Постанова

від 12.12.2013 по справі 5002-11/2728-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 5002-11/2728-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Градової О.Г.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

прокурор: Алісов Олег Володимирович, посвідчення №005827 від 25.09.2012 року, (прокурор відділу прокуратури міста Севастополя);

позивач: не з'явився , Фонд державного майна України;

відповідач: Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність № б/н від 20.07.2013 року, дочірнє підприємство "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

відповідач: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Лівадійське подвір'я";

третя особа: Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність № 14-06/04 від 14.06.13 року, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

третя особа: Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність № 01-7/17 від 15.01.13 року, дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадійське подвір'я" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 22 вересня 2011 року у справі №5002-11/2728-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадійське подвір'я"

дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, скасування державної реєстрації права власності та спонукання до повернення майна,

ВСТАНОВИВ :

30 червня 2011 року заступник прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадійське подвір'я", дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним укладений між Дочірнім підприємством "Ялтакурорт" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ "Лівадійське подвір'я" 24 грудня 2001 року № 010104-2001/141 купівлі-продажу не житлового приміщення аерофотарію площею 230,9 кв.м санаторію "Лівадія", розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Ліва дія, пров. Батуріна, 44 літ "Н", про скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно та про зобов'язання ТОВ "Лівадійське подвір'я" повернути майно ДП "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПСУ "Укрпрофоздоровниця".

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.07.2011р. судом була прийнята до розгляду заява прокурора про уточнення позовних вимог ( а.с. 33-35, 60 т. 1), а саме в частині: визнання недійсним договору купівлі - продажу від 24.12.2001 р. №010104-2001/141 нежитлового приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н", укладеного між ДП „Ялтакурорт", ЗАТ ЛОЗПСУ "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ „Лівадійське подвір'я"; зобов'язання ТОВ „Лівадійське подвір'я" повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України майно санаторію «Лівадія», а саме: нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н".

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір укладений всупереч вимогам чинного законодавства з огляду на те, що спірне майно, яке передане до статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздорониця" , є державною власністю.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року позов задоволено частково.

Визнаний недійсним договір №010104-2001/141 купівлі - продажу нежитлового приміщення аерофотарію площею 230,9 кв.м. санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44 літ. „Н", укладений 24 грудня 2001 року між Дочірнім підприємством „Ялтакурорт", ЗАТ ЛОЗПСУ "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ „Лівадійське подвір'я".

Зобов'язано ТОВ „Лівадійське подвір'я" повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України майно санаторію „Лівадія", а саме: нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 85,5 кв.м, розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44 літ. „Н".

В іншій частини позовну відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ „Лівадійське подвір'я" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2013 року скасувати.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду в частині задоволення позову є незаконним та необґрунтованим, ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає помилковим висновок господарського суду про те, що майно, придбане за спірним договором є державною власністю. При цьому заявник апеляційної скарги звернув увагу на рішення Вищого Арбітражного суду України від 20.01.1997 р. по справі №137/7, яким підтверджено правомірність створення АТ «Укрпрофоздоровниця» та передання майна у статутний фонд створеного товариства Федерацією профспілок України, а тому факт правомірності володіння спірним майном підтверджено АТ « Укрпрофоздоровниця» у судовому порядку. Крім того, заявник апеляційної скарги вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності прокурором не є пропущеним.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. заявнику апеляційної скарги відновлений строк на її подачу, та апеляційна скарга прийнята до провадження апеляційного господарського суду у складі судової колегії: Євдокімов І.В., Антонова І.В., Котлярова О.Л. Розгляд справи призначений на 04.04.2012 р.

04.04.2012 р. на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від ДП "Санаторій "Лівадія" надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, за змістом яких відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду АРК по справі №5002-11/2728-2011 скасувати, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року розгляд справи відкладений на 14.05.2012 р.

14.05.2012р. за розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі судді Антонової І.В. та судді Котлярової О.Л., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Заплава Л.М. та суддю Градову О.Г.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 року розгляд справи відкладений на 06.06.2012 р.

06.06.12 р. на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ „Лівадійське подвір'я" про призначення у справі судової комплексної будівельно -технічної та економічної експертизи, з метою встановлення площі спірних об'єктів нерухомості станом на 1960 р., цільового призначення спірних об'єктів нерухомості, обсягу будівельних робіт щодо поліпшення спірних об'єктів нерухомості, починаючи з 1960 р., та коштів, за рахунок яких здійснювалось таке будівництво та реконструкція.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, оскільки запропоновані питання не відносяться до предмету доказування у даній справі та не впливають на предмет спору.

06.06.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Градової О.Г., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Котлярову О.Л.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.06.2012 р. розгляд справи відкладений на 04.07.2012р.

04.07.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Євдокімова І.В., здійснено заміну у складі колегії суддів на суддю Маслову З.Д.

28.08.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Масової З.Д. та судді Котлярової О.Л., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Євдокімова І.В. та суддю Проценко О.І.

16.10.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Заплава Л.М. та відрядженням судді Євдокімова І.В. , здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Воронцову Н.В. та суддю Котлярову О.Л.

04.12.2012р. за розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у зв'язку з відпусткою судді Котлярової О.Л., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Антонову І.В.

29.01.2013р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з хворобою судді Антонової І.В., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Маслову З.Д.

26.03.2013р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з закінченням повноважень судді Масової З.Д., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Градову О.Г.

21.05.2013р. за розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у зв'язку з хворобою судді Проценко О.І., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Антонову І.В.

08.07.2013р. за розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у зв'язку з відпусткою судді Воронцової Н.В., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Заплава Л.М.

03.09.2013р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Градової О.Г., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Фенько Т.П.

14.10.2013р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з відпусткою судді Антонової І.В., здійснено заміну у складі колегії суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Сікорську Н.І.

12.12.2013р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати у зв'язку з хворобою судді Фенько Т.П., здійснено заміну у складі колегія суддів із розгляду апеляційної скарги у справі на суддю Градову О.Г.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а строки вирішення спору продовжувались відповідно до статті 69 Господарського кодексу України та пункту 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" згідно з яким, заново розгляд справи починається в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу).

В судовому засіданні 12.12.2013р. прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду АРК від 22.09.2011 р. залишити без змін.

Представник ДП "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", ПрАТ АТЛОЗП "Укрпрофоздоровниця, ДП "Санаторій "Лівадія" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, у задоволенні позову прокурора м. Ялти відмовити у повному обсязі.

Представник ТОВ "Лівадійське подвір'я" в судове засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія відхиляє вказане клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки відповідачем не наведено достатньо обґрунтованих причин для відкладення розгляду справи, не доведена неможливість заміни представника.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

24.12.2001 року між ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ДП «Ялтакурорт» ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (продавець) та ТОВ "Лівадійське подвір'я" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №010104-2001/141, за яким відбулося відчуження об'єкта нерухомості, а саме нежитлового приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н". ( а.с.8-9 т. 1)

Передача об'єкта нерухомості здійснена на підставі акту приймання - передачі приміщення від 27.12.2001 р. ( а.с.10 т. 1)

Поряд з цим встановлено, що право колективної власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на підставі свідоцтва про право власності №1004, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №431 (3) від 27.11.2001 р. ( п. 1.1 договору а.с. 10, а.с. 92).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що відчуження спірного майна відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на момент продажу ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не було власником цього майна. Спірне майно відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ, перебувало у державній власності, а відтак повноваження щодо його розпорядження належить його власнику - Фонду державного майна України. Укладений договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що нежитлове приміщення, яке було предметом договору купівлі - продажу за спірним договором належало до державної форми власності, та відчуження майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" відбулося всупереч чинному на час укладання спірного договору законодавству, тобто є правові підстави для визнання цього договору недійсним та повернення майна санаторію «Лівадія», на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись до суду з вказаним позовом прокурором не був пропущений строк позовної давності, оскільки про виявлені порушення прокуратурі стало відомо лише під час проведення перевірки за дорученням прокуратури АРК, при ознайомленні у червні 2011 р. з матеріалами інвентарної справи КП ЯМР «Бюро технічної інвентаризації».

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Лівадійське подвір'я" та скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року у справі №5002-11/2728-2011, з огляду на наступне.

Предметом розгляду в даній справі є матеріально - правові вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 24.12.2001 р. №010104-2001/141, укладеного між ДП „Ялтакурорт",ЗАТ ЛОЗПСУ "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ „Лівадійське подвір'я", та зобов'язання ТОВ „Лівадійське подвір'я" повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України майно санаторію «Лівадія», а саме: нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н".

Предметом доказування по вказаній справі є наявність чи відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу та встановлення підстав для повернення спірного майна санаторію «Лівадія» на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Обґрунтовуючи своє право звернення до суду прокурор послався на те, що підставами представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України є порушення, які виникли при відчуженні державного майна.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ підвідомчим господарським судам" згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами (ст. 4 цього ж Закону).

Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, прокурор з посиланням на законодавство обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави, доводячи порушення права власності держави на зазначене майно, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - Фонд державного майна України.

Аналізуючи правовий статус майна, що було предметом договору купівлі - продажу за спірним договором, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

На виконання постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючи госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок (правонаступником на даний час якої є АТ "Укрпрофоздоровниця"). Відповідно до пункту 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у віддання.

У додатку №1 до вказаної постанови - Перелік санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, окрім іншого, значиться санаторій «Лівадія».

Господарський суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Так, статтею 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 року було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Стаття 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 року, який був чинним на момент передання майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Отже, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, з яким погоджується судова колегія, про те, що відсутність в постанові Ради міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. прямої вказівки про передачу майна у власність, вказує на відсутність наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу -Ради Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Таким чином майно передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю, а системний аналіз вищевказаних нормативних актів дозволяє дійти висновку, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Однак, протягом дії вказаного мораторію на зміну форми власності і власника державного майна, який був скасований 04.03.1992 р. згідно з постановою Верховної Ради України від 04.03.1992 р. за № 2164-ХІІ, Федерацією незалежних профспілок України на підставі акту від 24.01.1992 р. було передано у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, до якого увійшло й майно санаторію «Лівадія».

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.91 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.90 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540- ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.92 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

Постановою Верховної Ради України №3943-XII від 04.02.94 зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Колегія суддів зазначає, що різними судовими інстанціями України вже неодноразово розглядались спори за участю Фонду державного майна України та ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", у яких судові інстанції приходили до висновку що майно, яке передавалось до статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", є державною власністю.

Слід зазначити, що викладена правова позиція щодо необхідності та правомірності застосування при вирішенні даного спору саме приведених вище положень законодавства знайшла своє стійке відображення у судовій практиці вищих судових інстанцій України по аналогічним спорам щодо визначення форми власності майна, переданого у відання профспілковим організаціям колишнього СРСР (постанова Вищого господарського суду України від 11.02.2009 р. по справі № 2-26/8897.2-08, від 07.04.2010 р. по справі № 20-3-30/475-05-11719, постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007 р.).

За таких обставин колегія суддів вважає, що ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" не могло набути право власності на спірне майно на підставі акту приймання -передачі від 24.01.1992р. у власність від Федерації незалежних профспілок України, оскільки ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" жодним чином не доведено наявність саме у Федерації незалежних профспілок України права власності на це майно та законні підстави на розпорядження ним.

Разом з тим, на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27.11.2001р. №431(3) ( а.с. 12 т. 1) Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 04.12.2001р. видано свідоцтво про право власності №1004 від 04.12.2001р. на нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н".( а.с. 41 т. 1)

24.12.2001р. на конкурсній підставі, відповідно до рішення конкурсної комісії, проведеної 03.12.2001 р., рішення Ради "Укрпрофоздоровниця" №Р4-15 від 19.03.2001 та на підставі «Положення про порядок відчуження загальних фондів, які належать на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", затвердженого рішенням Ради ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" 26.11.1997 р. №Р3-7 між ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ДП «Ялтакурорт» ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (продавець) та ТОВ "Лівадійське подвір'я" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №010104-2001/141, відповідно до умов якого покупець за актом приймання - передачі від 27.12.2001р. отримав від продавця нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н". ( а.с. 8-9,10 т. 1)

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відчужене нежитлове приміщення аерофотарію загальною площею 230,9 кв.м санаторію „Лівадія", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна,44, літ. „Н" є державною власністю, якою ДП «Ялтакурорт» ЗАТ "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (продавець) не мав права розпоряджатися, зокрема, відчужувати за договором купівлі-продажу.

Посилання представника ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ "Укрпрофоздоровниця" в якості доказу правомірності розпорядження ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" переданим йому майном, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки по вказаній справі предметом спору були позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" , а вимоги щодо визнання права власності на спірне майно судом ані досліджувалися, ані встановлювалися вказаним судом рішення.

Статтею 225 ЦК УРСР, чинною на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

У частині 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.20013р. роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Статтею 33 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 року, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин" визначено, що управління державним майном від імені народу здійснюють відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

Таким чином, уповноваженим органом держави щодо розпорядження належного їй майна є саме Фонд державного майна України, волевиявлення якого носить обов'язковий характер для відчуження державного майна, в т. ч. внаслідок приватизації такого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно вибуло з володіння власника - держави в особі Фонду державного майна України без його згоди, на підставі договору купівлі-продажу №010104-2001/141 від 24.12.2001р., що суперечить приписам ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Отже, спірний договір купівлі-продажу майна суперечить вимогам законодавства, оскільки продаж майна за цим договором здійснено особою, яка не мала право розпорядження ним, тобто не є його власником, тоді як власником цього майна була та є держава в особі Фонду Державного майна України, яка не надавала ЗАТ „Укрпрофздоровниця" згоди на його відчуження. Тому вимога щодо визнання спірного правочину недійсним обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник вправі вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володарем від особи, яка не мала право його відчужувати.

Згідно з частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, під час розгляду справи, було встановлено, що спірне майно вибуло з володіння держави в особі Фонду державного майна України поза його волі, а тому об'єкт нерухомості підлягає поверненню у володіння законного власника.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до даних інвентарної справи домоволодіння № 44 по вул.Батуріна, перший поверх приміщення аерофотарію був знесений, в зв`язку з чим площа вказаної будівлі складає 85,5 м2., за таких обставин, вказана будівля підлягає поверненню площею розміром 85,5 м2.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про зобов'язання ТОВ "Лівадійське подвір'я" повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України майно санаторію «Лівадія», а саме: нежитлове приміщення аерофотарію за адресою: АКР, м. Ялта, с. Лівадія, пров. Батуріна,44 літ «Н» площею 85,5 кв.м., оскільки частина приміщення площею 145,5 кв.м. на момент розгляду справи знесена.

Посилання заявника апеляційної скарги про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно ст. 256 чинного Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З роз'яснень п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р., вбачається, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Вирішуючи питання, щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення інтересів держави стало відомо в процесі проведеної прокурорської перевірки червні у 2011р., а відтак дійшов до висновку що прокурор звернувся з позовом в межах загального строку позовної давності.

Під час розгляду справи було встановлено, що про порушення прав позивач - Фонд державного майна України довідався після проведеної прокурорської перевірки червні у 2011р.

Як убачається з матеріалів справи заступник прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду з вказаним позовом 30.06.2012 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції ( а.с. 4 т.1), тобто в межах строку позовної давності.

З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він узгоджується з вимогами ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, обставини, викладені заявником апеляційної скарги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадійське подвір'я" залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року у справі №5002-11/2728-2011залишити без змін.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді О.Г. Градова

Л.М. Заплава