Ухвала
від 19.02.2014 по справі 826/16609/13-а
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16609/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Бабенка К.А.

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.10.2013р. № 0004552201 та № 0004562201.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та винести нове рішення, яким закрити провадження.

Відповідно до положень ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, що в свою чергу свідчить про необхідність їх скасування.

З таким висновком погоджується колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з 18.09.2013р. по 20.09.2013р. посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної Академії Наук України» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Альтаір Альфа плюс» за період з 01.07.2012 по 31.07.2012р.; ТОВ «Металелектромаш» за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р.

За результатами невиїзної документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства відповідачем складено акт від 20.09.2013 року за №210/1-22-01-02137660 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2 квартал 2012 рік у сумі 13492,50 грн.; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за травень 2012 р., липень 2012 р. у сумі 13396,25 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013р. №0004552201, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 13396 грн.25 коп.; та податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013р. №0004562201, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 13492 грн. 50коп.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п.134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «ДЗ СЕМ ЇЕМ ім. Є.О. Патона НАНУ» (Покупець) та ТОВ «Металелектромаш» (Продавець) уклали усний договір Рахунок-фактури № СФ-0001243 від 17.05.2012 р. на загальну суму 62810,71 грн. на поставку товару.

На виконання умов договору виписана податкова накладна № 50 від 21.05.2012 року на загальну суму з ПДВ - 62810,71 грн. та видаткова накладна на загальну суму з ПДВ - 61680, 42 грн.

Крім того, між ДП «ДЗ СЕМ ІЕМ ім. Є.О. Патона НАНУ» (Покупець) та ТОВ «Альтаїр Альфа плюс» (Продавець) укладений усний договір - Рахунок-фактури № СФ-0006039 від 06.07.2012 року щодо поставки товару (труби) на загальну суму 2623,50 грн.

На виконання умов договору виписані податкові накладні № 89 від 20.07.2012 року на загальну суму з ПДВ - 329,00 грн. та № 51 від 12.07.2012 р. на загальну суму з ПДВ -2459,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактичне отримання товару позивачем та використання його у власній господарській діяльності, підтверджується зокрема, виписками з банку, оборотно-сальдовими відомостями, відомостями інвентаризації та складськими документами щодо зберігання отриманого за угодами товару, його передачу до виробництва позивача, а тому позивач на законній підставі включив до валових витрат придбані послуги у контрагентів, оскільки взаємовідносини підтверджені відповідними первинними документами, які оформлені відповідно до вимог законодавства.

Відносно висновку відповідача щодо завищення податкового кредиту та заниження ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Альтаїр Альфа плюс» та ТОВ «Металелектромаш» на суму 13396,25 грн., встановлено наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредит виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яки: є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

В свою чергу, пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на зміст зазначених правових норм вбачається, що лише відсутність податкової накладної або оформлення податкової накладної з порушенням вимог щодо її оформлення, позбавляє платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податків, сплачених у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Водночас, пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, застосування відповідачем п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України та списання податкового кредиту є неправомірним, оскільки вимоги законодавства України при оформленні документів нами були дотримані та підтверджені податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження виконання договорів подано податкові накладні, виписані позивачу його контрагентами, які належним чином оформлені, крім того, у податкового органу жодних зауважень щодо їх змісту та інформації немає.

Колегія суддів не погоджується з висновками відповідача в акті перевірки про те, що правочини, укладені позивачем з його контрагентом є фіктивними, не спричиняють реального настання юридичних наслідків та порушують публічний порядок, не підтверджені документально, не наведено доказів дійсного (фактичного) порушення публічного порядку, тобто спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконного заволодіння ним, при цьому акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Крім того, можлива відсутність реальної можливості придбання товарів (робіт, послуг) у вищевказаних контрагентів-постачальників, а саме відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Необґрунтованим є посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують здійснення оплати за отриманий товар, а саме банківських виписок з обов'язковими реквізитами, оскільки до матеріалів справи позивачем були додані належним чином оформлені копії банківських виписок (а.с.63-64, 67-71), які містять всі необхідні реквізити.

Щодо посилань апелянта на не підтвердження документами поставки товару, а саме відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи додані виписки з журналів реєстрації в'їзду-виїзду автомобільного транспорту із зазначенням дати, часу та державних номерів автомобілів, які завозили товар.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних (ТТН). Адже сам факт відсутності у підприємства ТТН на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Як встановлено з матеріалів справи органом ДПІ, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду жодного належного доказу щодо визнання недійсними договорів, укладених між позивачем та контрагентами, а відтак, укладення таких та фактичне їх виконання контрагентами для позивача і як наслідок - правомірність формування позивачем податкового кредиту та зобов'язань щодо податку на прибуток за перевіряємий період - не спростовано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 24.02.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: К.А.Бабенко

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Бабенко К.А

Собків Я.М.

СудКиївський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення19.02.2014
Оприлюднено03.03.2014
Номер документу37417664
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/16609/13-а

Ухвала від 01.04.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Пилипчук Н.Г.

Ухвала від 19.02.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Ключкович В.Ю.

Постанова від 09.12.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Каракашьян С.К.

Ухвала від 24.10.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Каракашьян С.К.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні