Ухвала

від 05.12.2013 по справі 814/1850/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 р.Справа № 814/1850/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бузький морський термінал» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013р. ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.04.2013р. №0000451504, №0000461504 та №0000471504.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність договорів, укладених товариством з ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «ДеКарга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП» є безпідставними, оскільки у позивача наявні всі бухгалтерські, первинні, технічні документи, які повністю підтверджують реальність виконання договорів з вказаними контрагентами. Відомості ж, зазначені в програмному забезпеченні «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість», не можуть бути покладені в основу висновків податкового органу про порушення податкового законодавства, оскільки таке програмне забезпечення не належить до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків. Чинне законодавство України не виставляє вимог до платників податків щодо перевірки законослухняності його контрагентів, а визнання правочинів нікчемними відноситься виключно до компетенції суду, а не податкових органів. Позивач зазначив, що відсутність продавців за юридичною адресою, не відображення ними сум ПДВ у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» права на формування податкового кредиту з ПДВ, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою особою. Лише наявність належно оформлених податкових накладних є єдиною підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС проти позову заперечила, зазначивши, що проведеною перевіркою встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності позивачем з контрагентами ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «ДеКарга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП». Угоди позивача по операціях з вказаними контрагентами мають ознаки нікчемності, не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, а тому, як наслідок, здійсненні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, на підставі наказу ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС №377 від 19.03.2013р., у період з 19.03.2013р. по 20.03.2013р. службовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» (код ЄДРПОУ 31613749) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «АГРОБУДІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 35356644) за грудень 2009 року, січень-лютий 2010 року, з ТОВ «ДеКарга» (код за ЄДРПОУ 37104678) за квітень, червень, липень 2012 року, з ТОВ «АВГУСТ» (код за ЄДРПОУ 31388431) за вересень, грудень 2010 року, лютий, березень 2011 року, з ТОВ «АМГ ГРУПП» (код за ЄДРПОУ 37280436) за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №976/15-419/31613749 від 27.03.2013р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем: п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2012 року на 9875 грн.; п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 90461 грн. (в т.ч. за вересень 2010р. в сумі 278 грн., за грудень 2010р. в сумі 10269 грн., за лютий 2011р. в сумі 3375 грн., за березень 2011р. в сумі 1508 грн., за червень 2012р. в сумі 55954 грн., за липень 2012р. в сумі 19077 грн.); п.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.3, п.138.3 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 108440 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 11.04.2013р. ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000451504, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 9875 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 2468,75 грн.;

- №0000461504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 130614,25 грн. (в т.ч. за основним платежем - 90461 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40153,25 грн.);

- №0000471504, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 134025 грн. (в т.ч. за основним платежем - 108440 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25585 грн.).

Задовольняючи позов ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» про визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки акту перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами є припущеннями перевіряючих, які не засновані на будь-яких належних доказах, оскільки податковим органом не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем, зазначених у висновках акту перевірки норм податкового законодавства, з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку. Позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог законодавства оформили первинні документи бухгалтерської і податкової звітності. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами були укладені наступні договори: договори поставки нафтопродуктів від 01.01.2009р. та від 04.01.2010р. між ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» та ПП «АГРОБУДІНВЕСТ»; договір поставки №01/12-Р від 23.04.2012р. між ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» та ТОВ «Де Карга»; договір поставки №А-23 від 15.02.2011р. між ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал»; договір поставки між ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» та ТОВ «АМГ ГРУПП». На виконання зазначених договорів позивачем було прийнято товари/послуги, сплачено їх вартість, а контрагентами ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «Де Карга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП» були виписані податкові накладні, що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаними договорами.

Суми податку на додану вартість на підставі зазначених податкових накладних включено товариством до складу податкового кредиту.

Виконання договорів підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, актами виконаних робіт, приймально-здавальними актами, витягами з журналу реєстрації довіреностей позивача за 2010 рік.

Поряд з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції судом було допитано свідків, які також підтвердили реальність виконання позивачем договорів з контрагентами.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договорами, як це передбачено ст.206 ЦК України, з ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «Де Карга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП». Наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Податкового кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій.

Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарських договорів з контрагентами відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС посилається на те, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, які б свідчили про транспортування придбаних товарів від постачальників до покупця.

Колегія суддів не бере до уваги такі твердження апелянта, оскільки вважає, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Оскільки діючим законодавством України передбачена індивідуальна відповідальність, суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентом, у разі якщо не доведено про його обізнаність та спрямованість дій на отримання податкової вигоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо порушення податкового законодавства ТОВ «Дніпро-Бузький морський термінал» по взаємовідносинах з ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «Де Карга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП» у перевіряємий період, оскільки податковий кредит підтверджений належним чином оформленими первинними документами, правильність оформлення яких не заперечується та не спростовується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договорів та їх виконання контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та мали право на видачу податкових накладних. Доводів протилежного ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності своїх контрагентів, а також їх контрагентів по другому та третьому ланцюгах постачання, в матеріалах перевірки відсутні.

Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи), які відповідають вимогам закону, та сплата на користь постачальників послуг суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «АГРОБУДІНВЕСТ», ТОВ «Де Карга», ТОВ «АВГУСТ» та ТОВ «АМГ ГРУПП», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у позивача об'єктів оподаткування по господарських операціях з вказаними контрагентами у розумінні ст.185, ст.198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.