Постанова

від 09.12.2013 по справі 826/17611/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2013 року 15:11 № 826/17611/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньків В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-5" ЛТД" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві провизнання протиправними дії за участю представників сторін:

від позивача : Віноградов С.О.

від відповідача: Кальковець В.Л.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09.12.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-5" ЛТД", звернувся до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві щодо проведення зустрічної кірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД», за результатами якої складено Акт №2157/22.2/23497351 від 14 червня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД», код за ЄДРПОУ 23497351 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем було порушено законодавчо встановлений порядок організації та проведення зустрічної звірки, а оскаржуваний акт було складено з порушенням вимог чинного законодавства України, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані дії такими, що вчинені на підставі та на виконання норм діючого податкового законодавства України, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, зазначає наступне.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби 03.06.2013 р. було підготовлено Запит №27466/10/22.2-10 ТОВ «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД» про надання інформації по господарських відносинах з ТОВ «БК «ПАЛАЦЦО» за червень 2012 року .

Також в матеріал справи міститься Запит №1024/9/22-1 на встановлення місцезнаходження (місце проживання) платника податків від 06.06.2013 р.

З метою вручення Запиту №27466/10/22.2-10 Співробітниками ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД», а саме: м. Київ, вул. Предславенська, буд. 34 Б, за результатом виходу за юридичною адресою Товариство було складено Акт № 1295/22.1/23497351 від 06.06.2013 р. про відсутність ТОВ «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД» за юридичною адресою м. Київ, вул. Предславенська, буд. 34 Б.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДСЕРВІС-5» ЛТД», код за ЄДРПОУ 23497351 щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. За результатом зустрічної звірки було складено Акт від 14.06.2013 року №2157/22.2/23497351 (надалі по тексту Акт).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.20.1.6. п.20.1. ст.20 Кодексу, органи державної податкової служби мають право, крім іншого, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.73.5. ст.73 Кодексу, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки позивача щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. є виключно службовим документом, який, при цьому, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з призначенням перевірки та складанням акту про неможливість проведення зустрічної звірки та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача.

Крім того, Суд звертає увагу, що під час судового засідання представник Позивача не зміг надати обґрунтовані пояснення стосовно місцезнаходження Товариства та які приміщення використовуються Товариством

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Державна податкова служба України в даному випадку є суб'єктом владних повноважень та виконує владні управлінські функції щодо позивача.

За таких обставин, суд не наділений повноваженнями щодо закриття провадження у справі в цій частині, оскільки згідно частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави неналежності розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Оскільки позовну вимогу щодо скасування акту камеральної перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби неможливо віднести до юрисдикції іншого суду, суд позбавлений можливості застосувати положення статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в цій частині, а тому дана вимога розглядається по суті.

При цьому, суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.

Проте, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук