Постанова

від 04.02.2014 по справі 902/1584/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

04 лютого 2014 року Справа № 902/1584/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - пред-ка Пефтібая О.Г. (пост. дов. б/н від 31.01.2014 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.13 р. у справі № 902/1584/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МК КСЕНКО"

до комунального закладу "База спеціального медичного постачання" Вінницької обласної ради

про стягнення заборгованості 8 111 617,64 грн. за договором постачання № 110 від 06.11.2012 р.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.12.2013 р. у справі № 902/1584/13 задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» до комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради про стягнення заборгованості 8111617,64 грн. за договором постачання № 110 від 06.11.2012 р. Підлягає стягненню з комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» 7406110 грн. основного боргу, 371137,42 грн. пені, 175311, 33 грн. - 3% річних, а також 68820 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні 159058,89 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, скаржник - комунальний заклад «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради подав апеляційну скаргу до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2013р. у справі №902/1584/13 скасувати в частині стягнення з комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради пені в сумі 371137,42 грн. та 3% річних в сумі 175311,33 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом під час розгляду справи не було враховано умов п.8.5. договору, де зазначено, що «після реєстрації «платником» фінансових зобов'язань в органах Державного казначейства України «платник» не несе відповідальності за проходження платежів». Не врахувавши таке положення, суд, на думку скаржника, порушив норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що 03.12.12 р. комунальний заклад «База спеціального медичного постачання» відповідно до наданих позивачем рахунку на попередню оплату, зареєструвала свої фінансові зобов'язання в органах Державного казначейства України в сумі 7406110,00 гривень. Таким чином було своєчасно зареєстровано фінансові зобов'язання на попередню оплату. В ГУДКСУ станом на 04.12.12 р. на рахунку комунального закладу «База спеціального медичного постачання» знаходилося 47918875,00 гривень. У грудні 2012 року органами Державної казначейської служби не було проведено платежів по вище зазначеним видаткам за рахунок субвенції (на підтримку реформування медичної галузі) відповідно до зареєстрованих фінансових зобов'язань на суму 7406110,00 гривень. На суму не проведеного платежу у казначейській звітності форми 7 «Про заборгованість за бюджетними коштами» відображено кредиторську заборгованість в сумі 7406110,00 гривень.

Крім того, скаржник вказує, що «постачальник» свідомо пішов на ризик несвоєчасної оплати, коли здійснив поставку товару у грудні 2012 року до виконаної платником 100% попередньої оплати на умовах пункту 4.1. договору.

Також скаржник зазначає, що ним вживались заходи для вирішенні питання щодо погашення кредиторської заборгованості шляхом неодноразових письмових звернень до Департаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької ОДА та клопотання перед Мінфіном України, Кабінетом Міністрів щодо оплати учаснику-переможцю згідно з договором коштів в сумі 7406110,00 грн.

Також, скаржник зазначає, що з листа Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області № 311 від. 24.07.2013 р. вбачається, що Головним управлінням державної казначейської служби України у Вінницькій області не була здійснена виплата за договором із товариством з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» з метою забезпечення ліквідності єдиного казначейського рахунку та недопущення виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, комунальних послуг та енергоносіїв забезпечує проведення в першочерговому порядку розрахунки за захищеними видатками державного та місцевих бюджетів на виконання вимог ст.ст. 55, 51 Бюджетного кодексу України Головне управління.

Окрім того, скаржник вказує, що із виписки реєстру документів по рахунку 35420007002187 комунального закладу «База спеціального медичного постачання» було повернуто невикористану субвенцію в сумі 5388300,00 грн. на придбання медобладнання вітчизняного виробництва та 38122475,00 грн. невикористаної субвенції на реформування системи охорони здоров'я згідно ст. 57 Бюджетного кодексу України КТКВ 081002, що вказує на те, що комунальний заклад «База спеціального медичного постачання» не міг користуватися грошовими коштами товариства з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО». Тому вимогу про стягнення 3 % річних скаржник вважає безпідставною.

Скаржник доводить, що судом було встановлено відсутність вини та будь-якого умислу в прострочені оплати отриманого товару відповідачем, та визнано, що заборгованість за поставлений товар виникла не з вини відповідача, позивачеві не було завдано збитків, крім того, відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, що підтверджується матеріалами справи. А тому просить відмовити у стягненні пені в розмірі 371137,42 грн., оскільки комунальним закладом «База спеціального медичного постачання» було своєчасно зареєстровано свої фінансові зобов'язання в органах Державного казначейства.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що не проведення платежів за спірним договором Головним управлінням державного казначейства України у Вінницькій області не звільняє заявника апеляційної скарги від відповідальності за оплату отриманого товару, та не може бути підставою покладення цієї відповідальності на Головне управління державного казначейства України у Вінницькій області, оскільки даний держаний орган не має відповідних повноважень та не є стороною договору і відповідно не має взаємних прав та обов'язків з товариством з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» згідно договору.

Позивач не погоджується з твердженням скаржника, що стягнуті судом першої інстанції 3% річних є безпідставним, оскільки скаржник не міг користуватися чужими коштами за їх відсутності, та що судом неправильно застосовано ч.3 ст.692 ЦК України. Вважає ці твердження необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсності, оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, і законно на підставі ч.2 ст.625 ЦК України стягнув З % річних, не стягуючи при цьому проценти за користування чужими коштами про які заявляв скаржник у своїй апеляційній скарзі, враховуючи той факт, що розмір цих процентів, а ні договором, а ні законодавством в даному випадку не встановлений. Також позивач не погоджується з твердженням скаржника, що відсутність вини в прострочені оплати отриманого товару, відсутність збитків та вжиття всіх необхідних заходів щодо виконання зобов'язання є підставою для скасування пені в сумі 371137,42 грн., оскільки вина боржника в грошовому зобов'язанні не є вирішальною підставою для відповідальності, саме тому, не може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а поведінка боржника (вжиття заходів до виконання зобов'язання) встановлювалися судом першої інстанції, внаслідок чого розмір пені зменшено. Однак, зазначеними нормами Цивільного та Господарського процесуального кодексів України суду надане право зменшувати розмір стягуваної неустойки, а не виключати її стягнення повністю, з одночасною відмовою у позові в цій частині.

У судовому засіданні 04.02.2014 р. представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві. Просить рішення господарського суду Вінницької області від 23.12.2013р. у справі № 902/1584/13 залишити без змін.

Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання 04.02.2014 р., надіслав письмове клопотання, в якому підтримує доводи апеляційної скарги та просить розглядати справу без участі представника відповідача /а.с.98 у т.2/.

Враховуючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.11.2012 р. комунальний заклад «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради та товариство з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти №110, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити одержувачам за переліком, який наведений у додатку №3 до договору, товари код 33.10.1 лот №1 «33.10.12 апаратура електрорадіогностична та апаратура для лікування», у кількості, асортименті та за цінами відповідно до специфікації та інших умов договору, «одержувачі» - прийняти його, а платник/відповідач - оплатити товар /а.с.7-10 у т. 1/.

Додатком № 1 (специфікація) до договору сторони погодили назву товару, виробника, кількість, одиницю вимірювання, ціну за одиницю, загальну вартість товару в гривнях з урахуванням всіх загальнообов'язкових платежів та транспортування до місця визначеного замовником торгів /а.с.11 у т. 1/.

Згідно із п. 3.1 договору ціна договору становить 7406110 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться «платником» наступним чином: 100% попередня оплата згідно п.1 постанови КМУ від 09.10.2006р. №1404 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника в обсягах відповідно до місячного плану асигнувань за додатком № 2 до договору. Кожен платіж погашається частковою поставкою товару не пізніше 3-х місяців з дня попередньої оплати (п.4.2. договору).

Додатком № 2, що є невід'ємною частиною до договору, обумовлено розподіл показників асигнувань із загального фонду місцевим бюджетам на 2012 рік. Відповідно до затвердженого фінансового плану розподілено оплату по місяцях, а саме: в квітні 2012 р. -876500 грн., в травні 2012 р. - 876500 грн., в червні 2012 р. - 876500 грн., в вересні 2012 р. -876500 грн., в жовтні 2012 р. - 1300000 грн., в листопаді 2012 р. - 1300000 грн., в грудні 2012 р. - 1300110 грн. /а.с.12 у т.1/.

За умовами п.7.5.2 договору сторони погодили, що постачальник має право на дострокову поставку товару.

Відповідно до п.8.3 договору в разі прострочення термінів оплати, передбачених розділом 4 договору, платник сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої оплати.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012 р., а відносно фінансових розрахунків до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.11.1 договору).

Договір та додатки до нього підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі довіреностей 12ААГ № 022933 від 10.12.2012 р., 12ААГ № 02950 від 26.12.2012 р. згідно з видатковими накладними № РН-00749 від 10.12.2012 р. на суму 3277140 грн.; № РН-00813 від 19.12.2012 р. на суму 875400 грн.; № РН-00880 від 26.12.2012 р. на суму 3253570 грн. комунальний заклад «База спеціального медичного постачання» Вінницької обласної ради прийняв від товариства з обмеженою відповідальністю «МК КСЕНКО» товари на загальну суму 7406110 грн. Накладні містять посилання на договір № 110 від 06.11.2012 р., підписані представниками сторін і скріплені їх печатками. Товар прийнятий відповідачем без зауважень /а.с.15-21 у т.1/.

Перелічені первинні документи мають необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором) і, відповідно - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що факт передачі постачальником та отримання товару за договором покупцем підтверджується належним чином оформленими та підписаним повноважним представниками сторін актами приймання-передачі товару та актами пусконаладжувальних робіт, введення в експлуатацію та навчання персоналу роботі на медичному обладнанні /а.с.22-162 у т.1/.

Отже, на умовах договору № 110 від 06.11.2012 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які регулюються нормами пар.1-3 гл.54 Цивільного кодексу України та гл.30 Господарського кодексу України. За договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що виконання дострокової поставки відповідає умовам п.7.5.2 договору та ч.5 ст.193 ГК України і не впливає на обов'язок відповідача виконати грошове зобов'язання.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач за отриманий товар не розрахувався, заборгованність становить 7406110 грн.

За наведених обставин та з урахуванням вищенаведених норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання відповідача з оплати товару виникло з моменту отримання ним вказаного товару на підставі видаткових накладних у грудні 2012 року.

За наведених обставин є обгрунтованою та правомірно задоволена господарським судом Вінницької області позовна вимога про стягнення 7406110 грн. боргу.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за невиконані органом Державної казначейської служби України платежі. Правовідносини між відповідачем та органом Державної казначейської служби не є підставою для відмови у позові у даній справі. Разом з тим, згідно зі ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 12/044.

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України.

За умовами п.8.3 договору в разі прострочення термінів оплати, передбачених розділом 4 договору, платник сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої оплати. Така умова договору відповідає нормам ст.ст.546, 549, 611-612 Цивільного кодексу України, ст.ст.230-231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Виконаний позивачем розрахунок пені в розмірі 530196,31 грн. за період прострочення з 01.02.2013 р. по 01.08.2013 р. є правильним, відповідає вищенаведеним нормам, умовам договору та обставинам справи. Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання має місце, вимога про стягнення пені у сумі 530196,31 грн. є підставною.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача про стягнення відсотків річних в сумі 175311,33 грн. за період прострочення з 01.02.2013 р. по 15.11.2013 р. є правомірною, грунтується на правильному розрахунку і підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про неправомірність нарахування пені та 3% річних через відсутність вини в простроченні оплати отриманого товару є безпідставними, враховуючи вищенаведене. При цьому колегія суддів звертає увагу, що у п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що з урахуванням норм статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пунктом 1.10 постанови Пленуму роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, врахувавши те, що комунальний заклад Вінницької обласної ради «База спеціального медичного постачання» є обласним комунальним закладом охорони здоров'я спеціального призначення, метою діяльності якого є зберігання та обслуговування матеріальних цінностей державного матеріального резерву, регіонального резерву лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, матеріальних цінностей централізовано отриманих з МОЗ України та централізованих закуплених за кошти обласного бюджету, ведення їх обліку, контроль за наявністю, рухом та здійсненням операцій з зазначеними матеріальними цінностями; база спеціального медичного постачання є не прибутковою установою; відповідач є комунальною установою, яка фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, фінансовий стан якої залежить від якості казначейського обслуговування; всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про погашення бюджетних зобов'язань; враховано також, що виникнення боргу обумовлено здійсненням Державною казначейською службою України першочергових платежів за захищеними видатками, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист головного управління державної казначейської служби України у Вінницькій області № 09.3-08/70-5200 від 24.07.2013 р. /а.с.182-183 у т.1/ та реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів /а.с.185 у т.1/, що також є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості.

Колегією суддів враховано слідуюче.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснив, що вирішуючи, в тому й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів оцінила наведені обставини в їх сукупності і дійшла висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення суми пені. Вбачається, що суд першої інстанції, встановивши конкретні обставини справи та, зокрема, причини за яких відповідачем порушені свої грошові зобов'язання, правомірно визнав даний випадок винятковим і скористався правом суду на зменшення розміру пені - відповідно до ч.1 ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України та зменшив належну до стягнення пеню до 371137,42 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2013р. у справі № 902/1584/13 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України. При цьому судом першої інстанції правильно враховано, що у разі коли господарський суд на підставі п.3 ст.83 ГПК України зменшує розмір пені, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 18.12.2013 р. у справі № 902/1584/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.