Постанова

від 07.11.2013 по справі 820/7912/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 листопада 2013 р. № 820/7912/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Маренич Т.О.

за участю:

представника позивача - Швайка О.О.

представника відповідача - Суботи Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел ДМІ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова ГУ Міндоходів України в Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіестел ДМІ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів України в Харківській області від 07.08.2013р. №0000222201 та №0000232201.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що судження суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 25.07.2013 № 46/20-30-22-01/36371485, на підставі якого винесені спірні податкові повідомлення-рішення, є помилковими. Податок на додану вартість та податок на прибуток по взаємовідносинами з ТОВ "ПрофІнтерБудСервіс»" позивач обчислював правильно, господарські операції з контрагентом мали реальний характер. Позивач вважає неправомірним намагання податкового органу визнати укладені між ТОВ "Сіестел ДМІ" та ТОВ "ПрофІнтерБудСервіс»" угоди нереальними. Такі висновки податкового органу базуються виключно на акті ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова №401/23-35275749 від 09.03.2011 року "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період з 01.04.2010 року по 31.01.2012 року та правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року», у висновку якого зазначено, що на користь нікчемності правочинів, виконаних ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» свідчать факти відсутності у даного підприємства необхідних умов для досягнення угод з покупцями товарів (робіт, послуг) в силу відсутності трудових ресурсів необхідної кваліфікації, відсутності обліку та документального підтвердження результатів надання товарів, виконання робіт (послуг), які виконані ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» та ним задекларовані як такі, що відбулися. На думку позивача, акт перевірки, у якому містяться відомості про недійсність угод контрагента позивача, носять індивідуальний характер, і тому висновки, викладені у такому акті стосуються лише вказаного підприємства. До того ж податкове законодавство України не зобов'язує платників податків стежити за податковою дисципліною підприємств - контрагентів.

Окрім цього, позивач зазначає, що має всі необхідні документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують факт здійснення господарської діяльності ТОВ "Сіестел ДМІ", у т.ч. по взаємовідносинам з ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс».

Враховуючи наведене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів України в Харківській області від 07.08.2013р. №0000222201 та №0000232201.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у позові, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів України в Харківській області, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов (а.с.79-81) відповідач вказав, що за результатами проведеної ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Сіестел ДМІ», об'єктивно встановлено порушення підприємством у грудні 2010р. вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями та Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, що слугувало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень рішень №0000222201 та №0000232201 від 07.08.2013р. При проведенні перевірки, ДПІ використана податкова інформація, що надійшла від ДПІ у Орджонікідзевському районі Харківської області, а саме: акт від 09.03.2011 р. № 401/23-35275749 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс», код ЄДРПОУ 35275749, з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.04.2010 р. по 31.01.2011 р. та правомірності нарахування валових доходів та валових витрат декларацій з податку на прибуток за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2010 р.». Враховуючи обставини, викладені у згаданому акті перевірки, встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", дані, наведені у деклараціях за перевірений період не є дійсними. Посилаючись на вищенаведений акт перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі Харківської області, відповідач стверджує про нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Сіестел ДМІ» з ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» за грудень 2010р., їх вид, обсяг, якість та розрахунки, неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» по ланцюгу постачання. Окрім того, підприємством ТОВ «Сіестел ДМІ» не було надано документів, які підтверджують транспортування матеріалів до об'єкту виконання робіт.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіестел ДМІ», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом - 36371485.

ТОВ «Сіестел ДМІ» знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області за № 38787, є платником податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість.

Відповідачем - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів України в Харківській області, на підставі наказу про проведення перевірки від 15.0.72013 року №39, виданого ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова ГУ Міндоходів України у Харківській області (а.с. 82), головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків Клімовою Іриною Олександрівною, згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, (зі змінами та доповненнями), проведена невиїзна документальна позапланова перевірка позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіестел ДМІ», код ЄДРПОУ 33118839, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» (код ЄДРПОУ 35275749) за грудень 2010 року.

Результати перевірки оформлені актом від 25.07.2013 року № 46/20-30-22-01/36371485 (а.с. 9-22).

07.08.2013 року з посиланням на зазначений акт перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0000232201, яким ТОВ «Сіестел ДМІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 23500,00грн. з яких: 18800,00грн. - основний платіж, 4700,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.23);

- №0000222201, яким ТОВ «Сіестел ДМІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 29385,00грн., з яких: 23500,00грн. - основний платіж, 5875,00грн. - штрафні (фінансові) санкції. (а.с.24).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість зазначених висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Сіестел ДМІ» у перевіреному періоді мав господарські відносини з підприємством ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс».

Так, на підставі договору від 01.11.2010 року №127 (а.с.52), укладеного між ТОВ «Сіестел ДМІ» (замовник) та ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» (виконавець), замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання відповідно до вимог проектно - кошторисної документації, будівельних норм та правил в обумовлений Договором строк виконати роботи: комплекс підготовчих робіт по організації будівництва та інші будівельні роботи на об'єкті, що реставрується: Пам'ятник архітектури та історії місцевого значення «Садиба Кесслеров. Житловий будинок, в якому проживав ОСОБА_4», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з Проектом організації будівництва 54 2010-ПОС, розробленими ТОВ «НТПО «Крим».

Реальність виконання цього договору підтверджується податковою накладною від 30.12.2010 року №13525 на загальну суму з ПДВ 112797,60грн.(а.с.68)

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення від 16.03.2011року, від 04.02.2011 року, 09.11.2011 року, 20.03.2012 року (а.с.69-72).

Реальність виконання вказаного договору також підтверджується зведеним кошторисом розрахунку вартості будівництва №1 на загальну суму 11279760,00грн., (а.с.53) локальним кошторисом 32-1-1, (а.с.54-57), відомістю ресурсів (а.с.59-61), розрахунком №1-2 (а.с.62, 66), актом прийому виконаних будівельних робіт №30/12-29 за грудень 2010 року (а.с.63-64), актом прийому - передачі матеріалів за грудень 2010 року (а.с.67).

Отже, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за вказаним вище правочином.

Копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за вказаним договором підтверджені матеріалами справи.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за вищевказаним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надані та відсутні в матеріалах справи.

На момент складання податкових накладних на адресу позивача, підприємство ТОВ "Профінтербудсервіс" було зареєстровано в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб (код ЄДРПОУ: 35275749) та зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва №100265799 від 30.01.2010р., виданого ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, що не заперечується відповідачем, та зазначається в акті ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 09.03.2011р. № 401/23-35275749 (а.с. 86-102).

Вивчивши акт перевірки від 25.07.2013 року № 46/20-30-22-01/36371485 (а.с. 9-22) та перевіривши викладені в акті доводи суб'єкта владних повноважень зібраними доказами, суд дійшов висновку, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не доведено нереальності спірної господарської операції, так як єдиним мотивом для судження відповідача про відсутність об'єктів оподаткування та не реальність здійснення спірного правочину є висновки іншого органу податкової служби, а саме: ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова, викладені в акті №401/23-35275749 від 09.03.2011 року "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період з 01.04.2010 року по 31.01.2011 року та правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року». (а.с. 86-102).

Суд вважає за необхідне вказати, що з положень ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нереальність здійснення господарських відносин за укладеним між позивачем та його контрагентом правочином.

Суд також відзначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, і тому межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також слід зазначити, що в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.

Стосовно судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає:

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Суд відзначає, що на час складення податкових накладних позивач та його контрагент рахувалися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних, були зареєстровані та стояли на обліку як платники податку на додану вартість. Зауважень щодо правильності складання податкових накладних у ДПІ не було.

Також суд зазначає, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них за умови необізнаності покупця щодо такої.

Таким чином, проведення реальних господарських операцій (поставки товару), належне оформлення первинних документів, податкових накладних є достатніми умовами для формування податкового кредиту.

За таких підстав, висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ПрофІнтерБудСервіс» суд вважає безпідставним.

Оцінюючи висновок ДПІ про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, суд зазначає наступне:

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де указано, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд відзначає, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Проведене судом вивчення змісту акту від 25.07.2013 р. № 46/20-30-22-01/36371485 показало, що в ході перевірки відповідач не ставив під сумнів фактичне виконання реставраційних робіт, однак вважав, що позивачем не надано до перевірки документів, які підтверджують транспортування матеріалів до об'єкту виконання робіт (а.акту 7). Отримання позивачем збитку від проведеної господарської операцій з виконання реставраційних робіт ДПІ не виявлено, в акті від 25.07.2013 р. № 46/20-30-22-01/36371485 таких висновків не відображено.

З огляду на викладене, слід визнати помилковим висновок ДПІ про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, оскільки формування валових витрат у спірних правовідносинах відбулось за фактом оприбуткування товару.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості складених ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Сіестел ДМІ», то поданий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел ДМІ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000222201 від 07.08.2013р. та №0000232201 від 07.08.2013р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 12 листопада 2013 року.

Суддя Панченко О.В.