послуг, які передані замовнику послуг агентування, документи на підставі яких судновласник прийняв роботи не доводять факту виконання послуг, а самі послуги не будуть використовуватись в оподатковуваних операціях та подальшій господарській діяльності платника податку.

Перевіряючи правомірність висновків ДПІ, суд першої інстанції виходив з того, що на замовлення нерезидента - судновласника, позивачем як морським агентом було замовлено організацію послуг, які були необхідні замовник, у юридичних осіб, зареєстрованих платниками податків - ПП «Послуги та консалтинг» (т.2, а.с.189), ТОВ «Автекс-ЕН» (т.3 а.с.222), ТОВ «Техносервіс+» (т.4 а.с.50-52), ПП «Техно-Експресс» (т.4 а.с.72), ТОВ «Стройбізнесгрупп», (т.4 а.с.83), ПП «Дінго Експресе» (т.3 а.с.127), ПП «ТТК ТРОЛЛ» (т.4 а.с.23).

Позивачем, від імені нерезидента були замовлені роботи з ремонту обладнання. Після виконання робіт, позивачем проведена оплата наданих послуг, що підтверджується наданими до справи платіжними дорученнями на проведення оплати на користь наведених юридичних осіб (т.2 а.с.190-201, т.3 а.с.128-131, т.3 а.с.223-225, т.4 а.с.53-55, 73, 86-122).

Отже, як встановлено судом першої інстанції, і цей факт знайшов своє підтвердження в суді апеляційної інстанції замовлені послуги були належним чином оплачені позивачем, згідно виставлених рахунків (т.2 а.с.247, т.3 а.с.2, 10, 17, 24, 32, 40, 51, 53, 59, 68, 75, 82, 89, 97, 104, 111, 118, 125, 160, 167, 175, 182, 190, 198, 206, 213, 220, 244, 251, т.4 а.с.5, 13, 21, 41, 48, 66-68, 81, 236, 245, т.5 а.с.5, 16, 23, 29, 48, 58, 92, 103, 116, 125, 132, 138, 148, 156, 158, 166, 174, 182, 193, 201, 209, 218, 226, 236, 243, 252, т.6 а.с.6, 14, 21, 28, 35, 43, 51, 60, 68, 76, 84, 91,98,108,118,126,135,142).

Юридичні особи надавали податкові накладні, виписані на адресу позивача. Факти отримання вказаних послуг підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.248, т.3 а.с.4, 11, 18, 25, 33, 41, 52, 54, 61, 69, 76, 83, 90, 98, 105, 112, 119, 126, 161, 168, 176, 183, 191, 199, 207, 214, 221, 245, 252, т.4 а.с.6, 14, 22, 35, 42, 49, 69-71, 82, 237, 246, Том V, аркуші справи 6, 17, 24,30,49,59,93, 104, 117,126,133,139,149,157,159,167,175,183,194,202,210,219,227,237,244,253, т.6 а.с.7, 15, 22, 29, 36, 44, 52, 61, 69, 77, 85, 92, 99, 109, 119,127,136,143).

Виходячи з наведених доказів, встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані послуги позивач правомірно включив до складу наданих агентських послуг в дисбурементський рахунок, який виставляв судновласнику-нерезиденту. Дисбурсментський рахунок за своєю природою та згідно існуючої міжнародної практики є уніфікованим документом, який виступає єдиною підставою до компенсації понесених агентом витрат та сплати агенту комісійної винагороди. Згідно Наказу Міністерства транспорту України №214 від 27.06.1996 року «Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України» винагорода морського агента встановлена у вигляді фіксованих ставок.

Остаточні розрахунки по фінальному дисбуременту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурементського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, разом з копіями дисбурементських рахунків (т.3 а.с.3, 21, 30-31, 39, 49-50, 60, 66-67, 74, 81, 88, 95-96, 103, 110, 117, 124, 166, 173-174, 180-181, 188, 189, 197, 204-205, 212, 242-243, 250, Т.4 а.с.4, 11-12, 19-20, 33-34, 40, 64-65, 80, 233, 244, Т.5 а.с.4, 13-15, 46, 57, 145-147, 155, 165, 191-192, 200, 207-208, 217, 224-225, 242, 250-251, Т.6 а.с.4-5, 12-13, 27, 34, 41-42, 49, 58-59, 66-67, 74-75, 82-83, 90, 97, 107, 125, 133-134), якими він оформляв передання наданих нерезиденту послуг з агентування суден, було надано копії підтвердження замовлень відповідних послуг з боку нерезидента, копії банківських виписок, що підтверджують компенсацію замовлених та оплачених позивачем послуг з обслуговування суден (Т.6 а.с.20,50,124,141). Отже посилання представника відповідача про відсутність первинних документів, що підтверджують факт проведення нерезидентом оплати замовлених послуг також до уваги не беруться, оскільки в акті перевірки та в запереченнях є численні посилання, що при проведенні перевірки оригінали дисбурсментських рахунків та замовлень нерезидента на надання позивачем послуг з технічного обслуговування надавались посадовим особам позивача та були ними досліджені, а порядок своєчасності отримання та використання позивачем валютних коштів було окремим питанням перевірки.

Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6. цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано оригінали належним чином оформлених податкових накладних на замовлені та оплачені ним послуги.

Вказані документи відповідають вимогам ч.1,2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені під час здійснення господарських операцій, мають всі необхідні реквізити, а ґрунтовність наданих послуг підтверджується проведенням оплати їх вартості через установи банків-нерезидентів, що підтверджує їх реальність.

Під час з'ясування обставин по справи, представник відповідача - ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС не надав заперечень проти фактичного здійснення цих операцій, не надав доказів проведення зустрічних перевірок (звірок) з контрагентами позивача, в зв'язку із чим, визнав фактичність проведених господарських операцій, а тому ця обставина, відповідно до приписів ч.3, ст.72 КАС України, вважається встановленою.

Під час перевірки ДПІ донараховано ПДВ по операціям з надання послуг експедирування транзитних вантажів через територію України, за договорами транспортно-експедиторського обслуговування з нерезидентами. При цьому ДПІ виходило з того, що уся сума у розмірі 1438540,0грн, отриманих від нерезидента за надання послуг експедирування транзитних вантажів була безпідставно включена до складу оподаткованих операцій за ставкою 20%, а тому проведено донарахування позивачу зобов'язання по ПДВ у розмірі 287708,0грн.

Перевіряючи правомірність висновків ДПІ, суд першої інстанції виходив з того, що порядок організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України визначено Законом України «Про транзит вантажів» №1172-ХІУ від 20.10.1999р.

Статтею 1 цього Закону визначено, що транзитні послуги (роботи) - це безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Учасники транзиту є вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до ст.3 Закону України №1172-ХІУ від 20.10.1999р. свобода транзиту вантажів забезпечується шляхом відсутності будь-якої дискримінації стосовно учасників транзиту при оподаткуванні операцій, пов'язаних з транзитом вантажів.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про транзит вантажів» №1172-ХІУ від 20.10.1999р. транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво-чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. Договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх виконавців, а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Відповідно до п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) якщо послуги транспортного експедирування є транзитними послугами, пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України, то ці послуги звільняються від оподаткування.

Згідно абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавався комплекс транспортно-експедиційних послуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через митну територію України згідно договорами на експедирування вантажів з нерезидентами, які за твердженням позивача надавались працівникам відповідача при проведенні перевірки та засвідчені копії яких надано до суду та залучено до матеріалів справи (Т.1 а.с. 228-232, 235-238, 242-249, Т.2 а.с.2-7, 14-21, 36-43, 51-58, 74-78, 86-90, 95-99).

На підставі укладених договорів з нерезидентами, за експедирування транзитних вантажів позивач отримав у вказаному періоді винагороду експедитора в сумі 1438538,05грн. та як учасник транзиту використав пільгу передбачену ст.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням умов абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Однак, ДПІ не зважаючи на те, що позивач відповідно до ч.1 ЗУ «Про транзит вантажів», ст.3 ЗУ «Про транзит вантажів» має право на пільги та на винагороду експедитора у розмірі 1438538,05грн., порушення п.5.15ЗУ «Про податок на додану вартість» безпідставно донарахував ПДВ в розмірі 20%, що в подальшому призвело до збільшення податкових зобов'язань з ПДВ на 287708,0грн.

Судом першої інстанції встановлено і знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, що з урахуванням положень контрактів щодо послуг з експедирування вантажів, укладених позивачем з контрагентами-нерезидентами з додатками (Т.1, а.с.228-251, Т.2, а.с.1-103) предметом контрактів є надання послуг з експедирування вантажів в транзитному режимі (без проведення розмитнення вантажів), в тому числі щодо переміщення їх через митну територію України без розмитнення їх на митній території України або передачі їх третім особам на митній території України.

А тому є неправомірним та безпідставним висновок відповідача щодо позбавлення позивача, який надавав послуги нерезидентам з експедирування транзитних вантажів статусу учасника транзиту, чи пільг передбачених п.5.15 та абзацом З пп.6.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), що передбачають звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг з перевезення транзитних вантажів та послуг пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом та протиправним донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 287708,00 грн. нараховану на винагороду експедитора.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обгрнутованого висновку про правомірність формування податкового кредиту та податку на прибуток підприємства.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Судова колегія вважає, що постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198,200,206КАС України, колегія судді

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012р.,- залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.Г. Федусик

К.В. Кравченко