Постанова

від 15.11.2013 по справі 801/6707/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2013 р. (14 год. 50 хв.) Справа №801/6707/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., за участю секретаря судового засідання Лєбєдєвої О.М., представника позивача Іванової А.М., представника відповідача Петришак М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НТС"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "НТС" звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2012р. № 0007382204 про донарахування позивачу податкового зобов'язання з суми податку на додану вартість у розмірі 41542,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 8430,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 , п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які були встановлені при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НТС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з комунальним підприємством «Альянс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. Позивач зазначає, що право ТОВ «НТС» на отримання податкового кредиту підтверджується реальними договорами, актами виконання робіт та сплатою коштів на користь КП «Альянс», у сумі яких увійшла сума податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, та просив їх задоволенні у повному обсязі, надавши пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

З 24.09.2012р. по 28.09.2012р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "НТС" (ЄДРПОУ 23261761) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс» (ЄДРПОУ 37081965) за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. (вересень 2010р.), за результатами якої складено акт перевірки № 7070/22-1/32361761 від 05.10.2012р. (а.с. 78-87).

Згідно із висновками наведеного акту встановлено порушення:

- п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 68/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями) встановлено завищення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» вересень 2011р. у сумі 134012 грн., та встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 41542 грн., у т.ч. за листопад 2010р. у сумі 14695 грн., грудень 2010р. у сумі 1954 грн., січень 2011р. у сумі 3116 грн., лютий 2011р. у сумі 1906 грн., березень 2011р. у сумі 2112 грн., червень 2011р. у сумі 693 грн., липень 2011р. у сумі 5069 грн., серпень 2011р. у сумі 6097 грн., вересень 2011р. у сумі 5900 грн.

- п. 5.1. ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997р. (зі змінами та доповненнями), ТОВ «НТС» в податковому обліку занижено податок на прибуток за 3 квартал 2010р. у сумі 32164 грн.

На підставі акту перевірки № 7070/22-1/32361761 від 05.10.2012р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012р. № 0007382204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в розмірі 49972,00 грн., з яких за основним платежем в сумі 41542 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 8430 грн. (а.с. 23).

Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовними вимогами про його скасування.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у період до набрання чинності Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), суд перевіряє їх відповідність Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/ВР із змінами і доповненнями, який втратив чинність з 01.01.2011 року, однак, підлягає застосуванню до зазначених спірних правовідносин.

Питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалося Конституційним Судом України в Рішеннях №1-зп від 13.05.1997, №1-рп/99 від 09.02.1999 та №3-рп/20014 від 05.04.2001, у яких зазначено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Законом України "Про податок на додану вартість" визначені платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій. З положень даного закону вбачається наступне.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені належним чином оформленими документами, зазначеними у п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (далі по тексту - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 зазначеного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, які належним чином оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

З акту перевірки вбачається, що за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р. ТОВ «НТС» задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 242593 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вересень 2010р. з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс» встановлено його завищення у сумі 175554 грн., у т.ч. за вересень 2010р. у сумі 175554 грн. (а.с. 83).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Суд звертає увагу, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит.

В матеріалах справи відсутні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача стосовно взаємовідносинам з КП «Альянс», на підставі яких ТОВ «НТС» було сформовано податковий кредит у сумі 175554 грн.

Судом неодноразово було витребувано у ТОВ «НТС» первинні документи бухгалтерського та податкового на підтвердження взаємовідносин з КП «Альянс», на підставі яких позивачем у вересні 2010р. було сформовано податковий кредит у сумі 175554 грн.

Проте, в порядку ст. 71 КАС України, позивачем не було надано доказів підтвердження правомірності включення до податкового кредиту за вересень 2010р. суми 175554 грн. по взаємовідносинам з КП «Альянс».

Суд зауважує, що виходячи з вимог КАС України суд не може керуватися припущеннями, в тому числі щодо правомірності включення ТОВ «НТС» до податкового кредиту за вересень 2010р. суми податку на додану вартість по взаємовідносин з КП «Альянс» за відсутності первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про неможливість спростування висновків відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства у періоді, що перевірявся, оскільки зазначені обставини не підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому суд позбавлений можливості встановити наявність або відсутність порушень з боку відповідача при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 23.10.2012р. № 0007382204.

Разом з тим суд враховує, що в п. 3 рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню повністю.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.11.2013 року, було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 20.11.2013 року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.