Рішення

від 16.12.2013 по справі 914/4250/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2013 р. Справа № 914/4250/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Русалка Дністрова», м. Львів до відповідача:Приватного підприємства «Колор Плюс», м. Львів про: стягнення 8995грн. 89коп. Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача : Держицький І.Р.

від відповідача : не з"явився

Представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи. Заява про відвід судді до суду не надходили.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Русалка Дністрова» подано позов до Приватного підприємства «Колор Плюс» про стягнення заборгованості в розмірі 8995грн. 89коп.

Ухвалою суду від 14.11.2013р. за даним позовом судом порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.11.2013р. В зв»язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та з метою надання можливості сторонам виконати вимоги ухвали суду від 14.11.2013р. про порушення провадження у справі, ухвалою суду від 27.11.2013р. відкладено розгляд справи на 16.12.2013р.

В судовому засіданні 16.12.2013р. представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить позов задоволити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений за адресою (зазначеною у позові, яка збігається з адресою місцезнаходження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ № 202348) про час та місце розгляду справи відповідно до ст.64 ГПК України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 14.11.2013р. (вручене 16.11.2013р.) та копія реєстру №1613 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 02.12.2013р.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008р., до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом підпункту 3.9.1. п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону ( ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

По довіреності № КП 10/12 від 03.04.2012р. (виданої на ім"я Хилобокого Назарія Віталійовича) на отримання від ТзОВ «Русалка Дністрова» цінностей за рахунком №138 від 26.03.2012р. позивач за видатковою накладною № 102 від 03.04.2012р. поставив відповідачу будівельні матеріали на суму 8995грн. 89коп.

Відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Крім того, отримання товару відповідачем підтверджується також податковою накладною №9 від 30.04.2012р. на загальну суму 8995грн. 89коп., що дорівнює вартості поставленого товару по видатковій накладній №102 від 03.04.2012р. Доказів повернення позивачем з певних причин податкової накладної, як і доказів повернення товару, відповідачем суду не надано.

Як стверджує представник позивача, станом на 16.12.2013р. заборгованість відповідача за отриманий товар становить 8995грн. 89коп.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статтей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується довіреностею відповідача на отримання від позивача матеріальних цінностей та видатковою накладною, підписаною сторонами.

Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення 8995грн. 89коп. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 205, 509, 526, 639, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 181,193 ГК України, ст.ст.1,2,22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд,-

вирішив :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути із ТзОв «Русалка Дністрова», м. Львів, вул.Кульпарківська, 142 ( ідентифікаційний код 20773767) на користь Приватного підприємства «Колор Плюс», м. Львів, вул.Б.Хмельницького, 11 ( ідентифікаційний код 36417550) 8995грн. 89коп. основного боргу та 1720грн. 50коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

В засіданні 16.12.2013р.оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повний текст рішення підписано 19.12.2013р.

Суддя Кітаєва С.Б.