Рішення

від 18.12.2013 по справі 902/1584/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 грудня 2013 р.

Справа № 902/1584/13

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО" ( вул. Лабутенка,16, м. Донецьк, 83023)

до :комунального закладу "База спеціального медичного постачання" Вінницької обласної ради ( вул. Писарева,23, м. Вінниця, 21036)

про стягнення заборгованості 8 111 617,64 грн. за договором постачання №110 від 06.11.2012р.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Резніченко Ю.В.

Представники

позивача : Говорун А.О., довіреність №б/н від 06.12.2013р., паспорт серії СТ 274245 виданий Білоцерківським МВМ № 2 ГУ МВС України в Київській області 15.10.2011р.;

відповідача : Павлишена А.В., довіреність №689 від 05.12.2013р., паспорт серії АВ 748281 виданий Барським РВ УМВС України в Вінницькій області 22.02.2007р.; Манжуловського О.Ф. (директора), розпорядження про призначення №99 від 24.05.2011 року, паспорт серії АА 113827 виданий Козятинським РВ УМВС України у Вінницькій обл. 11.12.1995р.,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО" (позивач) звернулась до комунального закладу Вінницької обласної ради Вінницької обласної ради "База спеціального медичного постачання" (відповідач) про стягнення 8111617 грн. 64 коп. заборгованості.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.11.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1584/13 з призначенням її до розгляду.

10.12.2013р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 18.12.2013р. через неподання сторонами витребуваних документів, необхідних для розгляду спору по суті.

До початку розгляду справи по суті представник відповідача (Павлишен А.В.) звернувся до суду з усним клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Суд, розглянувши дане клопотання відповідача, заслухавши представника позивача, яка висловила заперечення щодо його задоволення, дійшов висновку про його відхилення в повному обсязі з огляду на те, що позивачем належним чином не обґрунтовано як вирішення даної справи може вплинути на права і обов"язки головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

В ході розгляду справи по суті представник позивача (Говорун А.О.) заявлений позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Поряд з цим, представники відповідача (Павлишен А.В. та Манжуловський О.Ф.) в своїх усних поясненнях існування боргу комунального закладу "База спеціального медичного постачання" Вінницької обласної ради перед позивачем не заперечували, при цьому зазначивши, що непроведення платежу за отриманий товар відбулося з вини органів Державної казначейської служби України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

06.11.2012р. між комунальним закладом Вінницької обласної ради "База спеціального медичного постачання" (платник, відповідач) товариством з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО" (постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №110 (а.с. 7-10).

Згідно із п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити одержувачам (перелік яких наведено у додатку №3 до договору) товар код 33.10.1 лот №1 «33.10.12 апаратура електрорадіогностична та апаратура для лікування», у кількості, асортименті та за цінами відповідно до специфікації та інш. умов договору, «одержувачі» прийняти його, а платник оплатити товар.

Відповідно п.1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначаються у специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 3.1 Договору ціна договору становить 7406110 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки проводяться «Платником» наступним чином: 100% попередня оплата згідно п. 1 постанови КМУ від 09.10.2006р. №1404 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника в обсягах відповідно до місячного плану асигнувань (Додаток №2 до Договору).

Постачання товару здійснюється товарними партіями. Кількість, асортимент та ціна товару, що постачається, фіксується у видатковій накладні (п.6.1 Договору).

Згідно із п. 6.6 Договору право власності на товар переходить від постачальника до одержувача з моменту підписання повноважними представниками сторін платника та одержувачів видаткової накладної та акту приймання-передачі, які засвідчують момент передачі постачальником, одержувачем товару за формою згідно додатку №4 до договору.

Постачальник має право на дострокову поставку товару (п. 7.5.2 Договору).

Відповідно до п. 8.3 Договору в разі прострочення термінів оплати, передбачених розділом 4 Договору, платник сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої оплати.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012р., а відносно фінансових розрахунків до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 11.1 Договору).

Додатком №1 (специфікація) до Договору сторони погодили назву товару, виробника, кількість, одиницю вимірювання, ціну за одиницю, загальну вартість товару в гривнях з урахуванням всіх загальнообов'язкових платежів та транспортування до місця визначеного замовником торгів (а.с. 11).

Додатками №2, 3 до Договору обумовлено розподіл показників асигнувань із загального фонду місцевим бюджетам на 2012р. та визначено перелік одержувачів обладнання (а.с. 12-13).

Додатком №4 до Договору сторони погодили зразок акта приймання-передачі товару (а.с. 14).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу товар визначений в додатку №1, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-00749 від 10.12.2012р. на суму 3277140 грн, №РН-00813 від 19.12.2012р. на суму 875400 грн, №РН-00880 від 26.12.2012р. на суму 3253570 грн (а.с. 15, 18, 19).

Крім того, як встановлено судом, факт передачі постачальником (позивачем) та отримання товару за договором покупцем (відповідачем) підтверджується наявним в матеріалах справи належним чином оформленими та підписаним повноважним представниками сторін актами приймання-передачі товару та актами пусконаладжувальних робіт, введення в експлуатацію та навчання персоналу роботі на медичному обладнанні (а.с. 22-162).

Товар був прийнятий відповідачем на підставі довіреностей (а.с. 16-17, 20-21) в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних, актах приймання-передачі товару та актах пусконаладжувальних робіт, введення в експлуатацію та навчання персоналу роботі на медичному обладнанні.

Однак, останній свої договірні зобов'язання не виконав, за поставлений товар не розрахувався.

30.09.2013 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається борг комунального закладу "База спеціального медичного постачання" Вінницької обласної ради перед товариства з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО" в сумі 7406110 грн, що свідчить про визнання останнім факту існування заборгованості (а.с. 163).

Проте відповідач, як стверджує позивач у позові та його представник під час розгляду даної справи, розрахунків за отриманий товар так і не здійснив.

В зв'язку з не проведенням відповідачем розрахунків за отриманий товар згідно умов укладеного між сторонами договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього 7406110 грн основної заборгованості, 530196 грн 31 коп. пені та 175311 грн 33 коп.- 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору №110 від 06.11.2012р. між ними виникли зобов'язання, які мають елементи правової природи договору "Поставки".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, у п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства, зокрема положень ч. 2 ст. 692 ЦК України, зважаючи на відсутність чіткого визначення в пунктах договору строку оплати «Платником» отриманого товару, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача з оплати товару виникло з моменту отримання ним вказаного товару на підставі видаткових накладних та актів приймання-передачі товару.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, оскільки, як свідчать матеріали справи відповідачем вказаний в договорі товар отримано на протязі 2012р.- початку 2013р., а відтак заявлені позивачем вимоги про стягнення з останнього 7406110 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, посилання відповідача на непроведення платежу за отриманий товар з вини органів Державної казначейської служби України судом не можуть бути взяті до уваги, так як вказані обставини є взаємовідносинами між відповідачем та його фінансовою установою з розрахуноково-касового обслуговування відповідача, а відтак не можуть бути підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язання та відповідальності перед позивачем.

Між тим, стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. по справі № 11/446, яка в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов"язковою до застосування для всіх судів України при застосуванні норм матеріального права у подібних правовідносинах, вказується на те, що на підставі частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 530196 грн 31 коп. пені та 175311 грн 33 коп.- 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.3 Договору в разі прострочення термінів оплати, передбачених розділом 4 Договору, платник сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої оплати.

Дослідивши розрахунок (а.с. 164) заявлених до стягнення з відповідача пені в розмірі 530196 грн 31 коп. (за період прострочення з 01.02.2013р. по 10.06.2013р. та з 10.06.2013р. по 01.08.2013р.) та 3% річних в сумі 175311 грн 33 коп. за період прострочення з 01.02.2013р. по 15.11.2013р., судом встановлено, що позивачем при визначенні періоду їх нарахування взято за основу початок періоду з 01.02.2013р., тобто наступний день за днем підписання відповідачем останнього акту на отримання товару з якого у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Однак, зважаючи на вищевказані приписи законодавства, позивач при зверненні з даним позовом до суду повинен був виходити з положень ч. 2 ст. 692 ЦК України відповідно до якої він мав право нараховувати пеню та 3% річних з моменту прийняття відповідачем товару окремо на підставі кожної з видаткових накладних з послідуючим підписанням останнього з актів приймання передачі товару складеного на підставі кожної з видаткових, тобто останнього акту складеного на підставі видаткової накладної №РН-00749 від 10.12.2012р., останнього акту складеного на підставі видаткової накладної №РН-00813 від 19.12.2012р. та останнього акту складеного на підставі видаткової накладної №РН-00880 від 26.12.2012р. Проте, суд, приймаючи рішення, виходить саме із заявленого позивачем періоду нарахування пені та 3% річних, оскільки в силу п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України підстав для виходу за межі позовних вимог немає. А тому суд розглядає позов в межах заявлених останнім вимог.

Перевіркою правильності розрахунку 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з цим, з врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2012 № 5023/3165/12).

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені), суд взяв до уваги наступні обставини:

- комунальний заклад Вінницької обласної ради "База спеціального медичного постачання" є обласним комунальним закладом охорони здоров'я спеціального призначення, метою діяльності якого є зберігання та обслуговування матеріальних цінностей державного матеріального резерву, регіонального резерву лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, матеріальних цінностей централізовано отриманих з МОЗ України та централізованих закуплених за кошти обласного бюджету, ведення їх обліку, контроль за наявністю, рухом та здійсненням операцій з зазначеними матеріальними цінностями;

- база спеціального медичного постачання є не прибутковою установою;

- відповідач є комунальною установою, яка фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, фінансовий стан якої залежить від якості казначейського обслуговування;

- всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про погашення бюджетних зобов'язань;

- відсутність вини в простроченні оплати отриманого товару відповідачем, у зв'язку із здійсненням Державну казначейську службу України першочергових платежів за захищеними видатками, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист головного управління державної казначейської служби України у Вінницькій області №09.3-08/70-5200 від 24.07.2013р. (а.с. 182-183) та реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів (а.с. 185), що також є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості.

Більше того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За сукупністю наведених обставин, судом встановлено, що заборгованість за поставлений товар не з вини відповідача, позивачеві не завдано збитків, крім того, відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, що стверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню на 30% та стягує з відповідача 371137 грн 42 коп. пені.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального закладу Вінницької обласної ради "База спеціального медичного постачання" (вул. Писарева,23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 00180315) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО" (вул. Лабутенка,16, м. Донецьк, 83023, код ЄДРПОУ 36935846) 7406110 грн основного боргу, 371137 грн 42 коп. пені, 175311 грн 33 коп.- 3% річних та 68820 грн витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 159058 грн 89 коп. пені відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23 грудня 2013 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи