Постанова

від 05.12.2013 по справі 2а-5322/11/0170/19

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-5322/11/0170/19

05.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Паздеріна О. М.

за участю сторін:

представник позивача - Дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками "ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України" Укрпрофоздоровниця" - не з'явився,

представник відповідача - Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим - Котлярова Олена Валеріївна, довіреність № 670/10/10-24 від 09.09.13

розглянувши апеляційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кузнякова С.Ю. ) від 27.08.13 у справі № 2а-5322/11/0170/19

за позовом Дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками"ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Урицького, 7/3, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400)

до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Дм.Ульянова буд. 2/40,Євпаторія,Автономна Республіка Крим,97416)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2013 адміністративний позов Дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками"ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим № 0000572302 від 27.04.2011 в частині визначення Дочірньому підприємству «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 133448,50грн. основного платежу і 33362,15грн. штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим № 0000582302 від 27.04.2011р. про визначення Дочірньому підприємству «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76721,00грн. основного платежу і 19180,00грн. штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим № 0000592302 від 27.04.2011 про визначення Дочірньому підприємству «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 24982,00грн. основного платежу і 12491,00грн. штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим № 0000602302 від 27.04.2011р. про визначення Дочірньому підприємству «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20552,00грн. основного платежу і 10276,00грн. штрафних санкцій.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулась Євпаторійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в АР Крим, яка просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27 серпня 2013 року, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на та, що контрагент позивача - ДП «Ялтакурорт» має ознаки фіктивності, у зв'язку з чим податкова інспекція не підтвердила наявність між позивачем та ДП «Ялтакурорт» фінансово-господарських операцій.

Разом з апеляційною скаргою, Євпаторійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в АР Крим заявила клопотання про заміну відповідача по справі.

У судовому засіданні представник заявника підтримав клопотання про заміну відповідача по справі. Суд задовольнив вказане клопотання та здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби на правонаступника - Євпаторійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття відносно позивача спірних податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов'язань сталися висновки податкової інспекції про нікчемність правочинів між позивачем та ДП «Ялтакурорт», що сталося підставою до висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по фінансово-господарським операціям із ДП «Ялтакурорт». Такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагента ДП «Ялтакурорт» - ТОВ «ТБ «Цитринус» та контрагентів ТОВ «ТБ «Цитринус» по ланцюгу - ТОВ «Донпаритет», ТОВ «Мелон ЛТД», які на час проведення перевірки ліквідовані та ТОВ «СК «Дон». Податкова інспекція у акті перевірки зазначила про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача ДП «Ялтакурорт», відсутність у нього необхідних умов для проведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Фінансово-господарські операції між позивачем та ДП «Ялтакурорт» податкова інспекція вважає безтоварними.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ДП «Ялтакурорт», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та ДП «Ялтакурорт» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ДП «Ялтакурорт», був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність ДП «Ялтакурорт», відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, зі змісту вказаних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та ДП «Ялтакурорт» спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується: договорами, рахунками, виписаними на їх виконання податковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, наявність яких податковою інспекцією не спростовується та було досліджено під час проведення документальної перевірки, про що зазначено у акті перевірки.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій між останнім у ланцюгу постачання платником податків - позивачем та його безпосереднім контрагентом - ДП «Ялтакурорт». Оцінці підлягає саме факт здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ДП «Ялтакурорт», реальність таких операцій. При таких обставинах справи суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки позивач у періоді, що перевірявся, мав господарські відносини виключно з ДП «Ялтакурорт», то посилання податкової інспекції на наявність ознак фіктивності у підприємств ТОВ «ТБ «Цитринус», ТОВ «Донпаритет», ТОВ «Мелон ЛТД», ТОВ «СК «Дон» не можуть бути прийняти до уваги.

Судовою колегією встановлено, що 03.06.2010 року між позивачем (Покупець) та ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (Постачальник) був укладений договір поставки товару. Згідно з цим договором ДП «Ялтакурорт» право власності на товар переходить до Покупця з моменту передачі товару Постачальником, що підтверджується належним чином оформленими накладними.

Матеріали справи свідчать про те, що фактично взаємовідносини сторін за договором відбувались у період червень-вересень 2010 року.

Судом була призначена по справі судово-економічна експертиза, якою було встановлено, що за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року позивач відповідно до видаткових накладних від ДП «Ялтакурорт» отримав продукти харчування на загальну суму 719916,84 грн., у т.ч. у липні 2010 року - на суму 308410,80 грн., у серпні 2010 року - на суму 283196,28 грн., у вересні 2010 року - на суму 128309,76 грн.

По операціям з придбання товару до складу валових витрат позивачем віднесено 533793,79 грн., а до податкового кредиту з ПДВ - 76720,55 грн.

Сплата грошових коштів у розмірі 752143,93 грн. з ПДВ відображена у відомостях аналітичного обліку ДП «Санаторій «Ударник» за Дебетом рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в кореспонденції з Кредитом рахунку № 311 «Поточні рахунки в національній валюті» за період липень 2010 року - вересень 2010 року.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку по рахункам 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками» фактично за період з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року ДП «Санаторій «Ударник» отримало від ДП «Ялтакурорт» товарів на суму 119911,80 грн.

До складу валових витрат за червень 2010 року позивачем віднесено 99926,50 грн., до складу податкового кредиту з ПДВ - 20552,00 грн.

Сплата грошових коштів у розмірі 91156,07 грн. з ПДВ відображена у відомостях аналітичного обліку ДП «Санаторій «Ударник» за Дебетом рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в кореспонденції з Кредитом рахунку № 311 «Поточні рахунки в національній валюті» за червень 2010 року.

Розрахунки підтверджуються наявними платіжними документами

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального здійснення між позивачем та ДП «Ялтакурорт» фінансово-господарських операцій, не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих від ДП «Ялтакурорт» товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Під час проведення судово-економічної експертизи судовим експертом було встановлено, що отриманий у липні-вересні 2010 року товар (продукти харчування) оприбутковано у бухгалтерському обліку позивача по Дебету рахунків 201 «Виробничі запаси, сировина й матеріали» - Кредиту рахунку 631 на суму 702951,32 грн., ПДВ відображено по Дебету рахунку 644 - Кредиту рахунку 631 у сумі 140595,66 грн.

Отриманий у червні 2010 року товар (продукти харчування) оприбутковано у бухгалтерському обліку позивача по Дебету рахунків 201 «Виробничі запаси. Сировина й матеріали» - Кредиту рахунку 631 на суму 121586,49 грн., ПДВ відображено по Дебету рахунку 644 - Кредиту рахунку 631 у сумі 20320,22 грн.

Вказане свідчить про те, що спірні господарські операції призвели до зміни у структурі активів та пасивів позивача.

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих продуктів харчування позивач підтверджує тим, що основним видом його діяльності є діяльність санаторно-курортних закладів, медична практика, діяльність кафе.

Дослідженням у процесі судово-економічної експертизи розрахунків вартості ліжко-дня на 2010 рік встановлено, що до вартості путівок включені витрати на харчування. Витрати включалися залежно від виду путівки та категорії розміщення.

Судовим експертом було досліджено журнали-ордера по рахункам 20 «Виробничі запаси», меню-розкладки, матеріальні звіти на складах позивача по продукції, що була отримана від ДП «Ялтакурорт» та експертом підтверджено, що отримані від ДП «Ялтакурорт» продукти харчування були використані в приготуванні страв для відпочиваючих.

Таким чином, використання придбаних у ДП «Ялтакурорт» продуктів харчування у власній господарській діяльності позивача підтверджується видатковими накладними, журналами-ордерами по рахункам 201 «Виробничі запаси», меню-розкладками, порціонниками, видатковими вимогами, бракеражними журналами, товарними звітами, звітами про рух продуктів за червень-вересень 2010 року, розрахунками вартості ліжко-дня.

Судова колегія оцінює висновок експерта в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності із іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, та вважає, що немає правових підстав не довіряти висновку.

Податкова інспекція не надала суду належних та переконливих доказів, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Посилання податкової інспекції на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та подорожних листів у підтвердження факту доставки товарів від його контрагентів судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 369 не регулюють податкові правовідносини, а є складовою частиною транспортного законодавства.

При цьому, судова колегія зазначає, що товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є первинним документом, що підтверджує валові витрати підприємства та податковий кредит платника податків. Це документи, які підтверджують транспортування товару підприємством, що здійснює доставку товару. Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363 товарно-транспортна накладна є документом на перевезення вантажів, призначена для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи та оформлюється вантажовідправником та відноситься до первинної транспортної документації.

Відповідно до ст..48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року N 2344-III зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна накладна обов'язкова для водія, як документ супроводжуючий вантаж.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пунктами 11.1, 11.3 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, подорожній лист вантажного автомобіля і товарно-транспортна накладна можуть застосовуватись у відносинах між перевізником та вантажовідправником.

Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Тож відносини між позивачем вищевказаними суб'єктами господарської діяльності не потребують обов'язкового оформлення товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажного автомобілю.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані обставини справи, правильно з'ясований характер спірних правовідносин у справі, правильно надана юридична оцінка спірним правовідносинам у справі, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.08.13 у справі № 2а-5322/11/0170/19 змінити.

Викласти пункт 6 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (код ЄДРПОУ 02650736) 3,40 грн. (Три гривні сорок копійок) судового збору та 8000,00 грн. (Вісім тисяч гривень) витрат, пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27 серпня 2013 року у справі № 2а-5322/11/0170/19 залишити без змін.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська