Постанова

від 10.07.2006 по справі 12/6пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/6пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10.07.06                                                                                 Справа № 12/6пд-ад.

Колегія у складі суддів:  Палей О.С. - головуючий, суддів – Доманської М.Л., Калашнік Т.Л., по справі за позовом

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганську

до І-го відповідача  - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронто",

                                   м. Луганськ

    ІІ-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю

                                  "Торгбізнеспроект", м. Луганськ

про визнання недійсним зобов‘язання

в присутності представників сторін:

від позивача - Буркова О.М., держ.подат.інспектор, довіреність № 286/10 від 11.01.06.;

від відповідача - Завгородній Б.В., довіреність № 71 від 01.01.04.;

Суть спору: Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську заявлено вимогу про визнання зобов'язання, підтвердженого договором від 29.03.2004. №ТК-29/03-3 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бронто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та стягнення в доход держави з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" все отримане товариством за угодою, а саме: 21 млн. 598 тис. 865 грн. 50 коп.; стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" з ТОВ "Бронто" все отримане ТОВ "Бронто" за угодою, у випадку відсутності товару –його вартість, а саме: 21 млн. 598 тис. 865 грн. 50 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  суд

в с т а н о в и в:

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську –позивачем у справі –подано позов  про визнання зобов‘язання, що виникло з договору від 29.03.2004 р. № ТК-29/03-3 між ТОВ "Торгбізнеспроект" та ТОВ "Бронто" недійсним на підставі ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, як такого, що вчинено з метою, яка  завідомо суперечить інтересам держави і суспільства за наявністю наміру  у однієї сторони –ТОВ "Бронто".

Фактичні обставини справи встановлені судом наступні.

Відповідно до договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту від 29 березня 2004 року №ТК-29/03-3 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" (продавець) домовились про те, що покупець зобов'язується сплатити шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця вартість поставлених товарів у розмірі 12557479 грн. 94 коп., (з ПДВ) на протязі одного банківського дня з моменту отримання товару. У випадку, якщо покупець не виконує ці умови договору, то товар продається на умовах товарного кредиту. Процент за користування послугою товарного кредиту нараховується з 7 квітня 2004 року у розмірі 3% (з ПДВ) в день від суми заборгованості покупця. Кінцевий розрахунок по послугах товарного кредиту покупець повинен здійснити до 30 квітня 2004 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримало від продавця товар на загальну суму 12557479 грн. 94 коп., в тому числі 2092913 грн. 32 коп. ПДВ, по видатковій накладній від 5 квітня 2004 року №ТБ-0000099. Продавцем товару виписано податкову накладну від 5 квітня 2004 року №260. Згідно з актом прийому-передачі виконаних послуг від 30 квітня 2004 року №1 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" послуги товарного кредиту за відстрочення платежу у розмірі 3% за кожен день прострочення сплати за товар на суму 9041385 грн. 56 коп., в тому  числі 1506897 грн. 59 коп. ПДВ. Розрахунок за отриманий товар та послуги за товарний кредит по договору від 29  березня 2004 року №ТК-29/03-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бронто"  проведено шляхом передачі згідно з актом прийому-передачі від 30 квітня 2004 року №1 простого векселя №643049773374 номінальною вартістю 11067525 грн. 70 коп. (векселедавець - ТОВ "Комтек") та перерахуванням на рахунок продавця залишку заборгованості у сумі 10531339 грн. 80 коп.

30 березня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДДВ" договір №КП-30/03-3 на реалізацію товару, придбаного на умовах товарного кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект". Загальна сума договору складає 12569260 грн. 06 коп. в тому числі податок на додану вартість. Зазначеним договором передбачено проведення розрахунків протягом 45 днів. В ціну проданого товару не включені витрати по послузі товарного кредиту, понесені товариством при придбанні даного товару. В розрахунок за товар по договору купівлі-продажу від 30 березня 2004 року №КП-30/03-3 згідно з додатковою угодою від 29 квітня 2004 року до зазначеного договору та актом прийому-передачі від 29 квітня 2004 року №1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримало від покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДВ" вексель №643049773374 номінальною вартістю 11067525 грн. 70 коп. з дисконтом - 7539651 грн. 20 коп., який в подальшому передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект".

На обґрунтування заявленого позову та наявності умислу на досягнення протиправної мети угоди саме у ТОВ "Бронто" позивач посилається на те, що при здійсненні продажу товарів І-м відповідачем у розмірі ціни товару не були враховані проценти по товарному кредиту, тобто проведена господарська операція є завідомо збитковою для ТОВ "Бронто" та недоцільність (за думкою позивача) укладення угоди з ТОВ ""Торгбізнеспроект" на умовах товарного кредиту, якщо у ТОВ "Бронто" не було можливості своєчасно розрахуватися з постачальником.

Позивач вважає, що в наслідок проведення оспорюваної господарської операції  стало можливим штучне створення умов для виникнення від‘ємного значення податку на додану вартість у декларації з ПДВ за квітень 2004 року.

І відповідач проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що: розрахунок за товар, отриманий за угодою, проведений  ТОВ "Бронто" в повному обсязі; відсутність у І-го відповідача нормативно визначеного обов‘язку включати до ціни реалізації товару проценти, нараховані за користування податковим кредитом; повне та достовірне відображення у податковій звітності оспорюваної угоди та недоведеність умислу у підприємства І-го відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності доводи сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

На час укладання спірних угод діяв Господарський Кодекс України 2003 р., ст.  ст. 207, 208 якого визначає підстави та умови, за яких угода може бути визнана недійсною як така, що укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, а також правові наслідки визнання такої угоди недійсною.                                       

Аналогічні норми містилися в ст.49 ЦК України 1963 р., у зв‘язку з чим суд під час вирішення даного спору також застосовує постанови вищих судових органів щодо практики розгляду цих справ.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про су дову практику в справах про визнання угод недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст.49 Цивільного кодексу України судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інте ресам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону ко лективної, державної або чиєсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Згідно п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки", вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 ЦК України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інте ресам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів. Згідно цього пункту доказами спрямова ності умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами, відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про ви знання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до податкових органів, про скасуван ня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше,

Суд при вирішенні спорів про визнання угод недійсними не обмежений у визначен ні доказів умислу суб'єктів господарювання, спрямованого на досягнення завідомо супе речної інтересам держави мети або свідомого допущення настання протиправних наслід ків.                                 

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.                                               

Стаття ст. 86 КАС України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності.                             

Необхідними умовами визнання угоди недійсною на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України є не тільки доведення факту наявності завідомо суперечної інтересом держави та суспіль ства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Задовольняючи позов у такій справі суд повинен у рішенні вказати у чому конкрет но полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка су перечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Проте позивачем до матеріалів справи не додано жодного документу, який би під тверджував протиправну мету підприємства І-го  відповідача, наявність злочину, не доведено в чому саме порушені інтереси держави.

Кримінальна справа по обвинуваченню керівника ТОВ "Бронто" Маткова В.О. у скоєнні злочину, передбаченого  ст.ст. 15, 191 ч.5, 366 ч.1 Кримінального Кодексу України до даного часу не розглянута, вирок суду за епізодом оспорюваної угоди відсутній.

Згідно ст.43 ГК України підприємці мають право без обмежень здійснювати будь-яку  підприємницьку діяльність, не заборонену законом, при цьому укладення суб‘єктами  господарювання договорів купівлі-продажу на умовах товарного кредиту, який за своєю правовою суттю є послугою з відстрочення платежу, законом не заборонено.

Статтею 44 ГК України визначені принципи підприємницької діяльності, одним із яких є принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, у зв‘язку з чим висновок позивача про "економічну недоцільність" здійснення спірної господарської операції є безпідставним.

Відповідач також довів суду, що в результаті подальшого продажу товару, придбаного на умовах товарного кредиту, ТОВ "Бронто" був отриманий позитивний фінансовий результат внаслідок отримання векселя з дисконтом більш 7,5 млн. грн., що позивач не заперечив.

Перший відповідач також у передбачений законом спосіб сплатив на користь ІІ-го  відповідача суми ПДВ,  нараховані на вартість товарів та  послуги з товарного кредиту за оспорюваним договором, а ІІ-й відповідач відобразив в податковій декларації з ПДВ за квітень 2004 р. податкові зобов‘язання, які виникли у нього за наслідками виконання спірного договору.         

Посилання позивача на покладені на нього функції контролю за дотриманням законодавства про податки, укладення угоди з метою ухилення від оподаткування штучного створення податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ у ТОВ "Бронто" в квітні 2004 року недоречно, оскільки, по-перше, будь які документальні докази у підтвердження даного факту позивачем не надані, а по-друге, правовідносини, пов'язані з укладенням та виконанням цивільно-правових угод є за своєю суттю цивільно-правовими та мають зовсім інший ніж податкові (публічно-правові) відносини предмет регулювання.

В межах даного спору суд не розглядає господарську операцію по спірній угоді як об'єкт оподаткування у розумінні норм Законів України "Про оподаткування  прибутку  підприємств" та "Про податок на додану вартість" а відтак, припущення позивача щодо необґрунтованого завищення суми податкового кредиту ТОВ "Бронто" не містять будь-якої інформації щодо предмета доказування.

          Відповідно до ст.71 КАС України сторони повинні довести ті обставини, на яких  ґрунтуються вимоги та заперечення.

 Згідно ч. 4 ст.70 КАСУ обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не представив належних для даної категорії спорів доказів у підтвердження укладення між відповідачами угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства та не довів наявність умислу у сторін за угодою.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для визнання спірної угоди недійсною.

Відповідно до ст.160 КАС України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 163, 167, 186, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанову складено в повному обсязі та підписано –14.07.2006р.

Судді                                                                           О.С.Палей

                                                                                    М.Л.Доманська

                                                                                               Т.Л.Калашнік