Постанова

від 16.10.2013 по справі 810/2672/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року 810/2672/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафта" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернафта" з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №31890001122230 від 27 грудня 2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що ТОВ "Інтернафта" не погоджується із висновками акта №4980/22-3/31739664/205 від 19.12.2012 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інтернафта" з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Укрнафта-Трейд" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011", який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, висновки даного акта є безпідставними та необґрунтованими. Позивач вважає, що податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та контрагентом угоди та зазначив, що господарська діяльність між ТОВ "Інтернафта" та ПП "Укрнафта-Трейд" здійснювалась виключно відповідно до вимог чинного законодавства. Також звернув увагу на те, що відображені в акті перевірки порушення закону в діяльності ПП "Укрнафта-Трейд" не можуть впливати на господарську діяльність ТОВ "Інтернафта". Крім того, позивач вважає, що податкові органи не наділені законом повноваженнями визнавати правочини недійсними. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених в письмовому запереченні на адміністративний позов та пояснив, що операції між ТОВ "Інтернафта" і ПП "Укрнафта-Трейд", з придбання паливно-мастильних матеріалів не мали реального товарного характеру, мети настання реальних наслідків, а тому, правочин укладений між ними є недійсним. Таким чином, сума податкового кредиту з податку на додану вартість сформована ТОВ "Інтернафта" у розмірі 139861 грн. з порушенням норм Податкового кодексу України, що привело до заниження податку на додану вартість на 139861 грн. по взаємовідносинах з контрагентом ПП "Укрнафта-Трейд". Враховуючи зазначене, на думку відповідача оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2013 року про заміну сторони її правонаступником замінено відповідача - Білоцерківську об'єднану державну податкову інспекцію Київській області Державної податкової служби на правонаступника - Білоцерківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області.

Керуючись положенням частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом 16 жовтня 2013 року постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

В період з 13.12.2012 по 19.12.2012 на підставі наказу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області Державної податкової служби №1868 від 12.12.2012, згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, у зв'язку з отриманням від Державної податкової інспекції у Києво-Святошиському районі Київської області акта №457/22-2/37144129 від 28.11.2012 невиїзної перевірки ПП "Укрнафта-Трейд" (код ЄДРПОУ37144129) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та затвердженого плану проведення перевірки відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Інтернафта" код ЄДРПОУ 31739664 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Укрнафта-Трейд" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011. За результатами зазначеної перевірки складено акт №4980/22-3/31739664/205 від 19 грудня 2012 року (том 1, а.с. 11-34).

У ході проведення зазначеної перевірки відповідачем встановлено, що 31 березня 2011 року між ПП "Укрнафта-Трейд" та ТОВ "Інтернафта" було укладено договір поставки №72, зокрема, нафтопродуктів (бензин марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та ін.).

В результаті перевірки відповідачем встановлено порушення податкового законодавства, а саме абз. 1, абз. 2, п. 198.6, абз. 2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 139861 грн. по взаємовідносинах з контрагентом ПП "Укрнафта-Трейд".

Як вбачається із змісту акта перевірки №4980/22-3/31739664/205 від 19 грудня 2012 року, під час аналізу господарських правовідносин між позивачем та ПП "Укрнафта-Трейд" відповідачем були використані матеріали перевірки ПП "Укрнафта-Трейд", а саме акт Державної податкової інспекції у Києво-Святошиському районі Київської області №457/22-2/37144129 від 28.11.2012 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ПП "Укрнафта-Трейд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за липень 2011 року при взаємовідносинах з ТОВ "Біотехнології 2000" (код ЄДРПОУ 36890444), ТОВ "КТ-Нафта" (код ЄДРПОУ 36342590), ПП "Еріс" (код ЄДРПОУ 25303374) та ТОВ "Інтернафта" (код ЄДРПОУ 31739664)" (том 1, а.с. 127-132).

Із зазначеного акта перевірки вбачається, що операції здійснені ПП "Укрнафта-Трейд" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Таким чином, податковим органом встановлено приналежність ПП "Укрнафта-Трейд" до категорії підприємств "транзитер" та "вигодотранспортуючим" підприємством.

З урахуванням висновків зазначеного акта перевірки №457/22-2/37144129 від 28.11.2012 відповідач дійшов висновків про те, що ТОВ "Інтернафта" у липні 2011 року завищено податковий кредит з ПДВ у сумі 139861 грн. по взаємовідносинах з контрагентом ПП "Укрнафта-Трейд", оскільки операції з придбання паливно-мастильних матеріалів ТОВ "Інтернафта" у ПП "Укрнафта-Трейд" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

А також, відповідачем зроблено висновок про безтоварність операцій, що проводились між ТОВ "Інтернафта" і ПП "Укрнафта-Трейд", та про наявність усіх ознак "фіктивності" і приналежності ТОВ "Інтернафта" до категорії "вигодонабувачі".

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що договір №72 від 31.03.2011, податкові накладні №153 від 28.07.2011, №152 від 28.07.2011, №119 від 20.07.2011, №108 від 19.07.2011, №107 від 19.07.2011, №64 від 12.07.2011, №57 від 11.07.2011, №21 від 05.07.2011, №15 від 04.07.2011 не відповідають вимогам законодавчих актів України, оскільки, виписані та підписані не Бацюрою Оленою Володимирівною - уповноваженою посадовою особою, а іншою особою, яка не є відповідальною особою за здійснення господарської операції. Складенні первинні документи вважаються недійсними та відсутніми, і відповідно, в результаті виконання сторонами безтоварної операції та нікчемного правочину немає підстав для виникнення податкового кредиту.

На підставі акта перевірки позивача №4980/22-3/31739664/205 від 19 грудня 2012 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Р" №31890001122230 від 27.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 174826 грн., у тому числі за основним платежем 139861 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 34965 грн. (том 1. а.с. 35).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом положення статті 228 Цивільного кодексу України, правочин учинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із змісту наведених вище правових норм випливає, що нікчемний договір є недійсним в силу закону, у разі якщо його недійсність не оспорюється. В міру того, якщо сторона (сторони) такого правочину заперечує проти його нікчемності, такий договір вважається оспорюваним, у зв'язку з чим може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках.

Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що податковий орган в акті перевірки позивача стверджує про нікчемність господарської операції з придбання паливно-мастильних матеріалів ТОВ "Інтернафта" у ПП "Укрнафта-Трейд", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2011 року між ПП "Укрнафта-Трейд" та ТОВ "Інтернафта" було укладено договір поставки №72. За умовами даного договору ПП "Укрнафта-Трейд" (Продавець) передає у власність ТОВ "Інтернафта" (Покупець) нафтопродукти (Товар - світлі нафтопродукти, зокрема: бензин марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та ін.), а Покупець приймає і оплачує Товар на умовах та в строки обумовлені цим договором та додатковими угодами до цього договору. Передача (постачаня) Покупцю партії Товару здійснюється зі складу Продавця на умовах - самовивозу автомобільним транспортом (бензовозами) Покупця. За узгодженням сторін поставка Товару може здійснюватися транспортом Продавця з покладенням на Покупця витрат на транспортування. Оплата за даним договором проводиться у розмірі повної вартості поставленої партії Товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Продавця, вказаного у реквізитах Продавця в цьому договорі. Даний договір поставки набрав чинності з дня підписання його сторонами і діяв до 31 грудня 2011 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (том 1, а.с. 36-37).

На підтвердження того, що ТОВ "Інтернафта" були придбані нафтопродукти (світлі нафтопродукти, а зокрема, бензин марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та ін.) у ПП "Укрнафта-Трейд" на підставі договору поставки №72 від 31.03.2011, та того, що зазначені нафтопродукти були використані у господарській діяльності, позивачем було подано та судом долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів:

- довіреність №30 від 01.07.2011 на отримання від ПП "Укрнафта-Трейд" нафтопродуктів;

- рахунки на оплату: №770 від 04.07.2011, №776 від 05.07.2011, №809 від 11.07.2011, №818 від 12.07.2011, №857 від 19.07.2011, №868 від 20.07.2011, №869 від 20.07.2011, №900 від 28.07.2011, №901 від 28.07.2011;

- видаткові накладні: №770 від 04.07.2011, №776 від 05.07.2011, №809 від 11.07.2011, №818 від 12.07.2011, №857 від 19.07.2011, №858 від 19.07.2011, №868 від 20.07.2011, №869 від 20.07.2011, №900 від 28.07.2011, №901 від 28.07.2011;

- товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти): №770 від 04.07.2011, №776 від 05.07.2011, №809 від 11.07.2011, №818 від 12.07.2011, №857 від 19.07.2011, №858 від 19.07.2011, №868 від 20.07.2011, №869 від 20.07.2011, №869.1 від 20.07.2011, №900 від 28.07.2011, №900.1 від 28.07.2011, №901 від 28.07.2011, №901.1 від 28.07.2011;

- податкові накладні: №15 від 04.07.2011, №21 від 05.07.2011, №57 від 11.07.2011, №64 від 12.07.2011, №107 від 19.07.2011, №108 від 19.07.2011, №119 від 20.07.2011, №152 від 28.07.2011, №153 від 28.07.2011;

- банківські виписки: від 04.07.2011, від 05.07.2011, від 06.07.2011, від 07.07.2011, від 08.07.2011, від 11.07.2011, від 12.07.2011, від 13.07.2011, від 14.07.2011, від 15.07.2011, від 18.07.2011 по 21.07.2011, від 19.07.2011, від 20.07.2011, від 21.07.2011, від 25.07.2011, від 26.07.2011, від 27.07.2011, від 28.07.2011, від 29.07.2011(том 1, а.с. 36-76, 120-122, 166-186).

На підтвердження того, що у ПП "Укрнафта-Трейд" були нафтопродукти які можна було придбати, представником позивача подано суду договір поставки нафтопродуктів №0119-01 від 01.09.2010, що укладався ТОВ "Біотехнології 2000" (Постачальник) та ПП "Укрнафта-Трейд" (Покупець) (том 1, а.с. 159-163).

Також представником позивача подано суду договір купівлі-продажу нафтопродуктів №9 від 01.07.2011, що укладався між ТОВ "КТ-Нафта" (Продавець) та ПП "Укранфта-Трейд" (Покупець) (том 1, а.с.163-165).

Зазначені вище обставини підтверджуються наданими на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року ТОВ "Біотехнології 2000" письмовими поясненнями, у яких зазначено, що за даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Біотехнології 2000" протягом липня 2011 року мало взаємовідносини з ПП "Укрнафта-Трейд". Зокрема, протягом зазначеного періоду ТОВ "Біотехнології 2000" на адресу ПП "Укрнафта-Трейд" було поставлено, за допомогою орендованих транспортних засобів, нафтопродукти на загальну суму 23 903 065,35 грн. На підтвердження викладеного ТОВ "Біотехнології 2000" надало оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 за липень 2011 року (том 1, а.с. 202-203).

Крім цього, на виконання вимог ухвали суду від 11 липня 2013 року, Центром безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем надана письмова інформація про наявність транспортних засобів, які зазначались у поданих позивачем товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) (том 1, а.с. 204-207).

Отож, із зазначених вище документів випливає те, що фінансово-господарські відносини у липня 2011 року, які були між ТОВ "Інтернафта" та ПП "Укранфта-Трейд" з приводу виконання договору поставки №72 від 31.03.2011, були реальними та спрямованими на виконання умов даного договору.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт отримання нафтопродуктів від контрагента-продавця ПП "Укранфта-Трейд".

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання договору поставки №72 від 31.03.2011, контрагент позивача (ПП "Укранфта-Трейд") був зареєстрований юридичною особою, а також був платником податку на додану вартість.

Крім того, в акті перевірки позивача немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Укранфта-Трейд" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання та виконання договору поставки №72 від 31.03.2011.

Також, під час судового розгляду справи відповідачем не подано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом - ПП "Укранфта-Трейд", у судовому порядку нікчемним та визнання недійсним первинних бухгалтерських документів, що підтверджують його виконання.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "Укранфта-Трейд".

Посилання відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагента - ПП "Укранфта-Трейд" щодо реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків не приймається судом до уваги з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з акта перевірки №4980/22-3/31739664/205 від 19 грудня 2012 року, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної адміністративної справи, відносно посадових осіб позивача та ПП "Укранфта-Трейд" не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно із статтею 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи те, що позивачем, як доказ здійснення господарської операції, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок податкового органу про нікчемність укладеної між позивачем та ПП "Укрнафта-Трейд" угоди безпідставним.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ "Інтернафта" щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 139861 грн. по взаємовідносинах з ПП "Укрнафта-Трейд".

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського Суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу ""Інтерспав" проти України" про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський Суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22 січня 2009 року у справі ""БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ПП "Укрнафта-Трейд" можливо порушує вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, податковим органом не подано доказів, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між ТОВ "Інтернафта" та ПП "Укрнафта-Трейд", правомірності прийнятого ним оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а посилання у акті перевірки позивача на акт Державної податкової інспекції у Києво-Святошиському районі Київської області №457/22-2/37144129 від 28.11.2012, суд вважає, неналежним та недопустимим доказом, а отже, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами факти безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту за липень 2011 року у розмірі 139861 грн. в зв'язку зі здійсненням господарської діяльності з ПП "Укрнафта-Трейд".

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що фактичне здійснення господарських операцій між зазначеними контрагентами підтверджується наведеними вище первинними та іншими документами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №31890001122230 від 27 грудня 2012 року прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №31890001122230 від 27 грудня 2012 року прийняте Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафта" (вул.Леваневського, 47-А, м. Біла Церква, Київська область, 09100, код ЄДРПОУ 31739664) судовий збір у розмірі 1748,26 грн. (тисячу сімсот сорок вісім гривень 26 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.