Постанова

від 19.12.2013 по справі 826/13490/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13490/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Галабудський І.І.,

від відповідача Мороз О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2013 року у справі за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 13.08.2013 року №0001104210 та № 0001114210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні операцій придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Торговий дім «Укрросшина» (код ЄДРПОУ 36641461) за період 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. та ТОВ «ЛІАПРОФ» (код ЄДРПОУ 37635003) за період з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 31.07.2013 р. № 896/42-10/04713033, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст.139, п.140.2. ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік всього в сумі 8 242,00 грн. та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1 826 509,00 грн., в тому числі по періодах: за листопад 2012 р. у сумі 98 884,00 грн.; за грудень 2012 р. у сумі 1 727 625 грн.

На підставі акта перевірки від 27.03.2013 року № 196/22-509/відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 13.08.2013 р. № 0001104210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8 424,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 212,00 грн. та від 13.08.2013 р. № 0001114210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 826 509,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 913 255,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Торговий дім «Укрросшина» та ТОВ «ЛІАПРОФ» за період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, виписані на підставі нікчемного договору та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ «Торговий дім «Укрросшина» та ТОВ «ЛІАПРОФ» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі акта ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 19.02.2013р. № 662/226/36641461 про результати позапланової перевірки ТОВ «ТД «Укрросшина», код ЄДРПОУ 36641461 щодо документального не підтвердження господарських відносин із платником податків ДТГО «Південно-Західна залізниця» (код ЄДРПОУ 04713033), їх реальності та повної відображення в обліку за листопад 2012 року, в якому зафіксовано відсутність у підприємства офісних та складських приміщень, трудових ресурсів, а також непідтверджено реальності здійснення операцій з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу контрагентів/постачальників - ТОВ «ТД «Укрросшина» - контрагентів-покупців.

Крім цього, відповідачем отримано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 14.03.2013 р. № 976/22-9/37635003 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЛІАПРОФ», код ЄДРПОУ 57635003 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2011 р. по 31.01.2013 р., в якому податковим органом встановлено, що операції ТОВ «ЛІАПРОФ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) ТОВ «ЛІАПРОФ» контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судом встановлено, що в період, за який було проведено перевірку позивача, ДТГО «Південно-Західна залізниця» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Торговий дім «Украгрошина» та ТОВ «ЛІАПРОФ».

З матеріалів справи вбачається, що між ДТГО «Південно-Західна залізниця» (Замовник) та ТОВ «ЛІАПРОФ» (Виконавець) було укладено договір підряду № ПЗ /Л - 121833/НЮ від 16.08.2012 року на виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва комплексу технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла в районі станції Дарниця.

Вартість робіт за договором складає 39 166 506 грн. 67 коп., ПДВ - 7833 301 грн. 33 коп., разом з ПДВ - 46 999 808 грн. 00 коп.

На виконання вказаного договору сторонами були виписані наступні первинні документи: довідки про вартість будівельних робіт за жовтень, грудень 2012 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень та грудень 2012 року, платіжні доручення № 500 від 20.12.2012 року та №№ 1519, 1520 від 28.12.2012 року, податкові накладні.

Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Враховуючи те, що надання послуг товарів підтверджена дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій та зазначає, що формальні неточності в актах приймання виконаних робіт за умови підтвердження їх реальності іншими доказами в сукупності не впливають на право платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Перевіряючи реальність господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Торговий дім «Украгрошина», колегія суддів виходить з наступного.

Між ДТГО «Південно-Західна залізниця» (Покупець) та ТОВ «Торговий дім «Украгрошина» (Постачальник) було укладено договір поставки від 12.07.2012 року № ПЗ/Е-121570/480, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити і передати у власність у власність Покупцю певну продукцію відповідно до специфікації.

Найменування товару - лабораторія електротехнічна пересувна ЕТЛ 010М 2012 року випуску. Виробник товару: ТОВ «Альянс С» (м. Харків, Україна).

Сума по договору становить 834 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ 139 000,00 грн.

Покупець здійснює оплату на підставі виставлених рахунків протягом 45 банківських днів з дня отримання товару.

Товар повинен бути поставлений Постачальником не пізніше 30 робочих днів від дня погодження сторонами заявки Покупця.

Товар поставляється за рахунок та транспортом Постачальника на склад Покупця на умовах DDP (02090, м. Київ, вул. Сивашська, 3, Дарницька дистанція електропостачання).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «ТД «Укрросшина» було здійснено поставку на адресу Дарницької дистанції електропостачання ДГТО «Південно-Західна залізниця» лабораторії електротехнічної пересувної ЕТЛ-10М у кількості 2 шт. відповідно до виписаної видаткової накладної від 14.11.2012 р. № У-00000001 на загальну суму 834 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 139 000,00 грн.

На суму поставленого товару ТОВ «ТД «Укрросшина» виписано податкову накладну від 14.11.2012 р. № 1 на загальну суму 834 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 139 000,00 грн., податкову накладну.

На підтвердження оплати позивачем надано рахунок - фактуру № У-00000002 від 12.11.2012 року, платіжне доручення від 01.02.2013 року № 193.

В листопаді 2012 року відповідно до акту приймання - передачі основних засобів від 01.11.2012 року № 5 Дарницькою дистанцією електропостачання оприбутковано лабораторію електротехнічну пересувну у кількості 1 шт. та відображено в бухгалтерському обліку наступними бухгалтерськими проводками ДТ - 1058 - Кт 15210 на суму первісної (балансової) вартості у розмірі 347 500, 00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Украросшина» та ТОВ «ЛІАПРОФ» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлений договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 13.08.2013 року №0001104210 та № 0001114210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (вул. Лисенка, 6, м. Київ-30, МСП 01601, код ЄДРПОУ 04713033) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Постанову в повному обсязі виготовлено 23.12.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.