Постанова

від 04.12.2013 по справі 820/6681/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 р. Справа № 820/6681/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Євроцемент-Україна" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. по справі № 820/6681/13-а

за позовом ПАТ "Євроцемент-Україна"

до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Євроцемент-Україна" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення форми "В4" № 0000014400 від 14.03.2013 р., згідно якого АТ "Євроцемент-Україна" зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 11350,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0000024400 від 14.03.2013 р., згідно якого АТ "Євроцемент-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 95358,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 63572,00 грн. та за штрафними санкціями - 31786,00 грн.);

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0000034400 від 14.03.2013 р., згідно якого АТ "Євроцемент-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 84070,50 грн. (у т.ч. за основним платежем - 56944,00 грн. та за штрафними санкціями - 27126,50 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2013року у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна" відмовлено у повному обсязі.

ПАТ "Євроцемент-Україна", не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду, подало апеляційну скаргу, вважає , що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив надані докази та податкове законодавство , не з'ясував обставини проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів заперечує проти апеляційної скарги , вважає постанову винесеною при повному та всебічному встановленні обставин справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 р. залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що Фахівцями СДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Євроцемент-Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Строймашкомплект» по податку на додану вартість у жовтні, грудні 2011 року та податку на прибуток за період 2011-2012 роки, за результатами якої складено акт від 26.02.2013 р. № 112/44.0-08/00293060.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, безпідставно завищено суму податкового кредиту у розмірі 74922,00 грн., в т. ч. : жовтень 2011 року у сумі 63572,00 грн., грудень 2011 року у сумі 11350,00 грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати в бюджет в порушення п. 200.1 ст. 200 ПК України на суму 63572,00 грн. за жовтень 2011 року, до завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2011 року на загальну суму 11350,00 грн., чим порушено п. 200.3 ст. 200 ПК України;

- п. 138.1 ст. 138, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, завищено витрати на загальну суму 270047,00, у тому числі: 4 квартал 2011 року у сумі 11700,00 грн., 1 квартал 2012 року - 102390,00 грн., 2 квартал 2012 року - 121927,00 грн., 3 квартал 2012 року - 33200,00 грн., 4 квартал 2012 року - 830,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 114090,00 грн., у т. ч. за 4 квартал 2011 року у сумі 11700,00 грн., 1 квартал 2012 року - 102390,00 грн., до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 32751,00 грн., у т. ч. по періодам: 2 квартал 2012 року - 25605,00 грн., 3 квартал 2012 року - 6972,00 грн., 4 квартал 2012 року - 174,00 грн. (т. 1 а.с. 188).

На підставі висновків акту перевірки 14.03.2013 р. СДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000014400, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 11350,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000024400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 95358,00 грн., з яких 63572,00 грн. - за основним платежем, 31786,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0000034400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 84070,50 грн., з яких 56944,00 грн. - за основним платежем, 27126,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення контрагентом позивача ПП «Строймашкомплект» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад) з посиланнями на відомості з акту ДПІ у м. Краматорську Донецької області від 25.12.2012 р. № 2599/22-4-34215563 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Строймашкомплект» з питання документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ Торгово-виробниче об'єднання «Східбуд» за жовтень та грудень 2011 року», яким було встановлено, що правочини, укладені ПП «Строймашкомплект» з контрагентами, які виконувались у жовтні та грудні 2011 року, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків. Вказаним актом встановлено порушення ПП «Строймашкомплект» ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Строймашкомплект» з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг); перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185-203 розд. 5 ПК України, у зв'язку з чим ПП «Строймашкомплект» завищено податкові зобов'язання та суму податкового кредиту у жовтні та грудні 2011 року. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені ПАТ "Євроцемент-Україна" з ПП «Строймашкомплект», що виконувались у жовтні, грудні 2011 року, мають ознаки нереальності здійснення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції дійшов висновку про ознаки нереальності здійснення ПП «Строймашкомплект» господарської діяльності, ПАТ "Євроцемент-Україна" не надано доказів реального здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Строймашкомплект», не підтверджено зв'язок понесених на користь позивача витрат з його господарською діяльністю, отже, позивач неправомірно задіяв в складі валових витрат та в складі податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість витрати по взаємовідносинам з вказаним контрагентом. Отже, при наявності таких первинних документів, як податкові накладні, не було встановлено фактичне вчинення правочинів, виконання їх умов в межах господарської діяльності. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно 138.4. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період АТ «Євроцемент-Україна» мало взаємовідносинам з ПП «Строймашкомплект».

ПАТ "Євроцемент-Україна" була досягнута усна угода з ПП "Строймашкомплект" щодо придбання позивачем у ПП "Строймашкомплект" товару (запчастин).

Згідно виставлених ПП «Строймашкомплект» рахунку - фактури №СФ- 4/30.09 від 30.09.2011р. позивачем проведено попередню сплату редуктора Ц2У-250-40 в сумі 29820,0 грн. (в т.ч. ПДВ 4 970,0 грн.) згідно платіжного доручення № 6113 від 03.10.2011р., на що виписано податкову накладну № 2 від 03.10.2011р.; рахунку - фактури №СФ- 3/30.09 від 30.09.2011р. позивачем проведено попередню 50% сплату гальма околодочного з магнітним приводом ТКТ-300 та колодки гальмівної КТ-300 в сумі 37 890,0 грн. (в т.ч. ПДВ 6315,0 грн.) згідно платіжного доручення № 6114 від 03.10.2011р., на що виписано податкову накладну № 3 від 03.10.2011р.; рахунку - фактури №СФ- 1/23.09 від 23.09.2011р. позивачем проведено попередню сплату муфти зубчастої МЗ-9 в сумі 2З 400,0 грн. (в т.ч. ПДВ 3 905,0 грн.) згідно платіжного доручення № 6158 від 05.10.2011р., на що виписано податкову накладну № 26 від 05.10.2011р.; рахунку - фактури №СФ- від 05.10.2011р. позивачем проведено попередню 50% сплату втулки зубчатої 052 в сумі 49 800,0 грн. (в т.ч. ПДВ 8300,0 грн.) згідно платіжного доручення № 6157 від 05.10.11р., на що виписано податкову накладну № 30 від 05.10.2011р. ; згідно платіжного доручення №6866 від 08.12.2011 р. позивачем проведено остаточний розрахунок у розмірі 50% сплату втулки зубчатої МС.8.052 в сумі 49 800,0 грн. (в т.ч. ПДВ 8300,0 грн.), на що виписано податкову накладну № 7 від 08.12.2011р.; рахунку - фактури №СФ- 10 від 10.10.2011р. позивачем проведено попередню 50% сплату шестерні клемальєрної 1080.55.306, муфти відцентрової приводу роторного колеса 15410.13.007СБ, вкладиша седлового підшипника 3519.03.04.021 в сумі 125 022,0 грн. (в т.ч. ПДВ 20 837,0 грн.) згідно платіжного доручення № 6197 від 10.10.2011р., на що виписано податкову накладну від 10.10.2011р.; рахунку - фактури №СФ- 10 від 17.10.2011р. позивачем проведено попередню сплату шківу гальмівного ф.300 МС.8.035 в сумі 32 784,0 грн. (в т.ч. ПДВ 5 464,0 грн.) згідно платіжного доручення №6281 від 2011р., на що виписано податкову накладну № 37 від 17.10.2011р. ; рахунку - фактури №СФ- 1/17.10 від 17.10.2011р. позивачем проведено попередню 50% сплату клапана мембрана ф.125мм в сумі 47 505,0 грн. (в т.ч. ПДВ 7 917,5 грн.) згідно платіжного доручення №6301 від 2011р., на що виписано податкову накладну № 41 від 18.10.2011р. ; рахунку - фактури №СФ- 10 від 24.10.2011р. позивачем проведено попередню сплату пневморозподільника В64-24, поршня інтегрального ПЦ-1.60 в сумі 36 252,0 грн. (в т.ч. ПДВ 6 042,0 грн.) згідно платіжного доручення №6402 від 25.10.2011р., на що виписано податкову накладну № 50 від 25.10.2011р.; рахунку - фактури №СФ- 2/20.12 від 20.12.2011р. позивачем проведено попередню сплату роз'ємного роз'єднувача К- 27, стриженя зєднувального в сумі 18 300,0 грн. (в т.ч. ПДВ 3 050,0 грн.) згідно платіжного хення №7017 від 22.12.2011 р., на що виписано податкову накладну №32 від 22.12.2011р.

Після оплати товару, згідно товарно-транспортних накладних здійснено доставку товару до одержувача - АТ «Євроцемент-Україна» за рахунок ПП «Строймашкомплект».

Отримані ТМЦ оприбутковано на складі підприємства, про що свідчать прибуткові ордери.

В подальшому придбаний товар списано позивачем на поточний, плановий ремонт відділення помелу цементу згідно актів виконання господарським способом робіт по ремонту основних засобів

Всі первинні документи, що свідчать про реальність придбання товару, а саме податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, прибуткові ордери, рахунки-фактури, акти-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів, акти виконаних господарським способом робіт по ремонту основних засобів та інші документи були надані до перевірки, що підтверджено актом перевірки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договору, укладеного позивачем з ПП «Строймашкомплект».

Тобто, з наведеного вбачається , що господарські операції позивача з ПП «Строймашкомплект» проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та розрахунки з постачальником таких товарів, таким чином податковий кредит правомірно відображено в податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період та правомірно сформовано валові витрати.

ПП «Строймашкомплект» на момент здійснення господарських операцій зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту по зазначеному контрагенту, в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку , що господарські операції позивача з ПП «Строймашкомплект» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару до податкового кредиту та сформовано валові витрати .

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача та суду першої інстанції, що укладені між позивачем та його контрагентом ПП «Строймашкомплект» правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та його контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності і послуги та перераховано грошові кошти.

Посилання відповідача на висновки акту від податкового органу щодо перевірки контрагентів позивача, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит та валові витрати в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи інше порушення допустили, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесених податкових повідомлень № 0000014400 від 14.03.2013 р., № 0000024400 від 14.03.2013 р., № 0000034400 від 14.03.2013 р. належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000014400 від 14.03.2013 р., № 0000024400 від 14.03.2013 р., № 0000034400 від 14.03.2013 р. не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вищевказане не було враховано судом першої інстанції , що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, тому відповідно п.4 ст. 202 КАС України постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ "Євроцемент-Україна" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. по справі № 820/6681/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ПАТ "Євроцемент-Україна" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000014400 від 14.03.2013 р. про зменшення ПАТ "Євроцемент-Україна" розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 11350,00 грн., № 0000024400 від 14.03.2013 р. про збільшення ПАТ "Євроцемент-Україна" суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 95358,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 63572,00 грн. та за штрафними санкціями - 31786,00 грн.), № 0000034400 від 14.03.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток ПАТ "Євроцемент-Україна" у розмірі 84070,50 грн. (у т.ч. за основним платежем - 56944,00 грн. та за штрафними санкціями - 27126,50 грн.).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г. Судді (підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст постанови виготовлений 09.12.2013 р.