Рішення

від 17.12.2013 по справі 910/19695/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19695/13 17.12.13 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Граден - М"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 243646,36 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Мелешко О.П.(ген. директор)

Драчук М.П.(дов. від 24.10.2013)

Від відповідача: Трещов А.О. (дов. від 01.07.2013).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 3457 від 26.12.2011 у розмірі 243 646,36 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.10.2013 порушено провадження у справі №910/19695/13 та призначено до розгляду на 07.11.2013.

07.11.2013 в судовому засіданні оголошено перерву на 21.11.2013.

В судове засідання 21.11.2013 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання 21.11.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача через канцелярію суду 21.11.2013 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог. Суд дану заяву прийняв, так як відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Із-за неявки відповідача розгляд справи було відкладено на 05.12.2013, потім у відповідності до ст. 77 ПК України оголошена перерва на 10.12.2013, а далі перерва на 17.12.2013 для подання сторонами додаткових доказів.

В судовому засіданні 17.12.2013 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, відповідач - проти задоволення позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності відповідними доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.12.2013 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.12.2011 між позивачем (експедитор за договором) та відповідачем (замовник) був укладений договір № 3457 про транспортно-експедиційне обслуговування, за умовами якого експедитор зобов'язався за плату та рахунок замовника організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом і надати замовнику інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу, а замовник - оплатити послуги експедитора в порядку та розмірі, передбачених договором.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до пп. 1.2, 1.3 договору, експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розробка маршруту перевезення;пошук безпосереднього перевізника; організація забезпечення приймання, відправлення, транспортування і передачу вантажу вантажоодержувачу, а також ін. Вантаж (вид/вага/об'єм), пункти призначення (адреса пунктів завантаження, розвантаження) та інша, необхідна інформація по кожному експедируванню узгоджується сторонами у відповідних заявках (п.1.3).

Пунктом 2.2 Договору сторони вирішили, що конкретні умови щодо надання кожної послуги по перевезенню вантажу обумовлюються в заявці замовника. Допускається отримання належним чином оформленої заявки по факсимільному зв»язку або по електронній пошті (e-mail), які мають рівну юридичну силу.

Розділом 4 договору сторони погодили вартість послуг і порядок здійснення розрахунків, а саме:

- всі розрахунки по договору здійснюються в гривнях (п.4.1);

- за виконання зобов'язань експедитора по договору замовник виплачує експедитору плату та відшкодовує витрати експедитора на виконання замовлення, які були узгоджені із замовником на стадії погодження заявки на перевезення (п.4.2);

- вартість кожного окремого перевезення (групи однотипних перевезень) погоджуються перед кожним перевезенням на основі Специфікації до договору і відображається в заявці (п.4.3);

- оплата вартості перевезення, яка заявлена на аукціоні, проводиться по цінам аукціона (п.4.3.1)

- експедитор в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, документи, передбачені в п.3.2.12 договору, рахунок-фактуру на оплату послуг, який замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів з моменту його отримання (п.4.5);

- підставою для оплати рахунку-фактури є надані експедитором замовнику документи, передбачені п.3.2.12 договору та підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг (п.4.6);

- фактичною датою виконання грошових зобов'язань замовника перед експедитором є дата списання коштів з банківського рахунку замовника (п.4.9).

Пунктом 3.2.12 договору визначено перелік документів, які експедитор зобов'язаний в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, передати замовнику, а саме: оригінали товарно-транспортних накладних, підписаних перевізником та вантажоотримувачем, подорожній лист вантажного автомобіля, оригінал відповідного рахунку на оплату, оригінал акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), податкову накладну та інші документи передбачені договором.

З матерілаів справи вбачається, що позивач надав передбачені договором № 3457 від 26.12.2011 транспортно-експедиційні послуги в період з квітня по червень 2013 року на загальну суму 234 168,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи численними товарно-транспортними накладними№ ТО-014199/1 від 26.04.2013, ТР-014918/1 від 30.05.2013, тощо . Всі ТТН підписані сторонами, а тому позивач виставив для оплати чисельні рахунки-фактури №СФ-0000229 від 31.05.2013 на суму 36397,00 грн, №СФ-0000244 від 10.06.2013 на суму 32599,00 грн. та інші, які відповідач не оплатив.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов»язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача по договору № 3457 від 26.12.201 становить 234 168, 00 грн. вартості послуг, що залишись неоплаченими.

Як свідчать викладені в позові обставини на підставі Експедиторського договору позивачем відповідачу нарочно вручено Акти здачі-приймання робіт(надання послуг) №№ ОУ-0000226 від 31.05.2013, № ОУ-0000241 від 10.06.2013 та інші, , всього на суму 234 168,00 грн. Зазначені акти та інші необхідні для оплати документи позивач передав нарочно представнику відповідача Адамчук І. 27.06.2013, що підтверджується доданим до матеріалів актом прийому-передачі документів. В ході розгляду справи представник відповідача доказів того, що зазначена особа Адамчук І. в ТОВ «Дієса» не працювала в червні місяці 2013 року не надав.

Позивач стверджує, що в усіх вищевказаних Актах зазначено, що доручення відповідача (Замовника) було виконане Експедитором та сторони не мають жодних претензій одна до одної щодо якості надання послуг, однак, відповідач безпідставно їх не підписав і своєчасно не заявив своїх заперечень, тому вони вважаються підписаними в розумінні п. 4.7 Експедиторського договору.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг своєчасно (в строки, передбачені п. 4.5. Експедиторського договору) не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в сумі 243 168,00,00 грн., що свідчить про порушення відповідних ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність", ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідач проти задоволення позову категорично заперечував та пояснював, що наведені позивачем експедиторські послуги він не замовляв та не отримував, у відповідності до пунктів 1.3, 2.2 та 4.2. вказаного вище Договору вартість кожного окремого перевезення погоджується сторонами та відображається у заявці, які ТОВ «Дієса» не підписувало, печатки на заявках не проставляло, а тому відповідно до ст..189 ГК України позивач не довів наявність істотної умови господарського договору і вартість перевезень зазначена необгрунтовано. Окрім цього відповідач наполягав, що акти здачі-приймання робіт та інші документи, які є підставою для оплати перевезень , він не отримував та не підписував. Також останній зазначав, що позивач при зверненні до суду невірно засвідчив копії наданих документів, що дає суду право не приймати їх як докази у розумінні ст.36 ГПК України.

У своєму запереченні на відзив відповідача позивач зазначив, що документообіг між сторонами по справі відбувався наступним чином : ТОВ «ДІЄСА» надсилає на електронну адресу e-mail TOB «ГРАДЕН-М»заявку в електронному вигляді відповідно до гі.2.2 Договору . На виконання п.3.2.6 ДоговоруТОВ «ГРАДЕН-М» надає автомобіль для завантаження;.Відповідач оформляє ТТН, в яких вказує Автоперевізника (в даному випадку ТОВ «ГРАДЕН-М») відповідно до Договору. Водій здійснює доставку вантажу і передає ТТН з підписами вантажовідправника та вантажоодержувача позивачу. ТОВ «ГРАДЕН-М» передає відповідачеві оригінали документів передбачені п. 3.2.12 та п. 4.6 Договору, а саме ТТН, оригінал рахунку на оплату, акт виконаних робіт, податкову накладну та роздруковану з електронної пошти і підписану експедитором заявку. На протязі 10 днів відповідач здійснює оплату наданих послуг відповідно до п.4.5 та п. 3.4.3 Договору. Після чого відповідач повертає позивачу підписані акти виконаних робіт, або письмове вмотивоване заперечення щодо їх не підписання і підписану зі своєї сторони Заявку.

Позивач додатково зазначив, що він отримав Заявки Відповідача по електронній пошті (e-mail). Заявки були оформлені належним чином так як містили інформацію передбачену п. 1.3 Договору : вантаж (вид, вага, об'єм), пункт призначення (адреси пунктів завантаження та розвантаження).

Позивач прийняв дані заявки до виконання та надав автотранспортні засоби до завантаження. Після цього він завірив їх своїм підписом та печаткою та передав відповідачу , який до цього часу їх не повернув та оплату за перевезення не здійснив.

Акти приймання-передачі наданих послуг підписані позивачем та направлені також відповідачу спільно з рахунками та податковими накладними, але останній без обгрунтування їх не підписує та не сплачує рахунки.

Суд також не погоджується з запереченнями відповідача та задовольняє позов з огляду на наступне:

Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначені правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, за приписами частини 1 статті 11 якої експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 12 цього Закону передбачені обов'язки клієнта та встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх Зв'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів і державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність" Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема транспортного ексепедирування, які регламентуються главами 65 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного-еспедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, в'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобв'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових слуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для эту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Щодо доводів відповідача про непідписання ним заявок на перевезення та ненадання позивачем до суду без поважних причин доказів замовлення та фактичного виконання послуг з перевезення, зокрема, передбачених в обов'язковому порядку п. 3.2.12 Експедиторського договору, оригіналів підписаних всіма учасниками Товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля, оригіналів рахунків на оплату, актів приймання-передачі послуг, податкових накладних та інші товаросупровідних документів то суд зазначає , що в матеріалах справи наявні акти прийому-передачі документів, в яких відображено, що зазначені документи в оригіналі та інші необхідні для оплати документи нарочно отримані 27.06.2013 представником відповідача Адамчук І. В ході розгляду справи представник відповідача доказів того, що зазначена особа Адамчук І. в ТОВ «Дієса» не працювала в червні місяці 2013 року не надав. Тобто, матеріалами справи підтверджено , що всі необхідні для оплати документи в оригіналах відповідач від позивача отримав.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посиляются як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт виникнення між сторонами правовідносин за спірним Договором, підтверджено заявками на виконання перевезень, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, актами приймання передачі наданих послуг тощо.

Посилання відповідача на п. 4.2 Договору щодо не підписання ним заявок на перевезення спростовуються положеннями п. 2.2 Договору, яким допускається отримання заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Доводи відповідача про відсутність в долучених до матеріалів справи та транспортних накладних даних, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення та що вони не можуть бути прийнятті судом до уваги як докази надання послуг спростовуються наявними в них положеннями про пункт навантаження та пункт розвантаження. Одночасно, підписами посадових осіб відповідача, які скріплені печаткою його підприємства на накладних засвідчується прийняття останнім такої форми.

Щодо доводів відповідача про те, що на копіях документів, доданих позивачем до позовної заяви, не міститься назва посади особи, яка засвідчує копію дата засвідчення копії суд зазначає наступне:

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, в разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" (затверджена Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "згідно з оригіналом", назви, посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис.

На копіях документів, доданих до позовної заяви, не міститься назва посади особи, яка засвідчує копію і дата засвідчення копії.

Згідно з п.п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

У випадку коли копії документів не засвідчені належним чином, але господарським судом при дослідженні витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, то суд долучає копії до матеріалів справи, зазначивши про таку відповідність в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

На виконання відповідної вимоги закону, судом були витребувані у позивача оригінали документів( ТТН та акти здачі-приймання робіт(надання послуг) , на підставі яких заявлено позов, відповідні вимоги суду були виконані і при дослідженні витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому суд долучає копії до матеріалів справи та вважає їх належними та допустими доказми в розумінні ст. ст.36, 43 ГПК України.

Судом також не приймаються доводи відповідача про те, що оскільки заявки, рахунки та акти приймання-передачі виконаних робіт ним не підписані та заперечуються і надані позивачем копії, засвідчені підписом та печаткою позивача не містять зазначення посади особи та дати засвідчення, а оригінали всіх документів суду не надані, то вказані докази на підтвердження позовних вимог повинні судом бути визнані неналежними.

Суд вважає такий висновок відповідача передчасним та зазначає, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами вказаної норми належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, відповідно до умов укладеного між ТОВ " Граден-М»" (експедитор) та ТОВ "ДІЄСА" (замовник) договору №3457 від 26.12.2011 , згідно пункту 2.2 договору отримання відповідним чином оформленої заявки допускається по факсимільному зв'язку або по електронній пошті (E-mail), які мають рівну юридичну силу. При цьому, згідно пунктів 3.2.9 та 3.2.11 договору експедитор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня за днем доставки вантажу проінформувати замовника про результати доставки вантажу і не пізніше 10 робочих днів з моменту доставки вантажу надати копії документів, вказаних в пункті 3.2.12 цього договору, а в строк до 5 числа місяця, наступного за звітним, експедитор зобов'язаний надати замовнику (з урахуванням пункту 3.2.9) оригінали підписаних товарно-транспортних накладних, дорожнього листа вантажного автомобіля, оригінали відповідного рахунку на оплату та оригінал акта приймання- передачі наданих (виконаних) послуг, податкову накладну та інші документи, визначені цим договором та діючим законодавством.

В матеріалах справи наявні акти приймання зазначених вище документів у позивача, що є підставою для відповідача оплатити рахунки-фактури за надані послуги.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 234 168,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 234 168,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить в період з 11.06.2013 по 21.11.2013 суму 12812,91 грн. грн.

Відповідно до п.6.2.4 Договору у випадку прострочення оплати рахунків позивача, відповідач виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання. Якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов2язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме у разі, якщо таке передбачено договором( встановлено за згодою сторін).

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Д.О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вирішено «в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1,3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці)».

У зв'язку з наведеним суд вважає розрахунок пені, здійснений позивачем обґрунтованим та правильним, а тому задовольняє вимогу позивача про стягнення вказаної суми пені з відповідача.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 45, код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Граден-М" (03115, м. Київ, вул. Краснова, буд. 10, ідентифікаційний код 37013434) основний борг 234 168 (двісті тридцять чотири сто шістдесят вісім) грн .00 коп. , пеню 12 812 (дванадцять тисяч вісімсот дванадцять) грн. 91 коп . та 4872 ( чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 23.12.2013

Суддя Л.Д. Головатюк