Постанова

від 05.12.2013 по справі 801/5273/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/5273/13-а

05.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Паздеріна О. М.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробниче підприємство "Вадим"- Зленко Роман Васильович, довіреність № б/н від 01.01.03

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Латинін Ю.А. ) від 17.06.13 у справі № 801/5273/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробниче підприємство "Вадим" (вул. Гавена, 107 кв. 50, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробниче підприємство "Вадим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 19.03.2013 № 0003261501, від 20.03.2013 № 0000521504, від 19.03.2013 № 0003271501.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

05.12.2013 у судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 39382,00 грн., у т.ч. за основним платежем 39382,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 19 березня 2013 року за № 0003261501; збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 37068 грн. у т.ч. за основним платежем у розмірі 34245 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2823 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 20 березня 2013 року № 0000521504 та зменшенням суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 114785,00 грн. - за шість місяців 2011 року та 27658 грн. - за півріччя 2011 року за податковим повідомленням - рішенням від 19 березня 2013 №0003271501.

Вказані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС №1341/15.4/20704772 від 28.02.2013 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробниче підприємство "Вадим", код за ЄДРПОУ 20704772, з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Базис Торг", код за ЄДРПОУ 3616598 за червень 2011 року, Будівельно - виробниче підприємство "Строитель - Плюс" за серпень 2011 року", яким встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 27658 грн., у т.ч. по періодах: 2 квартали 2011 року - 27658 грн., донараховано податку на прибуток на загальну суму 39382 грн., у т.ч. по періодах: 2 квартали 2011 року - 20039 грн., 3 квартали 2011 року - 19343 грн.; заниження податку на додану вартість на загальну суму 34245 грн., у т.ч. по періодах: червень 2011 року у сумі 22957 грн., серпень 2011 року - 11288,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що донарахування податкових зобов'язань органами ДПІ були зроблені у результаті не прийняття до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток придбанних робіт (послуг) у ТОВ «Торгівельно-виробниче підприємство «Вадим» , які були виконані ПП «Базис торг» за червень 2011 року, та Будівельно-виробниче підприємство «Строитель-Плюс» за серпень 2011 року. Відповідачем у акті перевірки зроблено висновок, що взаємовідносини з даними контрагентами мають ознаки "фіктивності", та спрямовані на здійснення операцій з надання податкового вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

На думку ДПІ, про зазначене свідчить те, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП «Базис торг» та БВП «Строитель-Плюс» від контрагентів постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів.

Так, у акті перевірки зазначено, що взаємовідносини ТОВ «Торгівельно-виробниче підприємство «Вадим» з ПП «Базис торг» та БВП «Строитель-Плюс» мають ознаки фіктивності без документального ствердження даного висновку, посилаючись на акти про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів: акт від 06.04.2012р № 10/22/36165986 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Базис торг», код ЄДРПОУ 36165986 та акт від 11.04.2012р № 37/22/31263808 "Про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель-Плюс» код ЄДРПОУ 31263808.

Таким чином, перевіркою встановлено, що виконавцями у замовлених роботах (послугах) ТОВ «Торгівельно-виробниче підприємство «Вадим» у перевіряємий період були " БВП "Строитель - плюс", ПП «Базис торг», які мають ознаки "фіктивності" та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Судова колегія вважає, що висновок податкової інспекції про безтоварний характер господарських операцій та нікчемність правочинів між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності повинен бути доведеним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у податкової інспекції були відсутні відповідні вироки суду відносно фіктивності ПП "Базис Торг" та БВП «Строитель-Плюс».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентами ПП "Базис Торг" та БВП «Строитель-Плюс», спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між позивачем та ПП «Базис торг» укладено:

- Договір купівлі-продажу №74 від 01.06.2011 на загальну суму 55 665, 36 грн., предметом якого є меблі в асортименті. Реальне виконання вказаного договору підтверджується первісними бухгалтерськими документами: рахунок фактура № БТ-0000004 від 01.06.2011 року, видаткова накладна № БТ-0000060 від 01.06.2011 року, податкова накладна від 01.06.2011 року;

- Договір купівлі-продажу №73/168 від 14.06.2011 року на загальну суму 26 454, 96 грн., предметом якого є меблі в асортименті. Реальне виконання вказаного договору підтверджується наступними бухгалтерськими документами: рахунок-фактура № БТ-0000039 від 14.06.2011 року, видатковою накладною № БТ-0000039 від 14.06.2011 року, податковою накладною від 14.06.2011 року;

- Договір купівлі-продажу №76/167 від 09.06.2011 року на загальну суму 43 119, 60 грн., предметом якого є меблі в асортименті. Реальне виконання зазначеного договору підтверджується первісними бухгалтерськими документами: рахунок-фактура №БТ-0000031 від09.06.2011 року, Видатковою накладною № БТ-0000031 від 09.06.2011 року, податковою накладною від 09.06.2011 року;

- Договір купівлі-продажу №75/169 від 01.07.2011 року на загальну суму 12 500,00 грн., предметом якого є іграшковий комплекс в асортименті. Реальне виконання зазначеного договору підтверджується первісними бухгалтерськими документами: рахунок-фактура №БТ-0000059 від 29.06.2011 року, видатковою накладною №БТ-0000059 від 01.07.2011 року, податковою накладною від 29.06.2011 року;

Виконання умов зазначених договорів підтверджується банківськими виписками та податковими деклараціями.

Також матеріалами справи підтверджується реалізація товару за зазначеними договорами наступним підприємства: Виконком Красноармійської селищної ради. ТОВ «МПО Криммеблі», та ТОВ «Морська Компанія «РЕЙ», що підтверджується присутніми в матеріалах справи документами, а саме: видаткова накладна №РН-0000016 від 14.07.2011 року, довіреність №25 від 20.07.2011 року на отримання товару, податкова накладна від №23 від 24.06.2011 року (покупець виконком Красноармійської селищної ради), видаткові накладні №РН-0000015 від 15.06.2011 року та №РН-0000014 від 10.06.2011 року, податкові накладні № 27 від 15.06.2011 року, та №26 від 10.06.2011 року (покупець ТОВ «КРИММЕБЛІ»), Накладна № 53 від 06.06.2011 року, рахунок-фактура №СФ-0000053 від 06.06.2011 року, податкова накладна №22 від 04.06.2011 року, довіреність на отримання товару №41 від 06.06.2011 року (покупець ТОВ «Морська компанія «РЕЙ»), (копії первісних бухгалтерських документів присутні в матеріалах справи).

Так між позивачем та БВП «Строїтель-Плюс» укладено Договір Підряду №79 від 11.09.2011 року, предметом якого є ремонтні роботи м'якої крівлі буд №4, та №27 по вул. Курортна, та б. №23 по вул. Радянська в м. Саки, на загальну суму 67 730, 00 грн.

Виконання умов зазначених договорів підтверджується первісними бухгалтерськими та кошторисними документами.

До того ж слід зазначити, що підприємство позивача по вищевказаному договору на проведення ремонтних робіт виступало як підрядник, замовником же робіт було КП «Сакське ЖЕО», а субпідрядником та виконавцем було ТОВ «Строитель-плюс». Вказані обставини підтверджуються документами, які позивач надає разом з даним поясненням, а саме; Договір на виконання ремонтних робіт №62 від 01.09.2011 року, довідка про вартість виконаних робіт та кошторисний розрахунок, Договір №64 на виконання ремонтних робіт від 01.08.2011 року, довідка про вартість виконаних робіт та кошторисний розрахунок, Довідка про вартість виконаних робіт по Договору № 63 від 01.08.2011 року та кошторисний розрахунок до нього.

Проведені БВП "Строитель - плюс" та ПП «Базис торг» роботи та послуги замовлені ТОВ «Торгівельно-виробниче підприємство «Вадим» були реалізовані контрагентами, згідно видаткових накладних на отримання робіт (послуг), податкових накладних, актами виконаних робіт, банківських виписок.

Таким чином, придбання у вищевказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та ПП "Базис Торг" та БВП «Строитель-Плюс» фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПП "Базис Торг" та БВП «Строитель-Плюс» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.39. ст..14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Таким чином погашені платником податку витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтвердженні та пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Отже, згідно з положеннями Податкового кодексу України існує один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість не передбачено.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального вчинення правочину між позивачем та контрагентами та не досліджувала питання реального виконання робіт у межах господарської діяльності позивача, використовуючи належним чином надані податковій інспекції законом повноваження.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 у справі № 801/5273/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробниче підприємство "Вадим" (ЄДРПОУ 20704772, 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гавена, 107 кв. 50) 764,50 (Сімсот шістдесят чотири гривні п'ятдесят копійок ) судових витрат».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 у справі № 801/5273/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська