Постанова

від 11.12.2013 по справі 826/17142/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2013 року 09:00 № 826/17142/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ВС» доУправління Укртрансінспекції у м. Києві проскасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ВС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Новобуд-ВС») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Укртрансінспекції у м. Києві (далі по тексту - відповідач), у якому просило скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22 серпня 2013 року №№007157, 007158, 007159, 007160, 007161, 007162, 007163, 007164, 007165, 007166, 007167, 007168, 007169, 007170, 007171 та 007172.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 19 листопада 2013 року.

У судове засідання 19 листопада 2013 року представники сторін не з'явились, подали клопотання про відкладення розгляду справи, що в силу приписів частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України стало підставою для відкладення розгляду справи на 27 листопада 2013 року.

У судовому засіданні 27 листопада 2013 року представники позивача наполягали на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. У зв'язку з необхідністю подання представниками позивача додаткових документів, суд оголосив перерву до 03 грудня 2013 року.

У судове засідання 03 грудня 2013 року з'явились представники позивача, які надали витребувані судом документи. Представник відповідача до суду не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з частиною 6 названої статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 03 грудня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі наказу Управлінням Укртрансінспекції у м. Києві від 05 серпня 2013 року №255, згідно направлення на перевірку №022033 від 05 серпня 2013 року в період з 05 по 07 серпня 2013 року посадовими особами відповідача проведено планову перевірку ТОВ «Новобуд-ВС» щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За результатами проведеної перевірки складено Акт перевірки дотримання суб'єктом господарювання вимога законодавства про автомобільний транспорт №008285 від 07 серпня 2013 року (далі по тексту - Акт №008285), в якому зазначено про виявлення порушень, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, відповідно до додатку №2 до Акту №008285 під час здійснення контрольного заходу посадовими особами відповідача виявлено, що водій ОСОБА_1 у період з 03 по 27 червня 2013 року надавав послуги з перевезення вантажів автомобілем Shaanxi SX3255, д.н.з. НОМЕР_1 згідно «Журналу руху дорожніх листів» без оформлення товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, чим допущено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 названого Закону.

Виявлення наведеного порушення стало підставою для складання 22 серпня 2013 року 16 постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн.

Не погоджуючись із застосуванням штрафних санкцій та посилаючись на відсутність правових підстав для їх накладення, ТОВ «Новобуд-ВС» звернулось з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Основними нормативно-правовими актами, що врегульовують спірні правовідносини є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ) та постанова Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок №1567).

Відповідно до статті 3 названого Закону, він регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Система органів державного регулювання та контролю визначена у статті 6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ та складається з Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до частини 12 зазначеної вище статті державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників закріплена Порядком №1567.

Відповідно пункту 2 згаданого Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Саме на підставі наведених правових норм посадовими особами відповідача проведено планову перевірку позивача щодо додержання ним вимог автотранспортного законодавства України.

Згідно пункту 8 Порядку №1567 під час проведення комплексної перевірки суб'єкта господарювання перевіряється виключно:

наявність:

- визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності;

- договорів на охорону автобусів під час відстою в кінцевих пунктах міжміських і міжнародних маршрутів, забезпечення водіїв місцем для відпочинку;

- матеріально-технічної бази для здійснення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, контролю за їх технічним станом, проведення щозмінного медичного огляду водіїв. У разі відсутності власної бази та спеціалістів перевіряється наявність договорів на технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та на проведення щозмінного медичного огляду водіїв;

- тахографів - контрольних пристроїв для показу чи реєстрації в автоматичному або напівавтоматичному режимі інформації про рух транспортних засобів та періоди роботи водіїв, ведення щоденних реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв на транспортних засобах, якими здійснюються міжнародні автомобільні перевезення;

- документації на автостанціях і автовокзалах про присвоєння їм відповідної класності, затвердженої Державтоінспекцією схеми руху транспорту та пішоходів на їх територіях, засобів візуального і гучномовного інформування пасажирів;

стан виконання:

- вимог щодо проведення перед- та післярейсового огляду технічного стану транспортних засобів;

- вимог щодо зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортних засобів;

- заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам;

- вимог стосовно рівня професійної кваліфікації персоналу автомобільного транспорту, в тому числі працівників, які здійснюють ремонт вузлів і агрегатів транспортних засобів, що впливають на безпеку дорожнього руху (рульове управління, гальма, шини, освітлення тощо) та підвищення кваліфікації персоналу автомобільного транспорту, в тому числі спеціалістів з питань безпеки автомобільних перевезень;

- вимог щодо проведення перед- та післярейсового медичного огляду водіїв;

- вимог щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів, або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів, а також водієм режиму праці та відпочинку;

- норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення суб'єктами господарювання, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення;

відповідність транспортних засобів вимогам державної системи сертифікації;

дотримання суб'єктами господарювання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, інших законодавчих та нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Саме здійснення водієм позивача вантажних перевезень без товарно-транспортної накладної на вантаж, стало підставою для винесення оскаржуваних постанов про накладення адміністративно-господарських штрафів.

Перевіряючи правомірність застосування таких санкцій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з визначенням поняття автомобільний перевізник, яке міститься у статті 1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ, ним є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Вантажними перевезеннями є перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Згідно з визначенням, яке міститься у Господарському кодексі України, перевезенням вантажів є господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до приписів Господарського кодексу України та Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ перевезення вантажів здійснюється відповідно до договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом, який укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі.

Аналогічні приписи містяться й у пункті 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, та на який посилається відповідач.

Так, згідно названого пункту для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах у наявності повинні бути:

- фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка;

- товарно-транспортна накладна;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Однак, пунктом 2 вказаного Переліку закріплено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб у наявності повинні бути:

- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Отже, під час здійснення перевезень вантажу для власних потреб законодавство такої вимоги як наявність у водія юридичної особи товарно-транспортної накладної не містить.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до визначення товарно-транспортної накладної, яке міститься у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 , це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії договору №31/08 від 02 серпня 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством фірма «Фундамент» (замовник) та позивачем (підрядник), останній взяв на себе зобов'язання за завданням замовника на свій ризик, власними і залученими силами виконати відповідно до умов договору роботи з розробки ґрунту з перевезенням.

На виконання зазначеного договору позивачем на власному вантажному транспорті проводилось вивезення ґрунту з об'єкту - «Будівництво будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями та паркінгом на вул. Михайла Донця, 2-а у Солом'янському районі м. Києва», що підтверджується наявними в матеріалах справи Додатком № 1 до договору №31/08 від 02 серпня 2012 року та актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2013 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідні перевезення були здійснені позивачем для власних потреб, а ґрунт, який перевозився, не являв собою товарно-матеріальну цінність, що обліковувалась суб'єктом господарювання.

Наведене свідчить про безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем вимог статті 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ, а тому постанови про накладення адміністративно-господарських штрафів є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 2 статті 165 цього Кодексу закріплено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема й того, що позивач у спірних правовідносинах не виступав перевізником вантажу, та з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів від 22 серпня 2013 року №№007157, 007158, 007159, 007160, 007161, 007162, 007163, 007164, 007165, 007166, 007167, 007168, 007169, 007170, 007171 та 007172.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів від 22 серпня 2013 року №№007157, 007158, 007159, 007160, 007161, 007162, 007163, 007164, 007165, 007166, 007167, 007168, 007169, 007170, 007171, 007172.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Управління Укртрансінспекції у м. Києві (03151, м. Київ, пр. Повітрофлоський, 76-Б, код ЄДРПОУ 38241870) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ВС» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 14-А, код ЄДРПОУ 32845885) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко