Ухвала

від 11.12.2013 по справі 826/13180/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13180/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Демі-Луне" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Демі-Луне" подано до Окружного адміністративного суду міста Києва позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі міста Києва №0003692203 від 27.03.2013 та №0003702203 від 27.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Демі-Луне" з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово - господарських операцій за період з 01.07.2012 по 31.08.2012 по взаємовідносинах з ТОВ "ЕКІТЕМ".

За результатами перевірки складено акт № 216/22-3/32309937 від 11.03.2012, яким встановлено порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.19 пункту 139.1 статті139 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 112 420,00 грн. та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 107 066,00 грн.

Відповідач дійшов висновку про те, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ "ЕКІМЕТ" до ТОВ "Демі - Луне", що свідчить про те, що правочин укладений між ТОВ "ЕКІМЕТ" до ТОВ "Демі - Луне" здійснений без мети настання реальних наслідків, а отже відповідно до частин першої, другої статті 215, частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

27.03.2013 на підставі акту перевірки № 216/22-3/32309937 від 11.03.2012 прийняті податкові повідомлення - рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання №0003692203 за платежем податок на прибуток на загальну суму 140 525,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 28 105,00 грн. та №0003702203 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 133 833,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 26 767,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Демі-Луне" до Головного управління Міндоходів у м. Києві була подана скарга на податкові повідомлення - рішення №0003692203 від 27.03.2013 та №0003702203 від 27.03.2013, яка рішенням про результати розгляду первинної скарги № 878/10/12-1103 від 10.06.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Демі-Луне" до Міністерства доходів і зборів України була подана скарга на податкові повідомлення - рішення №0003692203 від 27.03.2013 та №0003702203 від 27.03.2013, яка рішенням про результати розгляду скарги № 7005/6/99-99-10-01-16 від 16.07.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що між ТОВ "Демі - Луне" та ТОВ "ЕКІТЕМ" було укладено договір № 07-12 від 01.07.2012 предметом якого є надання послуг з монтажу натяжної системи.

Факт здійснення ТОВ "ЕКІТЕМ" робіт за договором № 07-12 від 01.07.2012 підтверджується рахунками - фактурами, актами здачі - прийняття робіт, видатковими накладними, а факт здійснення позивачем оплати за виконані роботи випискою по рахунку.

В подальшому виконані ТОВ "ЕКІТЕМ" за договором № 07-12 від 01.07.2012 роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ТОВ "К.А. Н. СТРОЙ" за договором № 1229 від 12.06.2012, ТОВ "Люміна Лайт" за договором № 08/08/01 від 08.08.2012 та ТОВ "Моноліттрансбуд" за договором № 40-0712 від 20.07.2012, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених договорів, договірних цін до них, специфікацій, актів приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЕКІТЕМ".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акти №5170/2203/37634387 від 28.11.2012 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІТЕМ", код за ЄДРПОУ 37634387, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 04.04.2011 року по 31.10.2012 року" не може бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "ЕКІТЕМ".

Підставою для встановлення відповідачем факту порушення позивачем податкового законодавства став висновок про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ "ЕКІТЕМ" не спричиняють реального настання правових наслідків з огляду на положення частин першої та п'ятої статті 203, пунктів 1,2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України та є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Доказів щодо винесення вироків відносно осіб, причетних до діяльності позивача або ТОВ "ЕКІТЕМ" відповідачем суду надано не було.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з ТОВ "ЕКІТЕМ" за договором № 07-12 від 01.07.2012, оскільки реальність та товарність господарських операцій за вказаним договором підтверджується матеріалами справи,

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Печерському районі міста Києва податкових повідомлень-рішень №0003692203 від 27.03.2013 та №0003702203 від 27.03.2013.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі - 12.12.2013 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.