Рішення

від 06.12.2013 по справі 315/467/13-ц

ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 315/467/13-ц

Номер провадження № 2/315/246/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2013 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Каракай Н.Д.

при секретарі Бочкар О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку,-

ВСТАНОВИВ:

09.04.2013 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Позивач звернувся до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що з 26.10.1996 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. В червня 2012 року він зі своєю дружиною придбали житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Гуляйполе, вул. Чубаря, буд. 1-б, власником якого була ОСОБА_3. Оформленням документів щодо придбання вказаного житлового будинку займалася його дружина ОСОБА_2, що на той час для нього було не важливим, оскільки відповідно до роз’яснень нотаріуса, все майно, придбане за час спільного проживання подружжя належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на чиє ім’я це майно зареєстроване. З кінця 2012 року його стосунки з дружиною погіршилися і постало питання про можливість розподілу спільно нажитого майна. В цей час він дізнався від дружини, що придбаний ними житловий будинок вона оформила договором дарування на своє ім’я. Цей договір був нотаріально посвідчений 25.06.2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 840. За його умовами ОСОБА_3 безоплатно передала у приватну власність ОСОБА_2 житловий будинок вартістю 535 819,00 грн.. Позивач вважає, що цей договір був вчинений лише для приховування іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу, оскільки фактично 25.06.2012 року відбулося придбання житлового будинку за спільні кошти подружжя, адже частину коштів, а саме 20 000,00 доларів США, позивач власноручно передав продавцю-відповідачці-2, а спочатку ОСОБА_3 було передано 50 000,00 євро в робочому кабінеті відповідачки-1 в присутності свідків. За даних обставин ОСОБА_3 було надано власноручно написану розписку про отримання вказаних коштів. Всього за придбаний житловий будинок було сплачено в перерахунку 90 000,00 доларів США, адже саме таку ціну було раніше обумовлено спільно між продавцем ОСОБА_3 та подружжям ОСОБА_2. Перемови щодо купівлі будинку велися сторонами на протязі декількох місяців, що передували укладенню самого договору. На думку позивача, підтвердженням вказаних ним обставин, також є те, що ні обдарована, ні дарувальник між собою не перебувають у родинних стосунках та навіть не є близькими знайомими чи друзями, а тому йому важко уявити, щоб незнайома людина добровільно подарувала іншій незнайомій людині майно вартістю понад півмільйона гривень.

Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Гуляйполе, вул. Чубара, 1-б, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу ОСОБА_4 від 25.06.2012 року та зареєстрований за № 840. Визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна.

В своїх запереченнях відповідачка-1 ОСОБА_2, які надійшли до суду 15.05.2013 року (а. с. 17-18), зазначила, що повністю не визнає позовні вимоги позивача та не погоджується з його твердженнями про відчуження житлового будинку по вул. Чубаря, 1-б в м. Гуляйполе Запорізької області його власником ОСОБА_3 за умовами договору купівлі-продажу. Вказаний житловий будинок відповідачці-1 добровільно подарувала її хрещена мати ОСОБА_3, з якою вона тісно спілкується з самого дитинства і підтримує відповідні сімейні відносини. При укладанні договору дарування ОСОБА_2 ніяких коштів ОСОБА_3 не сплачувала, жодним чином не намагалася приховати інший правочин, як це стверджує позивач. Цей договір дарування був свідомим волевиявленням ОСОБА_3, що стало несподіваним та приємним подарунком для відповідачки-1. Перед укладанням договору дарування житлового будинку, який був засвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, відповідачка-1 та ОСОБА_3 були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства України щодо недійсності угод. При цьому ОСОБА_3 була при здоровому розумі, ясній пам’яті, діяла добровільно і повністю розуміла та усвідомлювала значимість своїх дій. ОСОБА_2 вказала на те, що вона як обдарована, вказаний договір дарування розривати чи вважати недійсним не бажає. Також, вона зазначила про те, що будинок був подарований саме їй, а не ОСОБА_1, про що він знав ще в день укладання такого договору і на той час ніяких претензій не виказував. Відповідачка-1 вважає, що лише вона є єдиним обдарованим і повноправним власником подарованого їй будинку і позивач жодного відношення до нього не має. Ніяких грошових коштів ні вона, а ні позивач за житловий будинок його власнику ОСОБА_3 не передавали. Основним доказом того, що ОСОБА_3 добровільно подарувала свій будинок є, на думку відповідачки-1, те, що укладений між нею та власником будинку договір дарування був нотаріально посвідчений та складений на спеціальному бланку, а також те, що сама відповідачка-2 підтверджує факт дарування та не відмовляється від нього і не намагається оспорити чи визнати недійсним. Таким чином, відповідачка-1 вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими і такими, що ґрунтуються лише на його корисливому бажанні безпідставно отримати частину житлового будинку, який йому ніхто не дарував та, тим паче, не продавав.

В запереченнях, які надійшли до суду 15.05.2013 року від ОСОБА_3 (а. с. 15-16), відповідачкою-2 зазначається про те, що вона категорично не погоджується з твердженнями позивача ОСОБА_1 про відчуження нею її житлового будинку, який знаходиться за адресою: вул.Чубаря, 1-б в м. Гуляйполе Запорізької області за умовами договору купівлі-продажу. Цей будинок вона добровільно подарувала ОСОБА_2, яка є дочкою покійного ОСОБА_5, котрий був колегою її покійного чоловіка ОСОБА_6. Крім того, відповідачка-2 є хрещеною матір’ю відповідачка-1. Добровільно даруючи свій будинок, відповідачка-2 вказує на те, що вона ніяких грошових коштів за нього не отримувала та не намагалася якимось чином приховати інший правочин, як це стверджує ОСОБА_1 Це дарування було її свідомим волевиявленням. Укладаючи договір дарування житлового будинку у приватного нотаріуса, вона була попередньо ознайомлена з вимогами цивільного законодавства України щодо недійсності угод. При цьому вона перебувала при здоровому розумі, ясній пам’яті, діяла добровільно, повністю розуміла та усвідомлювала значимість своїх дій і їх наслідки. Цей договір розривати чи визнавати недійсним вона не бажає. Будинок вона дарувала саме ОСОБА_2, а не ОСОБА_1, на її думку, лише відповідачка-1 є єдиним повноправним власником подарованого нею будинку і позивач жодного відношення до нього не має. Отже, відповідачка-2 вважає вимоги ОСОБА_1 незаконними, необґрунтованими та такими, що ґрунтуються лише на власному його бажанні отримати частину подарованого майна.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в своєму листі № 445/01-10 від 30.10.2013 року ( а.с. 50) та в листі № 458/01-16 від 05.11.2013 року ( а. с. 57) повідомила суд про те, що проти позову ОСОБА_1 вона заперечує та вважає, що його необхідно залишити без задоволення. В обґрунтування своєї позиції нотаріус зазначила, що у червня 2012 року до неї звернулась гр. ОСОБА_3 з приводу відчуження шляхом дарування належного їй житлового будинку, який розташований по вул. Чубаря, 1-б в м. Гуляйполе Запорізької області. 25.06.2012 року до неї в контору з’явились ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з проханням посвідчити договір дарування житлового будинку. У приватній бесіді ОСОБА_4 встановила дійсні наміри сторін, їх дієздатність, а також, з’ясувала між сторонами істотні умови договору. Власник нерухомості - ОСОБА_3 виказала бажання передати належний їй житлового будинку, який розташований по вул. Чубаря, 1-б в м. Гуляйполе Запорізької області безоплатно у власність ОСОБА_2. В свою чергу, ОСОБА_2 погодилась прийняти це майно у свою власність. Після цього нотаріус перевірила надані їй сторонами документи і підготувала проект договору, з яким потім ознайомила відповідачів. Сторони погодилися зі змістом договору та підписали його. Далі в письмових поясненнях приватний нотаріус зазначила, що виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Для посвідчення договору дарування не потрібна згода другого з подружжя обдарованого. Оскільки за ст. 57 СК України майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування є його особистою приватною власністю, а п. 3 ст. 65 СК України регулює режим спільної сумісної власності подружжя і застосовується для укладення правочинів щодо такого майна. Таким чином, приватний нотаріус впевнена, що при укладанні договору дарування не було порушено діючі норми законодавства і ця угода відповідала дійсній волі сторін.

В судовому засіданні позивач позов підтримав і в своїх поясненнях підтвердив обставини викладені в позовній заяві. Додатково зазначив, що про продаж житлового будинку, який знаходиться за адресою: вул. Чубаря, 1-б в м. Гуляйполе Запорізької області, він дізнався від ОСОБА_7, який проживає по сусідству з ОСОБА_3. Саме цей чоловік організував зустріч подружжя ОСОБА_2 з продавцем, тобто відповідачкою-2. Також, він вказав на те, що для того щоб провести розрахунки з ОСОБА_3 за її житловий будинок, який вона продавала, він домовився з жителем м. Гуляйполе ОСОБА_8 про купівлю-продаж свого житлового будинку по вул. Франко, 120 в м. Гуляйполе Запорізької області та отримав від цього громадянина завдаток у сумі 20 000,00 доларів США. Основна сума вартості придбаного у ОСОБА_3 житлового будинку, а саме 50 000,00 євро та 20 000,00 доларів США були передані в період з 17 по 30 квітня 2012 року безпосередньо відповідачці-2 в робочому кабінеті ОСОБА_2, яка працює керуючою Гуляйпільської філії ПАТ «Мета Банк», у присутності свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про що ОСОБА_3 написала розписку. Договір дарування укладався з метою сплати витрат щодо його нотаріального посвідчення у меншому розмірі ніж при укладанні договорів купівлі-продажу, без його згоди як чоловіка обдарованої ОСОБА_2 та придбаний за сімейні кошти подружжя.

Відповідачка-1 ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву (а. с. 84), в якій прохає судове засідання провести за її відсутності, позов не визнала, підтримала свої письмові заперечення надані суду раніше, справа розглянута без її участі, на підставі наявних в ній доказів, проти чого не заперечує її представник, враховуючи вимоги ст. 157 ЦПК України та надані письмові заперечення (а. с. 17-18) та письмові заяви (а. с. 19, 35, 52, 84) та критично відноситься до клопотання позивача про чергове відкладення слухання по справі та розцінює його як спосіб затягування розгляду справи.

Відповідачка-2 ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву (а. с. 83), в якій прохає судове засідання провести за її відсутності, позов не визнала, підтримала свої письмові заперечення надані суду раніше, справа розглянута без її участі, враховуючи вимоги ст. 157 ЦПК України і надані письмові заперечення (а. с. 15-16) і письмові заяви (а. с. 14, 27, 51, 83) та критично відноситься до клопотання позивача про чергове відкладення слухання по справі та розцінює його як спосіб затягування розгляду справи.

Представник відповідачки-1 адвокат ОСОБА_9 підтримав позицію своєї довірительки, яка викладена нею в письмових запереченнях, та додатково пояснив, що на кожне судове засідання відповідачі надавали письмові заяви, в яких наполягали на своїх письмових запереченнях, наданих суду, де підтвердили дружні стосунки, що дарувальник була хрещеною матір’ю ОСОБА_2 Позивач не надав суду письмову розписку про передачу грошей, що у подружжя були спільні кошти на купівлю будинку, а тому позов ґрунтується на припущеннях, він як представник відповідача ОСОБА_2 не може свідчити як свідок.

Третя особа приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, які нею викладені в письмових поясненнях щодо спірних обставин ( а. с. 50, 57), додатково пояснила, що допущену в договорі дарування описку в тексті договору виправила, поскільки в посвідчувальному написі дата посвідчення договору зазначена правильно, на що вона має повноваження.

Вислухавши пояснення учасників процесу, свідка, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та судом в судовому засіданні встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Сторони з 26.10.1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії І-ЖС № 017080, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Гуляйпільського району Запорізької області від 26.10.1996 року, актовий запис № 113 ( а. с. 5).

25 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_3 добровільно передала безоплатно у власність, а обдарована ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок належний дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок за № 1б (один б) з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Чубаря у м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, розташований на земельній ділянці Гуляйпільської міської ради Гуляйпільського району Запорізької області площею 0,1939 га, наданій для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, яка має кадастрові номери: 2321810100:12:001:0044 та 23218101006:12:001:0045. На зазначеній земельній ділянці розташовано: один житловий будинок, цегл., загальною площею 314,9 кв. м., з них житловою площею 123,4 кв. м., позначений на плані літерою «А» та господарські і побутові будівлі та споруди: а - веранда, цегл., Б - сарай, цегл., В - вбиральня-баня, цегл., Д - погріб, бетон. плити, Ж - навіс, З - навіс, Г - колодязь, І - замощення, 1 - паркан, 2 - ворота з хвірткою, К - басейна, 3 - паркан, 4 - хвіртка, 5 - каналізаційний колодязь, 6 - каналізаційний колодязь. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 840 (а. с. 4, 58).

Житловий будинок, розташований за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, який відчужувався за спірним договором дарування, належав ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради Запорізької області 07 квітня 2010 року на підставі рішення виконкому № 63 від 26 березня 2010 року (а. с. 59).

Право власності відповідачки-2 (дарувальника за спірним договором дарування) на відчужуваний житловий будинок було зареєстроване в Пологівському державному комунальному підприємстві «Імпульс» під реєстровим № 5554 в реєстровій книзі № 30 (а. с. 60).

За даними Пологівського державного комунального підприємства «Імпульс» (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 34472418, реєстраційний номер 28407105 від 13 червня 2012 року) загальна вартість житлового будинку становить 535 819,00 (п’ятсот тридцять п’ять тисяч вісімсот дев’ятнадцять) гривень,00 копійок (а. с. 60).

На момент укладення спірного договору дарування житловий будинок, який знаходиться за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області під забороною (арештом) не перебував та ніяких обтяжень відносно нього не було ( а. с. 61-60).

Згідно довідки про правовий статус земельної ділянки № 502, виданої відділом Держкомзему у Гуляйпільському районі Запорізької області від 01.06.2012 року, земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, кадастровий номер 2321810100:12:001:0044, є державною власністю та перебуває у користуванні гр. ОСОБА_3, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та надана для обслуговування житлового будинку, площа земельної ділянки 0,1000 га (а. с. 63).

Відповідно до довідки про правовий статус земельної ділянки № 501, виданої відділом Держкомзему у Гуляйпільському районі Запорізької області від 01.06.2012 року, земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, кадастровий номер 2321810100:12:001:0045, є державною власністю та перебуває у користуванні гр. ОСОБА_3, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та надана для ведення особистого селянського господарства, площа земельної ділянки 0,0939 га (а. с. 64).

На час укладення правочину дії сторін не суперечили правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей та не порушували їх право на користування житлом (а. с. 65-66).

Зі свідчень свідка ОСОБА_10 допитаної в судовому засіданні вбачається, що вона свідком передачі грошей між ОСОБА_3, яку особисто не бачила, та подружжям ОСОБА_2 не була, на будь-яких розписках не розписувалася.

Беручи до уваги викладене суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодекссу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено положеннями ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 722 ЦК України передбачає, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Пункти 8 та 9 спірного договору дарування житлового будинку кореспондуються з вищезазначеним (а. с. 4, 58).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматись від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

В ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Судом зі змісту договору встановлено, що передача у власність предмета договору проводиться сторонами добровільно за взаємною згодою (п.1 спірного договору). Житловий будинок переданий у власність ОСОБА_2 безоплатно.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата грошових коштів.

Частина 3 ст. 10 ЦПК України та ст. 60 ЦПК України покладають на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ч. 1 абз. 2 ст. 218 ЦК України передбачає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до роз’яснень в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК України).

Позивачем не доведено належним чином, а судом при розгляді справи не встановлено наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання договору дарування житлового будинку удаваним, оскільки за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Також, посилання позивача на те, що ОСОБА_3 власноручно написала розписку на відповідну суму коштів, які вона отримала за відчуження свого будинку та передала її відповідачці-1 в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження. Позивачем не було надано письмових доказів: самої розписки.

Твердження позивача про те, що ні обдарована, ні дарувальним між собою не перебувають у родинних стосунках, не є близькими знайомими чи то друзями, в судовому засіданні були спростовані поясненнями представника відповідача-1 в судовому засіданні, відповідачки-1 та відповідачки-2 в їх письмових запереченнях, так як ОСОБА_3 є хрещеною матір’ю ОСОБА_2, яка також є дочкою покійного ОСОБА_5, котрий був колегою покійного чоловіка відповідачки-2 ОСОБА_6 і між ними склалися відповідні відносини.

Позивач, також не зміг вмотивовано аргументувати необхідність укладання замість договору купівлі-продажу договору дарування, тобто ті мотиви, якими керувалися сторони спірного договору, що дійсно б свідчили про спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до роз'яснень п. 25 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, за удаваним правочином (ст. 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Крім того, суд враховує вимоги ст. 57 СК України, що майно набуте одним з подружжя за час шлюбу на підставі договору дарування є його особистою приватною власністю і для посвідчення договору дарування не потрібна згода другого з подружжя обдарованого. А п. 3 ст. 65 СК України регулює режим спільної сумісної власності подружжя і застосовується для укладення правочинів щодо майна спільної сумісної власності подружжя, а предметом правочину було майно, що належало відповідачу-2.

Тому, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування житлового будинку удаваною угодою та визнання того, що 25 червня 2012 року між цими особами було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області і застосування до цих правовідносин положень ст. 235 ЦК України відсутні. Посилання позивача про передачу грошових коштів за придбаний житловий будинок не підтверджено належними та допустимими доказами, а лише є припущеннями позивача.

Позовні вимоги щодо визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: вул. Чубаря, 1б, м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області за позивачем, також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання договору дарування удаваним.

А тому позов не підлягає задоволенню як такий, що не ґрунтується на законі, не підтверджений встановленими обставинами та наданими доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 11, 15, 16, 203, 235, 319, 626, 627, 638, 655, 717, 722 ЦК України, ст. 57 СК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 58, 60, 61, 157, 169, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку - відмовити.

З повним текстом рішення учасники процесу можуть ознайомитись 12.12.2013 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не брали участь у справі можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_11