Рішення

від 09.12.2013 по справі 910/19124/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19124/13 09.12.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд"

про стягнення 327 420, 23 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Савенко М.М., Ільченко О.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Ічнянський молочно-консервний комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" про стягнення заборгованості за договором № 27/13-Д від 13.02.2013 р. у розмірі 259 122, 40 грн., а також 16 473, 35 грн. - 30 % річних та 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19124/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.10.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

30.10.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 254 122, 40 грн., 16 473, 35 грн. - 30 % річних, 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу від простроченої суми та 7 382, 29 грн. - пені.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р. під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на заявлення "додаткових" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову.

В той же час, у заяві про збільшення позовних вимог Публічним акціонерним товариством "Ічнянський молочно-консервний комбінат" заявлено вимогу про стягнення пені у сумі 7 382, 29 грн., яка не заявлялась у позовній заяві, що нормами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

За таких обставин, суд приймає до розгляду та задовольняє заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог лише в частині раніше заявлених вимог та відмовляє у задоволенні іншої частини вищевказаної заяви.

У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" не отримувало товар за видатковими накладними № МК 0001303 від 27.06.2013 р., № МК 0000843 від 17.05.2013 р., на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.

02.12.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство "Ічнянський молочно-консервний комбінат" подало заяву про зменшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову, у якій просить задовольнити позовні вимоги на підставі факту поставки відповідачу товару за видатковими накладними, долученими до матеріалів справи та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 254 122, 40 грн. та 3 % річних у розмірі 1 492, 13 грн.

Виходячи зі змісту заяви Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат", позивач обґрунтовує заявлені вимоги норами ст.ст. 11, 202, 205, ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 181 Господарського кодексу України щодо укладення договору у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р. право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Приймаючи до уваги, що заява позивача про зміну підстав позову відповідає вимогам ст. 54 Господарського процесуального кодексу України та подана до початку розгляду справи по суті, суд приймає її до розгляду та задовольняє в цій частині.

Що ж до заяви позивача в частині зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає, що з огляду на те, що у позовній заяві заявлялась вимога про стягнення з відповідача 30 % річних у сумі 16 473, 35 грн. з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України, заява позивача в частині стягнення 3 % річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 1 492, 13 грн. фактично є зменшенням розміру позовних вимог, що відповідає нормам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак - суд приймає до розгляду заяву позивача в цій частині та задовольняє її.

В той же час, позивач не відмовився від заявлених у позовній заяві вимог про стягнення 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу, а тому судом підлягають розгляду наступні вимоги позивача: про стягнення заборгованості у розмірі 254 122, 40 грн., 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу та 3 % річних у розмірі 1 492, 13 грн.

05.12.2013 р. через відділ діловодства Господарського процесуального кодексу України відповідач подав заяву про визнання позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 254 122, 40 грн., а також підтвердив факт отримання від позивача товару за видатковими накладними № МК 0001303 від 27.06.2013 р., № МК 0000843 від 17.05.2013 р. та просив розглядати справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд".

У даному судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить стягнути заборгованість у розмірі 254 122, 40 грн., 51 824, 48 грн. - штрафу, 16 357, 54 грн. - 30 % річних та 7 172, 56 грн. - пені.

Як вже зазначалось вище, нормами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено заявлення додаткових вимог у процесі провадження у справі, а відтак - суд приймає до розгляду заяву позивача лише в частині зменшення раніше заявлених вимог та відмовляє у задоволенні вищевказаної заяви в частині заявлення додаткової вимоги про стягнення пені у розмірі 7 382, 29 грн.

Приймаючи до уваги вищенаведене, судом розглядаються вимоги Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" про стягнення заборгованості у розмірі 254 122, 40 грн., 51 824, 48 грн. - штрафу, 16 357, 54 грн. - 30 % річних.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 09.12.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами Публічним акціонерним товариством "Ічнянський молочно-консервний комбінат" поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" прийнято товар на загальну суму 487 622, 40 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на користь Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" перераховано 228 500, 00 грн. у якості оплати вартості отриманого товару.

Слід відзначити, що у наданих позивачем видаткових накладних та платіжних дорученнях зазначається, що підставою поставки та, відповідно, оплати товару, є договір № 27/13-Д від 13.02.2013 р.

В той же час, судом встановлено, що між сторонами не укладався договір за № 27/13-Д від 13.02.2013 р. у простій письмовій формі відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 254 122, 40 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений договір у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні документи, що є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зазначена позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», у якому зазначається, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Таким чином, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України, з моменту отримання відповідачем товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Відмова позивача від позову, викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучаються до справи та підписується відповідачем. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Тож, оскільки відповідачем належними засобами доказування заявлені до нього вимоги не спростовано, враховуючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" про визнання позову про стягнення заборгованості у розмірі 254 122, 40 грн., приймаючи до уваги, що вказана заява не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" в цій частині.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу, 16 357, 54 грн. - 30 % річних у зв'язку з порушенням виконання відповідачем грошового зобов?язання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В той же час, суд відзначає, що за приписами ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов?язань. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тож, приймаючи до уваги, що сторонами не дотримано вимог Цивільного кодексу України щодо письмової форми правочину, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 51 824, 48 грн. - 20 % штрафу безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведене свідчить, що відповідальність за прострочення грошового зобов'язання за правилами ст. 625 Цивільного кодексу України визначається або за ставками, встановленими в договорі або в законі.

Приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про застосування ст. 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки між сторонами не укладався відповідний договір, в якому встановлено інший розмір відсотків річних, порівняно із встановленим нормами чинного законодавства, суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем 30 % річних від суми простроченого грошового зобов'язання та застосовує ставку, визначену нормами Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку суду, розмір 3 % річних від простроченої суми за період з 01.06.2013 р. (дата виникнення заборгованості відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України) до 24.09.2013 (дата визначена позивачем самостійно) становить 1 492, 03 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційнео розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Євро Фуд" (02098, м. Київ, Дніпровська набережна, 3, кв. 112, код ЄДРПОУ 38307825), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" (17603, Чернігівська обл. м. Ічня, вул. Вишнева, 4, код ЄДРПОУ 00381152), заборгованість у розмірі 254 122, 40 (двісті п'ятдесят чотири тисячі сто двадцять дві грн. 40 коп.) грн., 1 492, 03 (одна тисяча чотириста дев'яносто дві грн. 03 коп.) грн. - 3 % річних та 5 112, 29 (п?ять тисяч сто дванадцять грн. 29 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.