Постанова

від 06.12.2013 по справі 811/2279/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

06 грудня 2013 року Справа № 811/2279/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в місті Кіровограді адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріда» (далі - позивач) до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20 травня 2013 року за №0000411500 та №0000391500. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 07.05.2013 року ним було отримано акт від 29.04.2013 року №254/2200/23091169 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ріда» (код 32091169) з питань підтвердження взаємовідносин з платником податків ТОВ «Єврокард», код ЄДРПОУ 37687177, за листопад 2011 р.». 07.06.2013 р. позивачем отримано податкові повідомлення-рішення №0000411500 та №0000391500 від 20.05.2013 року.

Позивач вважає, що перевірку проведено з грубим порушенням податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення №0000411500, №0000391500 від 20.05.13 р. підлягають скасуванню.

Відповідачем подано заперечення проти позову, згідно змісту якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) п.138.1 п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6095 грн., у тому числі за 2011р. в сумі 6095 грн.; 2) п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за листопад 2011 р. в сумі 5300 грн..

На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволені позову /а.с.87-92/.

Представником позивача до початку судового засідання заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, проти якого не заперечував представник відповідача /а.с.250/.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, згідно вимог ч.6 ст.128 КАС, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.

Позивач зареєстрований як юридична особа, є платником ПДВ /а.с.81-82/.

Судом встановлено, що посадовою особою відповідача, на підставі наказу Світловодської ОДПІ від 15.04.2013 року №324 та відповідно до ст.79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Ріда» (код ЄДРПОУ 23091169), з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Єврокард», код ЄДРПОУ 37687177, за листопад 2011 року, за результатами якої складено акт №254/2200/23091169 від 29.04.2013 р. /а.с.11-25/.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1)п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6095 грн., у тому числі

за 2011 рік в сумі 6095 грн.;

2)п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України,в результаті чого завищено податковий кредит за листопад 2011 року в сумі 5300 грн.;

3) ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ріда» (код ЄДРПОУ 23091169) з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями.

В результаті встановлених порушень, 20.05.2013 р. відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення №0000411500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5300 грн. основного платежу, 1325 грн. штрафної (фінансової) санкції /а.с.39/;

- податкове повідомлення-рішення №0000391500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6095 грн. основного платежу, 1523,75 грн. штрафної (фінансової) санкції /а.с.40/.

Правомірність винесення та законність зазначених рішень є предметом спору між позивачем, як платником податків, та відповідачем, як податковим органом.

І. Порушень п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Як зазначено в акті перевірки позивача №254/2200/23091169 від 29.04.2013 року (надалі - Акт), до складу податкового кредиту за листопад 2011 року позивачем включено податкові накладні, видані ТОВ «Єврокард», код ЄДРПОУ 37687177, а саме №624 від 01.11.2011 р. на суму ПДВ - 5300 грн.. При цьому відповідач вважає, посилаючись на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС по ТОВ «Єврокард», код ЄДРПОУ 37687177, №683/22-317/37687177 від 07.08.2012 р., що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за листопад 2011 року встановлено їх завищення всього в сумі 5300 грн..

На думку відповідача, усі операції купівлі-продажу ТОВ «Ріда» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу постачання до «вигодонабувача». Дане призвело до завищення позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Єврокард» на суму 5300 грн..

Проте, суд не погоджується з позицією податкового органу з огляду на таке.

По-перше, зі змісту акту перевірки позивача не вбачається встановлення фактів допущення порушень податкового законодавства саме позивачем по справі. Відтак, можна прийти до висновку, що до позивача застосовано відповідальність не за дії вчинені ним безпосередньо, а за дій, вчиненні іншим суб'єктом господарювання. При цьому, суд звертає увагу на те, що з огляду на акт перевірки позивача, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем взагалі не досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ «Єврокард».

По-друге, суд не погоджується з відповідача в частині нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Єврокард», з огляду на таке.

Так, згідно до ч.2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Складений відповідачем Акт не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачених ч.1 ст.228 ЦК України.

Також, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою ст.228 ЦК України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно ст.216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності фактів того, що укладені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч.1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір, сторонами яких є позивач та ТОВ «Єврокард» був укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі в частині ухилення від сплати податків та отримання незаконної податкової вигоди.

По-третє, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є сам факт придбання таких товарів та послуг з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності (або подальшої реалізації).

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як пояснив позивач та не спростовано відповідачем, у жовтні 2011 року між ТОВ «Ріда» та ТОВ «Єврокард» відбулася усна домовленість на поставку гофрокартону. 01.11.2011 р. електронною поштою позивачем отримали рахунок №77 від 01.11.2011 року. В той же день гофрокартон доставлено перевізником ФОП ОСОБА_3, з яким укладено договір на транспортно-експедиційні послуги.

Дане підтверджено товарно-транспортною накладною від 01.11.2011 р. /а.с.44/ та накладною №77 від 01.11.2011 р. /а.с.48/.

Товар було доставлено на склад, який знаходиться за адресою: м. Світловодськ, вул. Чубаря, 33-ж, який орендує позивач згідно договору від 01.02.2011 р. /а.с.45-47/.

Розрахунок за даний товар було здійснено у готівковій формі:

- прибутковий касовий ордер №24 від 02.11.2011 року на суму 10 000,00 грн.;

- прибутковий касовий ордер №25 від 03.11.2011 року на суму 10 000,00 грн.;

- прибутковий касовий ордер №26 від 04.11.2011 року на суму 10 000,00 грн.;

- прибутковий касовий ордер №27 від 07.11.2011 року на суму 1 800,00 грн. /а.с.50/.

Відповідно вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

ТОВ «Єврокард» виписало позивачу податкову накладну №624 від 01.11.2011 р. на загальну суму 31800,00 грн., в тому числі ПДВ - 53000 грн.. Податкова накладна має всі необхідні реквізити, включена до реєстру отриманих податкових накладних та жодних зауважень до її оформлення з боку перевіряючих не було при проведені перевірки позивача /а.с.49, 220-222/.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 17.07.2013 р. ТОВ «Єврокард» (код - 37677177) зареєстроване як юридична особа, доказів того, що дане підприємство не є платником ПДВ суду не надано /а.с.67-69/.

01.12.11 р. між позивачем та ТОВ «Еко -Сфера» укладено договір №0712 на поставку товару (гофровкладиш). На підставі даного договору 16.12.2011 року позивачем виписано рахунок-фактуру № СФ-00209. Гофрокартон реалізовано ТОВ «Еко -Сфера», як гофровкладиш на загальну суму 46 944,00 грн.. Доставка здійснювалась ФОП ОСОБА_3 16.12.2011 р., у той же день виписано видаткову накладну №РН-209 від 16.12.2011 року та податкову накладну №7 від 16.11.2011 року.

У відповідності до довідки-розрахунку економічної вигоди №07/07 від 03.07.2013 року було отримано прибуток по даній господарській операції в сумі 15 144,00 грн. /а.с.51-56/.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про спростування тверджень відповідача в частині завищення позивачем податкового кредиту за листопад 2011 р. в сумі 5300 грн. та укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №000041150 є протиправним та підлягає скасуванню, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

ІІ. Порушення п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Як зазначено в Акті, за перевіряємий період позивачем задекларовано валових витрат в сумі 2494040 грн.. При цьому, перевіркою повноти визначення валових витрат встановлено їх завищення всього у сумі 26500 грн., у тому числі за 2011 рік по взаємовідносинах з ТОВ «Єврокард» - 26500 грн.. Дане призвело до заниження податку на прибуток в сумі 6095 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 6095 грн..

Згідно до вимог п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, господарська операція між позивачем та ТОВ «Єврокард» у листопаді 2011р. мала реальний фінансово-господарський характер і підтверджена відповідними первинними документами, а тому суд вважає безпідставними доводи відповідача в частині заниження позивачем податку на прибуток підприємств на загальну суму 6095 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 6095 грн..

Відтак, податкове повідомлення-рішення №0000391500 від 20.05.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо неправомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Всупереч ст.71 КАС України відповідач не надав суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. З огляду на зміст доказів в їх сукупності, а також враховуючи відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, у судовому засіданні знайшов підтвердження факт реальності господарських операцій, здійснених позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з п.п.3 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 20 травня 2013 року №0000411500.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 20 травня 2013 року №0000391500.

4.Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ріда» (код 23091169) судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 142,44 грн., шляхом їх безспірного списання із рахунків Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько