Ухвала

від 05.12.2013 по справі 0915/874/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2

Справа №0915/874/12

Провадження 22ц/779/2856/2013

Категорія 45

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Бойчука І.В., Фединяка В.Д.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3. відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Лисецької селищної ради Тисменицького району, управління Держкомзему в Тисменицькому районі про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування рішення селищної ради щодо затвердження акту узгодження меж земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 02 жовтня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року із зазначеним позовом в суд звернулася ОСОБА_2 та після уточнення позовних вимог просила визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №064198 від 24 листопада 2009 року, виданого ОСОБА_4, скасувати рішення селищної ради про затвердження акту узгодження меж земельної ділянки, зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкод в користуванні її земельною ділянкою площею 0,10 га для особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 та не вчиняти самовільних дій щодо обробітку цієї ділянки.

Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року є власником житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1.

Будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,05 гектара для обслуговування цього будинку, яка надана на підставі рішення селищної ради від 22 вересня 2009 року.

Відповідно до інших рішень селищної ради за цією ж датою для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1 їй надано ще дві земельні ділянки площею 0,05 та 0,10 га.

З осені 2010 року відповідач ОСОБА_4 чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,10 гектара АДРЕСА_1, переорала та засадила її.

За її заявою про відновлення меж між двома господарствами 14 листопада 2011 року земельною комісією складено акт, який затверджено рішенням ради від 25 листопада 2011 року. Однак згідно акту розподілу самовільно захоплена земельна ділянка залишилась у користуванні відповідача, що вважає незаконним.

19 грудня 1986 року рішенням Лисецької селищної ради вже проводився розподіл земельної ділянки між позивачем, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та вони користувалися цією земельною ділянкою саме в таких межах.

Рішенням Тисменицького районного суду від 02 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення суду є помилковим, неправильно застосовано законодавство, що регулює спірні відносини, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, порушено норми матеріального права.

Суд не врахував, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року є власником житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1. У свідоцтві зазначено, що житловий будинок та господарські споруди розміщені на земельній ділянці площею 7529 кв.м., тому відповідно до ч.2 ст. 120 ЗК України така площа ділянки повинна перейти у її користуванні.

Однак, цих обставин при передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 гектара сестрі ОСОБА_8, яка проживає АДРЕСА_2 не враховано.

Селищною радою та ОСОБА_8 порушене її право власності на будинковолодіння та користування земельною ділянкою, що його обслуговує. 13 жовтня 2006 року рішенням Лисецької селищної ради ОСОБА_8 погоджено приватизацію земельної ділянки розміром 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку. 24 листопада 2009 року ОСОБА_4 видано Державний акт про право власності на неї. До складу приватизованої ОСОБА_4 земельної ділянки ввійшла і частина її земельної ділянки, на якій розташовано дві її господарські будівлі.

Відповідач при зведенні свого житлового будинку допустила порушення будівельних норм і правил через зміщення місця розташування будівництва, за що 09 травня 2007 року притягувалася до адміністративної відповідальності.

Суд не взяв до уваги, що 09 червня 2009 року рішенням Тисменицького районного суду ОСОБА_9 відмовлено в задоволенні позову до неї про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок та господарські споруди АДРЕСА_1 як спадкової маси після смерті ОСОБА_10 Дане рішення має приюдиційне значення по справі.

Земельна ділянка розміром 0,10 га та розміром 0,05 га, які перебувають у користуванні та надані відповідно до законодавства, за їх користування з 1987 року нею сплачується земельний податок, що стверджується квитанціями про його оплату.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та її представника, які вимоги скарги підтримали, відповідача та її представника, які вимоги скарги не визнали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що право користування земельними ділянками наданими рішеннями селищної ради позивачу не порушено, тому відмовив в задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Відповідно до змісту заявлених позовних вимог ОСОБА_2, вона вважає, що згідно уточнених рішень Лисецької селищної ради від 22 вересня 2009 року їй передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,05 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,05 га, та 0,10 га. для ведення особистого селянського господарства.

Всі трьом ділянкам присвоєно кадастрові номери (а.с. 184- 185) і знаходяться вони поряд з будинковолодінням АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що має право на користування наданими земельними ділянками відповідно до вищезгаданих рішень. Однак доводить, що частину наданих їй земельних ділянок захоплено сестрою ОСОБА_4, тому приватизація її земельної ділянки площею 0,1000 га є незаконною.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи позивача, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року (а.с.8) позивачу повинна належати земельна ділянка розміром 7529 кв.м., яка відносилась до будинковолодіння АДРЕСА_1, оскільки позивач сама наполягає на тому, що їй згідно уточнених рішень Лисецької селищної ради від 22 вересня 2009 року передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,05 га.

Позивачем жодним доказом не доведено, що земельна ділянка АДРЕСА_2 у селищі Лисець площею, 0, 1000 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 листопада 2009 року передана ОСОБА_4 за рахунок її частини земельної ділянки.

Суд першої інстанції правильно встановив, що земельна ділянка ОСОБА_4 площею 0,10 га надана згідно рішення виконкому Тисменицької районної ради №122 від 25 червня 1991 року, така площа земельної ділянки відведена в натурі відповідно до акту та схеми, складено проект забудови земельної ділянки та затверджено будівельний паспорт і копії цих документів знаходяться на а.с. 98-101.

Відповідно до листа Головного управління Деркомзему Івано-Франківської області від 20 січня 2012 року (а.с.31), за результатами розгляду встановлено, що ОСОБА_4 використовує земельну ділянку площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_2 згідно Державного акту на право власності на цю ділянку від 24 листопада 2009 року.

Рішенням сесії Лисецької селищної ради від 09 лютого 2009 року затверджено акт земельно-узгоджувальної комісії від 23 липня 2008 року та акт від 21 січня 2009 року про встановлення меж земельної ділянки переданої у власність ОСОБА_4 та складено кадастровий план ділянки при виготовленні технічної документації (а.с. 122-124).

Земельно-узгоджувальною комісією Лисецької селищної ради було проведено розподіл земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в смт. Лисець по вул. Сніжній між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, про що складено відповідний акт №16, затверджений рішенням 7 сесії 6 скликання Лисецької селищної ради від 25 листопада 2011 року.

Комісією встановлено, що 0,10 га земельної ділянки, наданої ОСОБА_4 у приватну власність не за рахунок земельної ділянки позивача. Про зазначені обставини підтверджено запереченням на позов, поданого Лисецькою селищною радою (а.с. 155).

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав також безпідставними доводи позивача, що частина господарських споруд, а саме двох вбиралень, належних ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року знаходяться на земельній ділянці, яку приватизувала і захопила в неї сестра ОСОБА_4.

Відповідно до акту земельно-узгоджувальної комісії від 19 лютого 2013 року (а.с.245) встановлено, що жодних капітальних та некапітальних споруд ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_4 не виявлено. Зазначена обставина також підтверджується складеною схемою земельних ділянок на а.с. 247.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Матеріалами справи встановлено, що право ОСОБА_2 на користування наданою у встановленому законом порядку земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого селянського господарства відповідачем не порушено, тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 02 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді І.В.Бойчук

В. Д. Фединяк