Постанова

від 17.12.2013 по справі 21/236-07-9301

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 21/236-07-9301 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тираспільська автоколона-2809"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 березня 2009 року

у справі № 21/236-07-9301

господарського суду Одеської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Злата"

до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області

про визнання права власності на самочинне будівництво

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

скаржник - Романюк С.В.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „ЗЛАТА" звернулося до господарського суду з позовом та уточненням до нього про визнання на підставі ст. 331 Цивільного кодексу України за ТОВ „ЗЛАТА" права власності на самовільно збудовані будівлі, що зазначені у технічному паспорті від 10 жовтня 2007 року як двохповерховий спальний корпус літ. 1 „Г", навіс літ. 1 „Д" та незакінчене будівництво - двоповерховий корпус літ. 1 „В" бази відпочинку „Тирас", що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Будацька коса.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року (суддя Зеленов Г.М.) позов задоволено частково, визнано за Товариством з обмеженою відповдальністю „ЗЛАТА" право власності на двохповерховий спальний корпус літ. 1„Г" та навіс літ. 1„Д" бази відпочинку „Тирас", що знаходяться за вищевказаною адресою. В іншій частині позову відмовлено, оскільки двоповерховий корпус літ. 1„В" є об'єктом незавершеного будівництва готовністю 70 %, а відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2008 року рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 грудня 2008 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2008 року скасовано справу направлено до Одеського апеляційного господарського суду для перегляду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 березня 2009 року (судді Лашин В.В., Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.) залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю „Тираспільська автоколона-2809" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 березня 2009 року та рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тираспільська автоколона-2809" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій зазначає, що прийняті у справі рішення та постанова порушують її права. В обґрунтування свого порушеного права заявник касаційної скарги зазначає наступне, відповідно до рішення господарського суду Одеської області № 27/17-2389-2011 від 29 серпня 2011 року задоволено позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспольська автоколона - 2809», витребувано на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспольська автоколона - 2809» у товариства з обмеженою відповідальністю «Злата» будівлі та споруди бази відпочинку «Тирас», визнано недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку «Тирас» від 18 грудня 2003 року, визнано недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області № 244 від 01 березня 2004 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 893268.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспільська автоколона - 2809» з Єдиного державного реєстру судових рішень дізналась про наявність оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року у справі № 21/236-07-9301.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням 10 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспільська автоколона - 2809» оскаржило його до Одеського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року зі справи № 21/236-07-9301 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тираспільська автоколона-2809» у прийнятті апеляційної скарги. Зазначена ухвала обґрунтована п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України». З цих підстав Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року переглянуто в апеляційному порядку, то відсутні підстави для прийняття апеляційної скарги ТОВ «Тираспільська автоколона-2809» до провадження.

З метою захисту свого порушеного права Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспільська автоколона-2809» звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Положенням пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України встановлено одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007 зазначив: "Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 липня 2004 року Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право власності серії САА №893268 від 24 березня 2004 року, виданого згідно розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації №244/2004 від 01 березня 2004 року, за Товариством з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА" зареєстровано право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас", що знаходяться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський район, територія Будацької коси.

Розпорядженням Білгород-Дністровської райдержадміністрації від 20 жовтня 2004 року № 1292/2004 затверджено розроблену Одеським відділенням інституту „УкрГЕОІНФОРМ" технічну документацію з інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0,7670га, яка розташована на території Будацької коси Білгород-Дністровського району Одеської обл. біля селища Затока за межами населених пунктів, та наданої ТОВ „ЗЛАТА" у довгострокову оренду строком на 49 років для реконструкції та обслуговування будівель і споруд бази відпочинку „Тирас".

25 жовтня 2004 року Білгород-Дністровська райдержадміністрація та Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА" уклали договір оренди, за умовами якого останній прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі рекреаційного призначення загальною площею 0,7670га (0,5463га забудованої землі та 0,2207га під пісками) на якій знаходяться будівлі і споруди бази відпочинку „Тирас".

Для реконструкції старих споруд та будівництва нових бази відпочинку „Тирас" 06 жовтня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА" уклало з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" іпотечний договір (з майновим поручителем) вартістю 1060194,00грн., за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА" передало Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку „Укрсоцбанк" в іпотеку у якості забезпечення виконання основного зобов'язання нерухоме майно - будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас".

Товариством з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА" на території бази відпочинку „Тирас" було здійснено самовільне будівництво двохповерхового спального корпусу літ. 1„Г", навісу літ. 1„Д" та двохповерхового спального корпусу літ. 1„В" (готовністю 70 %).

21 листопада 2007 року ТОВ „ЗЛАТА" звернулося до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації з заявою про надання документів і висновку для подальшого розгляду судом узаконення самочинного будівництва. (а.с.39). Зазначена заява залишена без відповіді, після чого позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного. Так відповідно до ст. 331 ЦК України позивач набув право власності на новостворене майно. При цьому судом не було встановлено порушень з боку позивача положень чинного законодавства у сфері планування і забудови територій при здійсненні будівництва.

Проте, такий висновок не ґрунтується на обставинах справи та вимогах закону.

Оскільки, як зазначалось вище, рішенням господарського суду Одеської області №27/17-2389-2011 від 29 серпня 2011 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тираспольська автоколона - 2809», витребувано на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспольська автоколона - 2809» у товариства з обмеженою відповідальністю «Злата» будівлі та споруди бази відпочинку «Тирас», визнано недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку «Тирас» від 18 грудня 2003 року, визнано недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області № 244 від 01 березня 2004 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 893268, а зазначені обставини є основними доказами у справі, які покладено в основу оскаржуваного рішення, то рішення та постанова у справі підлягають скасуванню.

Враховуючи зазначене вище, прийняті судові рішення не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Відповідно до ст. 30 1 Закону від 20 квітня 2000 р. N 1699-III "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону від 16 листопада 1992 р. N 2780-XII "Про основи містобудування" будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Відповідно до п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5 реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Одеський апеляційний господарський суд обґрунтував законність вирішення справи судом першої інстанції, наявністю свідоцтва від 10 березня 2009 року виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та актом про готовність об'єкта до експлуатації від 16 березня 2009 року виданого державною приймальною комісією.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід з'ясувати на підставі яких саме документів видавались свідоцтво від 10 березня 2009 року та акт про готовність об'єкта до експлуатації від 16 березня 2009 року, оскільки зазначені документи винесені після прийняття рішення у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розпорядженням Білгород-Дністровської райдержадміністрації № 1292/2004 від 20 жовтня 2004 року було вирішено надати ТОВ «Злата» земельну ділянку у довгострокову оренду строком на 49 років для реконструкції та обслуговування будівель і споруд бази відпочинку «Тирас», яке відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій» одночасно є дозволом на будівництво.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід дослідити чи зазначений вище висновок не суперечить нормам ч. 5, 14, 15 ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій», які визначають, що дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, з оскаржуваних у справі доказів не вбачається коли саме позивач розпочав будівельні роботи, оскільки у разі якщо особа не розпочала будівельні роботи протягом двох років від дня отримання дозволу на будівництво об'єкта містобудування, цей дозвіл втрачає чинність.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Тираспільська автоколона-2809» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 березня 2009 року та рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2008 року скасувати.

3. Справу № 21/236-07-9301 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко