Ухвала

від 03.09.2014 по справі 826/13490/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/382/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Степашка О.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Галабудського І.Д. , відповідача:Мороза О.Г. , розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі № 826/13490/13-а

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» (надалі - позивач, ДТГО «Південно-Західна залізниця») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (надалі - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 13.08.2013 № 0001104210 та № 0001114210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2013 у задоволенні позовних вимог ДТГО «Південно-Західна залізниця» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову, якою адміністративний позов ДТГО «Південно-Західна залізниця» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального ГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 13.08.2013 № 0001104210 та № 0001114210.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні операцій придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Торговий дім «Укрросшина» (код ЄДРПОУ 36641461) за період 01.11.2012 по 30.11.2012 та ТОВ «ЛІАПРОФ» (код ЄДРПОУ 37635003) за період з 01.12.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки 31.07.2013 складено акт № 896/42-10/04713033 (надалі акт), у якому відображено, виявлені податковим органом порушення позивачем приписів: п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 140.2 ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 8 242,00 грн.; п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1 826 509,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р»: від 13.08.2013 № 0001104210, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 424,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 212,00 грн.; 13.08.2013 № 0001114210, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 826 509,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 913 255,00 грн.

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Суд апеляційної інстанції не погодився із такими висновками суду першої інстанції, та, скасовуючи рішення останнього, виходив з того, що позивачем були виконані всі передбачені законодавством вимоги для підтвердження формування витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.08.2012 між ДТГО «Південно-Західна залізниця» (Замовник) та ТОВ «ЛІАПРОФ» (Виконавець) було укладено договір підряду № ПЗ/Л-121833/НЮ на виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва комплексу технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла в районі станції Дарниця.

Вартість робіт за договором складала 39 166 506,67 грн.

Факт виконання умов вказаного договору підтверджується наступними первинними документами: довідка про вартість будівельних робіт за жовтень, грудень 2012 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень та грудень 2012 року, платіжні доручення від 20.12.2012 № 500 та від 28.12.2012 №№ 1519, 1520, податкові накладні.

Крім того, апеляційним судом встановлено подальше використання позивачем придбаних робіт у власній господарській діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставності тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за спірним договором підряду.

Також судами встановлено, що ДТГО «Південно-Західна залізниця» (покупець) мало господарські відносини із ТОВ «Торговий дім «Укрросшина» (постачальник), на підставі договору поставки від 12.07.2012 № ПЗ/Е-121570/480, згідно якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставити і передати у власність покупцю продукцію відповідно до специфікації (лабораторія електротехнічна пересувна ЕТЛ 010М 2012 року випуску).

Сума договору становила 834 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 139 000,00 грн.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «ТД «Укрросшина» поставила на адресу Дарницької дистанції електропостачання ДГТО «Південно-Західна залізниця» лабораторії електротехнічної пересувної ЕТЛ-10М у кількості 2 шт., відповідно до виписаної видаткової накладної від 14.11.2012 № У-00000001 на загальну суму 834 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 139 000,00 грн.

На суму поставленого товару ТОВ «ТД «Укрросшина» виписало податкову накладну від 14.11.2012 № 1 на загальну суму 834 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 139 000,00 грн.

Факт оплати придбаного товару підтверджено рахунком-фактурою № У-00000002 від 12.11.2012, платіжним доручення від 01.02.2013 № 193.

В листопаді 2012 року відповідно до акта приймання-передачі основних засобів від 01.11.2012 № 5 Дарницькою дистанцією електропостачання лабораторію електротехнічну пересувну оприбутковано та відображено в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо реальності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ «ТД «Укрросшина» двох лабораторій електротехнічної пересувної ЕТЛ-10М.

При цьому, відповідачем не було надано жодного належного доказу як невиконання позивачем чи його контрагентом згаданих господарських операцій, так і нікчемності укладених угод.

Крім того, на момент укладення спірних договорів позивач та його контрагенти мали статус платників податку на додану вартість.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості висновку відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та права позивача на отримання податкового кредиту.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат, слід зазначити, що згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено невідповідності первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, підстав для висновків про порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на 8 242,00 грн., немає.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, яким визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 № 0001104210 та № 0001114210.

Оскільки судом апеляційної інстанції під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 у справі № 826/13490/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)О.І. Степашко (підпис) Т.М. Шипуліна