Постанова

від 09.12.2013 по справі 826/16609/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2013 року № 826/16609/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді КаракашьянаС.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім.. Є. О. Патона національної академії наук України»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Державне підприємство «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім.. Є. О. Патона національної академії наук України» з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.10.2013р. № 0004552201 на суму 13396,25 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.10.2013р. № 0004562201 на суму 13492,50 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що підприємство мало підстави для зарахування податку на додану вартість у складі податкового кредиту за травень та червень 2012 по господарських операціях у взаємовідносинах з ТОВ «Метаелектромаш» та ТОВ «Альтаїр Альфа плюс».

Відповідач проти позовних вимог заперечує з огляду на правомірність прийнятих рішень. Посилання відповідача збігаються з висновками акту перевірки, на підставі якого прийнято оспорювані рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З 18.09.2013р. по 20,09.2013р. посадовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім..Є.О.Патона Національної Академії Наук України» (далі - позивач) з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Альтаір Альфа плюс» (код ЄДРПОУ 37675706) за період з 01.07.2012 по 31.07.2012р.; ТОВ «Металелектромаш» (код ЄДРПОУ 38104548) за період з 01.05.203 2р. по 31.05.2012р.

За результатами невиїзної документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин позивача з ТОВ «Альтаір Альфа плюс» та ТОВ «Металелектромаш» за період з 01.05.2012р. по 31.07.2012 р. відповідачем складено акт від 20.09.2013 року за №210/1-22-01-02137660 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013р. №0004552201, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 13396 грн.25 коп., у т.ч. за основним платежем - 10717,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -2679,25 грн.; та податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013р. №0004562201, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 13492 грн. 50коп., у т.ч. за основним платежем - 10794,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2698,50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2 квартал 2012 рік у сумі 13492,50 грн. ; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за травень 2012 р., липень 2012 р. у сумі 13396,25 грн.

При цьому акт перевірки містить посилання на наступне. Перевіркою встановлено, що ДП «ДЗ СЕМ ЇЕМ ім. Є.О. Патона НАНУ» (Покупець) та ТОВ «Металелектромаш» (Продавець) уклали усний договір Рахунок-фактури № СФ-0001243 від 17.05.2012 р. на загальну суму 62810,71 грн. на поставку товару.

На виконання умов договору виписана податкова накладна № 50 від 21.05.2012 року на загальну суму з ПДВ - 62810,71 грн. та видаткова накладна на загальну суму з ПДВ - 61680, 42 грн.

Також перевіркою встановлено, що між ДП «ДЗ СЕМ ІЕМ ім. Є.О. Патона НАНУ» (Покупець) та ТОВ «Альтаїр Альфа плюс» (Продавець) укладений усний договір - Рахунок-фактури № СФ-0006039 від 06.07.2012 року щодо поставки товару (труби) на загальну суму 2623,50 грн. На виконання умов договору виписані податкові накладні № 89 від 20.07.2012 року на загальну суму з ПДВ - 329,00 грн. та№ 51 від 12.07.2012 р. на загальну суму з ПДВ -2459,00 грн.

Відповідач дійшов висновку, що вищезазначені правочини, не спричиняють реального настання правових наслідків, та слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечливими інтересам держави та суспільства, оскільки мають ознаки «фіктивних» правочинів.

Суд із зазначеними посиланнями відповідача не погоджується, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товару позивачем та використання позивачем його у власній господарській діяльності, зокрема, виписки з банку, оборотно - сальдові відомості, відомості інвентаризації та складські документи щодо зберігання отриманого за угодами товару, його передачу до виробництва позивача.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентами, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованими платниками податку.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає таке:

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а, отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення, Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність вищезазначених контрагентів позивача на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, дані товариства були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечить приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, всупереч вищезазначеним вимогам не довів правомірнеості прийнятого рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.10.2013р. № 0004552201 та № 0004562201.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян