Постанова

від 31.03.2014 по справі 910/20884/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа№ 910/20884/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Сич Є.Ю. - представник, дов. б/н від 07.11.2013;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Леас Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013

у справі № 910/20884/13 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Добробут-Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леас Трейд"

про стягнення 140 190,21 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/20884/13 відкладено на 31.03.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/20884/13 провадження в частині розгляду позовних вимог про стягнення 21 000,00 грн. основного боргу - припинено; позовні вимоги задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 114 723,39 грн. основного боргу, 3 634,78 грн. пені, 832,04 грн. 3% річних та 2 803,80 грн. судового збору; підлягає поверненню позивачу зі спеціального фонду Державного бюджету України 36,45 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Рішення мотивоване тим, що як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору № 130723КДТ/2 позивач поставив відповідачу товар на суму 488 123,39 грн., вказаний товар було отримано представниками відповідача на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; відповідно до матеріалів справи, станом на момент порушення провадження у даній справі, неоплаченими відповідачем залишились поставки товару за накладними № 107 від 20.09.2013 на суму 40 581,49 грн. та № 43 від 02.08.2013 на суму 99 141,90 грн., у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 135 723,39 грн.; після порушення провадження у даній справі відповідач додатково перерахував позивачу 08.11.2011 - 1 000,00 грн. та 21.11.2013 - 20 000,00 грн.; таким чином, на момент розгляду справи по суті розмір основного боргу відповідача перед позивачем складає 114 723,39 грн.; відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів для підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем в сумі 114 723,39 грн.; позивач нарахував відповідачу 3 634,78 грн. пені та 832,04 грн. 3% річних, розрахунок яких є вірним.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/20884/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник звертає увагу на те, що позивач раніше не виставляв відповідачу рахунок на оплату № 105 від 20.09.2013 на суму 40 581,49 грн., а копія довіреності від 20.09.2013, яка була надана позивачем, як доказ пред'явлення рахунку на оплату від 20.09.2013 № 105, видана на отримання тримінгу свинячого мороженого 80/20, а не окіста свинячого (ваг.) мороженого, згідно із рахунком на оплату № 105 від 20.09.2013, тому зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів за поставлений товар за видатковою накладною № 107 від 20.09.2013 не настало, згідно з п. 4.5 договору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що із змісту довіреності № 22 від 20.09.2013 видно, що ця довіреність видана на отримання саме окіста свинячого (ваг.) мороженого згідно із рахунком на оплату № 105 від 20.09.2013; обов'язок оплатити товар виник у відповідача з моменту його отримання.

28.02.2014 скаржником подано заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю штатного юрисконсульта, неукладення договору з юридичними компаніями на представлення інтересів та необхідністю відвідуванням лікаря керівником.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 у справі № 910/20884/13 заяву скаржника задоволено, розгляд справи відкладено на 31.03.2014.

28.03.2014 скаржником подано заяву про відкладення розгляду справи № 910/20884/13, у зв'язку з тим, що представник скаржника приймає участь у розгляді іншої справи, а керівник продовжує лікування.

Розглянувши подану заяву, враховуючи те, що за раніше поданою заявою розгляд апеляційної скарги у справі № 910/20884/13 було відкладено на 31.03.2014; що скаржник мав можливість доручити участь у судовому засіданні представнику, не зайнятому у інших справах; відсутні докази неможливості керівника взяти участь у судовому засіданні; згідно із ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами; колегія суддів дійшла висновку, що підстави для повторного відкладення розгляду апеляційної скарги у справі № 910/20884/13 відсутні, у зв'язку із чим заява скаржника відхиляється.

26.03.2014 позивачем подано клопотання про винесення окремої ухвали на підставі ст. 90 ГПК України, оскільки відповідач зловживає своїми процесуальними правами, порушує законні права позивача, вчиняє дії, спрямовані на умисне затягування судового процесу.

Згідно із ст. 90 ГПК України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не знаходить підстав для винесення окремої ухвали, у зв'язку з чим зазначене клопотання залишається без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 135 723,39 грн., 3 634,78 грн. пені, 832,04 грн. 3% річних; витрат на оплату судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.07.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № 130723КДТ/2, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором постачальник, зобов'язується продати та передати у власність відповідача, за договором покупця, товар у визначеному асортименті, кількості, відповідної якості та за погодженими цінами, а відповідач зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Згідно із п.п. 1.2, 1.3 договору № 130723КДТ/2 кількість та асортимент кожної партії товару, згідно із цим договором, вказуються у видаткових накладних, складених на підставі замовлення відповідача, які є невід'ємною частиною даного договору; право власності на придбаний товар переходить від позивача до відповідача з моменту отримання поставленого товару відповідно до умов даного договору по видаткових накладних.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 130723КДТ/2 та одержання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача копіями видаткових накладних № 23 від 23.07.2013 на суму 59 000,00 грн., № 18 від 24.07.2013 на суму 59 200,00 грн., № 25 від 24.07.2013 на суму 58 842,00 грн., № 20 від 24.07.2013 на суму 43 995,00 грн., № 41 від 31.07.2013 на суму 59 861,25 грн., № 40 від 01.08.2013 на суму 9 152,00 грн., № 43 від 02.08.2013 на суму 157 491,65 грн., № 107 від 20.09.2013 на суму 40 581,49 грн., довіреностями представника відповідача № 6 від 23.07.2013, № 7 від 24.07.2013, № 8 від 24.07.2013, № 9 від 24.07.2013, № 11 від 31.07.2013, № 12 від 01.08.2013, № 13 від 02.08.2013, № 22 від 20.09.2013.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним було виставлено рахунки на оплату, а саме: № 11 від 23.07.2013 на суму 59 000,00 грн., № 13 від 24.07.2013 на суму 162 037,00 грн., № 45 від 24.07.2013 на суму 43 995,00 грн., № 27 від 31.07.2013 на суму 59 861,25 грн., № 26 від 01.08.2013 на суму 9 152,00 грн., № 29 від 02.08.2013 на суму 157 491,65 грн., № 105 від 20.09.2013 на суму 40 581,49 грн.

Відповідно до п. 4.5 договору № 130723КДТ/2 відповідач зобов'язується провести відразу 100% оплату кожної партії товару з моменту виставлення позивачем рахунку-фактури; в момент поставки товару в місце призначення, представник позивача - експедитор повідомляє про наявність надходження коштів, проплачених відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, після чого розпочинає розвантаження товару.

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання щодо оплати отриманих товарів за видатковими накладними

№ 23 від 23.07.2013, № 18 від 24.07.2013, № 25 від 24.07.2013, № 20 від 24.07.2013, № 41 від 31.07.2013, № 40 від 01.08.2013, № 43 від 02.08.2013, № 107 від 20.09.2013 саме 23.07.2013, 24.07.2013, 31.07.2013, 01.08.2013, 02.08.2013, 20.09.2013, відповідно.

Як зазначає позивач, відповідачем здійснено часткову оплату за отриману продукцію, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію згідно із видатковими накладними № 43 від 02.08.2013 та № 107 від 20.09.2013 у розмірі 135 723,39 грн.

Як вбачається із особового рахунку відповідача (а.с. 109-110), останнім, після порушення провадження у справі № 910/20884/13, а саме 08.11.2013 та 21.11.2013 було перераховано позивачу заборгованість у розмірі 1 000,00 грн. та 20 000,00 грн., відповідно, із призначенням платежу: "Оплата за м'ясну продукцію зг. договору поставки № 130723КДТ/2 від 23.07.2013р.".

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, враховуючи положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, зазначені витяги із особового рахунку відповідача, які свідчать про часткову, у розмірі 21 000,00 грн., сплату відповідачем заборгованості за отриманий товар згідно із договором № 130723КДТ/2 після пред'явлення позову, провадження у справі, в частині стягнення основної заборгованості в сумі 21 000,00 грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, відповідно до п. 4.5 договору № 130723КДТ/2, за поставлений позивачем товар згідно із накладними № 43 від 02.08.2013 та № 107 від 20.09.2013; доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 114 723,39 грн., відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар згідно із договором № 130723КДТ/2 у розмірі 114 723,39 грн., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6.2 договору № 130723КДТ/2 сторони погодили умову про те, що порушення строків оплати товару відповідачем тягне за собою право позивача в стягненні пені з винної сторони в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, часткова сплата заборгованості у розмірі 21 000,00 грн. відповідачем була здійснена після закінчення періоду нарахування пені та 3% річних, зазначеного позивачем у позовній заяві, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних, вважає суми пені в розмірі 3 634,78 грн. та 3% річних у розмірі 832,04 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Твердження відповідача про те, що копія довіреності від 20.09.2013, яка була надана позивачем, як доказ про пред'явлення рахунку на оплату від 20.09.2013 № 105, видана на отримання тримінгу свинячого мороженого 80/20, а не окіста свинячого (ваг.) мороженого згідно із рахунком на оплату № 105 від 20.09.2013, не відповідає тексту зазначеної довіреності, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с. 30).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/20884/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леас Трейд" без задоволення.

2. Справу № 910/20884/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха