Постанова

від 30.10.2013 по справі 809/2544/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2013 р. Справа № 809/2544/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Устимчука О.О.,

відповідача - Баралецької М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Конструктив»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 року за №№0000572204, 0000582204,-

ВСТАНОВИВ:

15.08.2013 року приватне підприємств «Конструктив» (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 року за №№0000572204, 0000582204.

Позовні вимоги мотивовані наступним. У липні 2013 року державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) проведена позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Конструктив» (надалі - ПП «Конструктив») з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2010 року по 31.03.2013 року. За результатами перевірки та відповідно до винесених на підставі акта від 23.07.2013 року за №673/09-15-22-04/31790008 податкових повідомлень рішень від 06.08.2013 року за №№0000572204, 0000582204 позивачу збільшені суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість на 262740,00 грн. та 333705,00 грн., відповідно. Вказані повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч приписів чинного законодавства, базуються на безпідставних висновках перевіряючи про те, що правочини, укладені підприємством з ТОВ «БТК «Євробуд», ТОВ «Один Два Три», ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, без наміру їх виконання та з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Виконання угод ПП «Конструктив» з його контрагентами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складені відповідно до вимог закону. Включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з вказаними суб'єктами господарювання відповідає нормам податкового та іншого законодавства і є правомірним. У зв'язку з цим, збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 262740,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 333705,00 грн. є безпідставним та суперечить нормам податкового законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях від 11.09.2013 року (а.с. 26-30 т.2) та просила відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

ПП «Конструктив» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31790008) 01.03.2002 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради. Підприємство взяте на податковий облік 11.03.2002 року за №9701 та на даний час перебуває на обліку в ДПІ у м. Івано-Франківську і є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, установлених законом, у тому числі податку на додану вартість та податку на прибуток (а.с. 3-7 т.5).

У період спірних правовідносин підприємство мало та на даний час має ліцензію на право здійснення будівельної діяльності та діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (а.с. 8-22 т.5).

З 10.07.2013 року по 16.07.2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2013 року. За результатами перевірки складений акт №673/09-15-22-04/31790008 від 23.07.2013 року (а.с. 18-97 т.1).

Перевіркою встановлені наступні порушення: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.19997 року №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, пункту 138.2 статі 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 256621,00 грн., у томі числі: за III квартал 2010 року - на 24475,00 грн., за II квартал 2011 року - на 30255,00 грн., за III квартал 2011 року - на 157122,00 грн., за IV квартал 2011 року - на 44769,00 грн.; пункту 7.1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.45 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.1, 201.4, статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 236421,00 грн., в тому числі: за вересень 2010 року - на 19580,00 грн., за жовтень 2010 року - 17847,00 грн., за травень 2011 року - на 23144,00 грн., за липень 2011 року - на 39443,00 грн., за серпень 2011 року - на 53841,00 грн., за вересень 2011 року - на 24944,00 грн., за жовтень 2011 року - на 21045,00 грн., за листопад 2011 року - на 7422,00 грн., за грудень 2011 року - на 23199,00 грн., за січень 2012 року - на 5956,00 грн. (а.с. 63-64 т.1).

На підставі вказаного акта перевірки 06.08.2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення за №№0000572204, 0000582204, якими позивачу збільшені суми грошових зобов'язань, відповідно, з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 262740,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 256621,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями) - на 6119,00 грн. та з податку на додану вартість на загальну суму 333705,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 236421,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 97284,00 грн. (а.с. 14, 15 т.1).

Розмір сум грошових зобов'язань, установлених позивачу вказаними вище оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідає перевіреному судом розрахунку податкових зобов'язань, установлених за результатами перевірки (а.с. 16, 17 т.1, 230 т.4).

Разом з тим, судом установлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки позивача від 23.07.2013 року за №673/09-15-22-04/31790008 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181-III) установлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України, який введений в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, зі змінами та доповненнями (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97, зі змінами та доповненнями (надалі - Закон №283/97), а з другого кварталу 2011 року - нормами Кодексу.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З моменту набрання чинності відповідних норм Податкового кодексу України порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток був регламентований нормами цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44).

Відповідно до пункту 134.1 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6- 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10- 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормами пункту 138.2 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Кодексу).

Відповідно до пункту 139.1 статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Зокрема, серед іншого (підпункт 139.1.9), витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правовідносини щодо нарахування та сплати позивачем на момент спірних правовідносин податку на додану вартість були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), зі змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких

знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 статті 4 цього Закону передбачений порядок формування бази оподаткування.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР установлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, згідно пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування, серед іншого, є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до норм пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу та аналогічні зазначеним вище нормам Закону №168/97-ВР.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (надалі - Положення від 24.05.1995 року за №88), зі змінами та доповненнями.

Податковим органом в акті перевірки позивача зроблено висновок про заниження підприємством податку на прибуток на суму 256621,00 грн., а також про заниження сплати до бюджету суми податку на додану вартість на 236421,00 грн.

Разом з тим, такий висновок суперечить зазначеним вище нормам закону та фактичним обставинам справи, які встановлені судом на підставі досліджених доказів.

Головними аргументами податкового органу при встановленні порушень норм податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення податкового кредиту є те, що господарські операції ПП «Конструктив» з придбання товарів, робіт (послуг) по угодах з його контрагентами: ТОВ «БТК «Євробуд», ТОВ «Один Два Три», ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» не спричинили реальних змін майнового стану платників податків, відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів, робіт (послуг) у цих суб'єктів господарювання (а.с. 26-30, 31-53 т.2).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами не можуть братися до уваги з огляду на таке.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака, - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Судом установлено, що на момент укладання договорів з поставки товарів, робіт (послуг) контрагенти позивача ТОВ «БТК «Євробуд», ТОВ «Один Два Три», ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів у податкових органах за місцем їх реєстрації та мали ліцензії на право виконання будівельних робіт (а.с. 6-10, 11, 198-199 т.2).

У ході господарської діяльності позивачем укладено ряд угод.

Так, 03.10.2011 року між ПП «Конструктив» та ТОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» укладено договір постачання будівельних матеріалів (а.с. 98 т.1).

На виконання цього договору ТОВ «БТК «Євробуд» поставило позивачу будівельні матеріали, електрообладнання, металоконструкції, дверні блоки, сантехнічне обладнання тощо, що підтверджується дослідженими судом видатковими накладними (а.с. 106-115 т.1).

За поставлені товари позивач перерахував по безготівковому розрахунку грошові кошти продавцю. Доказом цього слугують платіжні доручення про перерахування коштів, з відміткою банку про їх проведення (а.с. 116-118 т.1).

23.09.2010 року позивачем укладений договір з ПП «Один Два Три» на постачання товару. Згідно видаткової накладної від 23.09.2010 року позивачу поставлені плити залізобетонні марки «ПКЖ 6х1,5» на загальну суму 117480,13 грн. (з ПДВ). За вказані плити позивач розрахувався з постачальником шляхом перерахування коштів по безготівковому розрахунку (а.с. 120, 132, 133 т.1).

28.04.2011 року ПП «Коструктив» укладений договір на постачання товару з ПП «Юридична фірма «Фортеця». На виконання цього договору контрагентом позивача були поставлені будівельні матеріали, електрообладнання, пиломатеріали, рами віконні, блоки дверні, плити, розчинник, сантехнічне обладнання тощо, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні оригіналами видаткових накладних (а.с. 136, 161-186 т.1).

За поставлений товар позивач перерахував по безготівковому розрахунку грошові кошти продавцю. Доказом цього слугують платіжні доручення про перерахування коштів, з відміткою банку про їх проведення (а.с. 187-194 т.1).

Також, у ході господарської діяльності позивачем придбавався товар у ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс»: пудра алюмінієва, уайт-спіріт, блоки дверні металеві та бойлер 100 л., всього на загальну суму 11519,42 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2011 року за №28/11-24 та платіжним дорученням від 30.11.2011 року за №445 з відміткою про проведення банком коштів (а.с. 216, 219 т.1).

Придбання позивачем цегли на загальну суму 35733,00 грн. (з ПДВ) у ТОВ «Інтеграл Ай Ті» підтверджується дослідженими судом оригіналами накладної від 30.01.2012 року за №30/01-15, платіжного доручення від 06.02.2012 року за №5 та податковою накладною від 30.01.2012 року за №543 (а.с. 192-194).

Окрім вказаного, у ході господарської діяльності ПП «Констуктив» були укладені з його контрагентами договори підряду на виконання будівельних робіт.

Так, 01.10.2010 року позивачем укладений договір за №153-10 та додаткова угода до нього від 07.10.2010 року з ПП «Один Два Три» на виконання ремонтних робіт дахів по вул. Шептицького, 2 та по вул. Гаркуші, 8 в м. Івано-Франківську на загальну суму 107080,00 грн. (а.с. 119 т.1, 42 т.5).

Виконання робіт підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в, довідками про вартість виконаних підрядних робіт (а.с. 124-131 т.1).

За виконані будівельні роботи підприємством по безготівковому розрахунку перераховані грошові кошти виконавцю робіт (а.с. 134-135 т.1).

Підставою для виконання робіт з ремонту дахів по вул. Шептицького, 2 та по вул. Гаркуші, 8 в м. Івано-Франківську слугували звернення ТОВ «Горизонт» до позивача про усунення недоліків за договорами підряду від 03.01.2006 року за №88-06 та від 11.11.2006 року за №75-06 з будівництва громадсько-торгового комплексу та багатоквартирного житлового будинку (а.с. 30-31, 32-41, 43-44 т.5).

01.11.2011 року позивачем укладений договір за №177-11 з ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» на виконання електромонтажних робіт в адміністративному будинку по вул. Назарія Яремчука в селі Ямниця Івано-Франківської області (а.с. 195 т.1).

Виконання робіт підтверджується дослідженими судом оригіналами актів приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт (а.с. 200-215 т.1).

Перерахування коштів за виконані будівельні роботи здійснювалось позивачем по безготівковому розрахунку на банківський рахунок ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» (а.с. 217-218, 220 т.1).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками цих суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків, а саме - придбання товарів та послуг, зокрема, будівельних.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні зазначеними вище оригіналами первинних бухгалтерських документів щодо виконання договорів. При цьому, вказані вище первинні бухгалтерські документи оформлені згідно вимог Закону №996-XIV, Положення від 24.05.1995 року за №88.

Досліджені судом податкові накладні оформлені відповідно до норм підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР та пункту 201.1 статті 201 Кодексу (а.с. 121-123, 137-160, 193, 196-199 т.1).

Також, судом установлено, що позивач мав відповідний персонал, основні засоби (приміщення, транспорт та інше рухоме і нерухоме майно) для здійснення зазначеної вище господарської діяльності, що підтверджується дослідженими судом письмовими доказами: звітами до органів Пенсійного фонду України про суми нарахованої заробітної плати, звітами до податкових органів про нарахування податку з доходів фізичних осіб, накладними про придбання технічних засобів для виконання будівельних робіт, договорами оренди транспортних засобів, довідками про наявність основних засобів та персоналу (а.с. 59-191, 200-209 т.2, 140-157, 159-161 т.3, 23, 24 т.5).

Придбання позивачем товарів і послуг у ході здійснення господарської діяльності обумовлене виконанням договорів, укладених ПП «Конструктив» з його контрагентами, зокрема з: Загвіздянською сільською радою, державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», ВАТ «Івано-Франківськцемент», районним відділом культури Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області, управлінням Національного банку України в Івано-Франківській області та документами щодо виконання вказаних договорів (а.с. 210-212, 213-236 т.2, 1-4, 5-139, 170-174, 175-186, 187-210, 211-231, 232-235, 236-246 т.3, 1-34, 35-38, 39-58, 60-68, 69-77, 78-152, 166-169, 170-171, 172-174, 175-178, 179-182, 183-185, 186-188, 189-193, 194, 195-199, 200, 201-204, 205, 206-210, 211, 212-217, 218-225, 226-229 т.4).

Крім того, відповідно довідки від 10.10.2013 року за №05/106 Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про зустрічну звірку документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, реальності та повноти їх відображення в обліку ПП «Конструктив» по відокремленому підрозділу «Західна енергетична система» ДП Національна енергетична компанія «Укренерго» за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року порушень не виявлено (а.с. 162-163 т.4).

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що податковим органом не ініціювалося питання про оскарження в судовому порядку вказаних вище договорів та рішень судів щодо визнання їх недійсними немає.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ м. Івано-Франківську до суду також не надано.

Посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача та протокол допиту свідка ОСОБА_5 суд не бере до уваги, оскільки в них не наведені переконливі докази щодо неможливості поставки товарів та послуг вказаними вище суб'єктами господарювання, а свідок допитаний в справі, яка не має відношення до спірних правовідносин (а.с. 26-53 т.2, 231-233 т.4).

Крім того, на переконання суду юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Також, суд зазначає, що товари і послуги, які були предметом зазначених у постанові договорів, щодо якого податковим органом зроблено висновок про їх нереальність, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно придбання їх позивачем.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нереальними або нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 23.07.2013 року за №673/09-15-22-04/31790008, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року в справі «Булвес АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку і порушать справедливий баланс, котрий повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази на підставі норм закону, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки позивача від 23.07.2013 року за №673/09-15-22-04/31790008, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать зазначеним вимогам законодавства України. Тому, податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013 року за №№0000572204, 0000582204 слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ПП «Конструктив» до ДПІ у м. Івано-Франківську необхідно задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2294,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 06.08.2013 року за №0000572204.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 06.08.2013 року за №0000582204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Конструктив» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31790008) судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 04.11.2013 року.