Рішення

від 18.12.2013 по справі 910/20884/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20884/13 18.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Добробут-Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леас Трейд»

про стягнення 140 190, 21 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Сич Є.Ю. за довіреністю б/н від 07.11.2013 р.;

від відповідача: Півторак М.О. за довіреністю б/н від 02.12.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Добробут-Трейд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леас Трейд» (далі - відповідач) про стягнення 140 190, 21 грн., з яких: 135 723, 39 грн. основного боргу за Договором на поставки товару № 130723КДТ/2 від 23.07.2013 р., 3 634, 78 грн. пені та 832, 04 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 803, 80 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20884/13, розгляд справи призначено на 19.11.2013 р.

19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові матеріали у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 03.12.2013 р.

03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позовну заперечує, вказуючи на те, що покупець за умовами Договору мав здійснити оплату на підставі рахунку-фактури, який однак не був виставлений позивачем. При цьому, вказує на те, що ним 08.11.2013 р. та 21.11.2013 р. було здійснено часткове погашення боргу на загальну суму 21 000, 00 грн.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.12.2013 р.

18.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він вказує на те, що рахунок-фактура у відповідності до правової позиції Верховного Суду України є документом, який лише містить платіжні реквізити для перерахування грошових коштів. При цьому, він звертає увагу на те, що згідно з довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 22 від 20.09.2013 р. вбачається, що в ній зазначені реквізити виставленого позивачем рахунку, а отже це засвідчує отримання його відповідачем.

У судовому засіданні 18.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки товару № 130723КДТ/2, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався продати та передати у власність покупця товар у визначеному асортименті, кількості, відповідної якості та за погодженими цінами, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором суму.

Відповідно до п. 1.2. Договору кількість та асортимент кожної партії товару згідно з цим Договором вказуються у видаткових накладних, складених на підставі замовлення покупця, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.1. Договору погоджена сторонами ціна товару формується постачальником на кожну окрему партію товару і зазначається у рахунку-фактурі на дату його виставлення. Домовлена сторонами на день продажу ціна товару зазначається у видатковій накладній на проданий товар. Підписання покупцем (представником покупця) видаткової накладної підтверджує його згоду в кількості та ціні.

Відповідно до п. 4.5. Договору його сторони визначили, що покупець зобов'язується провести відразу 100 % оплату кожної партії товару з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури.

У відповідності до п. 9.1. Договору він вступає в силу з дня підписання та діє до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 488 123, 39 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № 23 від 23.07.2013 р. на суму 59 000, 00 грн., № 18 від 24.07.2013 р. на суму 59 200, 00 грн., № 25 від 24.07.2013 р. на суму 58 842, 00 грн., № 20 від 24.07.2013 р. на суму 43 995, 00 грн., № 41 від 31.07.2013 р. на суму 59 861, 25 грн., № 40 від 01.08.2013 р. на суму 9 152, 00 грн., № 43 від 02.08.2013 р. на суму 157 491, 65 грн. та № 107 від 20.09.2013 р. на суму 40 581, 49 грн.

Вказаний товар було отримано представниками відповідача на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 6 від 23.07.2013 р., № 7 від 24.07.2013 р., № 8 від 24.07.2013 р., № 9 від 24.07.2013 р., № 11 від 31.07.2013 р., № 12 від 01.08.2013 р., № 13 від 02.08.2013 р., № 22 від 20.09.2013 р.

З метою оплати вказаного товару, позивачем було виставлено відповідачу рахунки: № 11 від 23.07.2013 р. на суму 59 000, 00 грн., № 13 від 24.07.2013 р. на суму 162 037, 00 грн., № 45 від 24.07.2013 р. на суму 43 995, 00 грн., № 27 від 31.07.2013 р. на суму 58 861, 25 грн., № 26 від 01.08.2013 р. на суму 9 152, 00 грн., № 29 від 02.08.2013 р. на суму 157 491, 65 грн., № 105 від 20.09.2013 р. на суму 40 581, 49 грн.

Відповідач заперечує проти отримання ним рахунку № 105 від 20.09.2013 р. на суму 40 581, 49 грн., проте як позивач звертає увагу, що в довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 22 від 20.09.2013 р. відповідач вказав на такий рахунок, з огляду на що суд погоджується з позивачем, що відповідач його отримав.

Відповідно до матеріалів справи, станом на момент порушення провадження у даній справі не оплаченими відповідачем залишились поставки товару за накладними № 107 від 20.09.2013 р. на суму 40 581, 49 грн. та накладної № 43 від 02.08.2013 р. на суму 99 141,90 грн. у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 135 723, 39 грн.

Після порушення провадження у даній справі відповідач додатково перерахував позивачу 08.11.2013 р. - 1 000, 00 грн. та 21.11.2013 р. - 20 000, 00 грн.

Таким чином, на момент розгляду справи по суті розмір основного боргу відповідачем перед позивачем складає 114 723, 39 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець зобов'язується провести відразу 100 % оплату кожної партії товару з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури.

Як встановлено судом, відповідні рахунки були виставлені позивачем та отримані відповідачем, про що свідчать як здійснені відповідачем часткові оплати поставленого товару, так і відомості, відображені ним у довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг в сумі 114 723, 39 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем в сумі 114 723, 39 грн.

При цьому, провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 21 000,00 грн. основного боргу, який було погашено після порушення провадження у даній справі, слід припинити на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3 634, 78 грн. пені та 832, 04 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.2. Договору його сторони передбачили, що порушення строків оплати товару покупцем тягне за собою право постачальника в стягненні пені з винної сторони в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 634, 78 грн. пені та 832, 04 грн. 3% річних, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача, в тому числі й в частині позовних вимог, відносно яких судом припиняється провадження у справі, оскільки спір в цій частині виник з вини відповідача.

При цьому, сума надміру сплаченого позивачем судового збору підлягає поверненню.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду наведеного, враховуючи внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено Законом за подання до господарського суду позову про стягнення 140 190, 21 грн., суд дійшов висновку про повернення позивачу 36, 45 грн. надмірно сплаченого судового збору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження в частині розгляду позовних вимог про стягнення 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп. основного боргу - припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леас Трейд» (03113, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Дегтярівська, будинок 51, код ЄДРПОУ 37469966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Добробут-Трейд» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8Б, офіс 1, код ЄДРПОУ 38559898) 114 723 (сто чотирнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн. 39 коп. основного боргу, 3 634 (три тисячі шістсот тридцять чотири) грн. 78 коп. пені, 832 (вісімсот тридцять дві) грн. 04 коп. 3% річних та 2 803 (дві тисячі вісімсот три) грн. 80 коп. судового збору.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Добробут-Трейд» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8Б, офіс 1, код ЄДРПОУ 38559898) зі спеціального фонду Державного бюджету України 36 (тридцять шість) грн. 45 коп. надміру сплаченого судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака