Постанова

від 28.11.2013 по справі 826/12697/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2013 року № 826/12697/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013 р. №0002562240 та №0002572240 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013 р. №0002562240 та №0002572240.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Старт-Д" (код за ЄДРПОУ 32694059) за період, що перевірявся, порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

В судове засідання 10.10.2013 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період серпень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартали 2012 року - 2012 рік по взаємовідносинах з ТОВ "Старт-Д (код ЄДРПОУ 32694059), за результатами якої, відповідачем було складено Акт про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Полімер-Апарат Україна" (код ЄДРПОУ 35210283) в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період серпень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартали 2012 року - 2012 рік по взаємовідносинам з ТОВ "Старт-Д" (код ЄДРПОУ 32694059) №313/22-40/35210283 від 11.07.2013 р. (надалі - Акт перевірки №313/22-40/35210283).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №313/22-40/35210283, позивачем порушено вимоги: п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2012 року у сумі 44740,00 грн.; п.138.2. ст. 138, пп. 139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств за 2012 рік на суму 62560,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №313/22-40/35210283 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002572240 від 26.07.2013 р. (надалі - ППР №0002572240), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 78000,00 грн., з яких 62560,00 грн., - за основним платежем, а 15640,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0002562240 від 26.07.2013 р. (надалі - ППР №0002562240), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55925,00 грн., з яких 44740,00 грн. - за основним платежем, а 11185,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна" зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.06.2007 р., взято на податковий облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 04.07.2007 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 11.07.2007 р.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Д", як постачальником, був укладений Договір поставки №ПА 2-07/12 від 23.07.2012 року (надалі - Договір №ПА 2-07/12), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар відповідно до специфікації або рахунку, а покупець прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Судом встановлено, що згідно специфікацій до Договору №ПА 2-07/12 ТОВ "Старт-Д" зобов'язувалось передати позивачу товар (обмежувачі) на загальну суму 357487,69 грн., в т.ч. ПДВ 59581,28 грн. (№1 від 10.08.2012 р. - на суму 152367,60 грн., в т.ч. ПДВ 25394,60 грн.; №2 від 10.08.2012 р. - на суму 106564,21 грн., в т.ч. ПДВ 17760,70 грн.; №3 від 10.08.2012 р. - на суму 98555,88 грн., в т.ч. ПДВ 16425,98 грн.).

На виконання умов Договору №ПА 2-07/12 ТОВ "Старт-Д" поставило позивачу товар на загальну суму 357487,69 грн., в т.ч. ПДВ 59581,28 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0004501 від 13.08.2012 р. - на суму 152367,60 грн., в т.ч. ПДВ 25394,60 грн.; №РН-0004502 від 13.08.2012 р. - на суму 106564,21 грн., в т.ч. ПДВ 17760,70 грн.; №РН-0004503 від 13.08.2012 р. - на суму 98555,88 грн., в т.ч. ПДВ 16425,98 грн., що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Старт-Д" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 357487,69 грн., в т.ч. ПДВ 59581,28 грн. (№179 від 13.08.2012 р. - на суму 152367,60 грн., в т.ч. ПДВ 25394,60 грн.; №180 від 13.08.2012 р. - на суму 106564,21 грн., в т.ч. ПДВ 17760,70 грн.; №181 від 13.08.2012 р. - на суму 98555,88 грн., в т.ч. ПДВ 16425,98 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару на загальну суму 357487,69 грн., в т.ч. ПДВ 59581,28 грн., поставленого ТОВ "Полімер-Апарат Україна" згідно Договору №ПА 2-07/12, підтверджується, дослідженими судом, платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Старт-Д" був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженою судом, наданою позивачем податковою декларацією з ПДВ в розрізі контрагентів за серпень 2012 року, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ "Старт-Д" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на Акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Старт-Д" (код за ЄДРПОУ 32694059) під час здійснення господарських відносин з ТОВ "Інфотерм" (код за ЄДРПОУ 31343537) за червень 2011 року, ТОВ "Олімп" за вересень 2011 року, ПП "СВ Гермес" (код за ЄДРПОУ 36293292) за березень 2011, ПВП "Форест" (код за ЄДРПОУ 25158848) за червень 2011 року, ТОВ "Пасіфік" (код за ЄДРПОУ 31684481) за вересень 2011 року, БПП "Сура" (код за ЄДРПОУ 30668399) за серпень, листопад 2011 року, ТОВ "Хімагросервіс" (код за ЄДРПОУ 37237904) за листопад 2011 року від 21.12.2012 р. №7203/224/32694059,, як на доказ недійсності чи нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ "Старт-Д", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №ПА 2-07/12 недійсним.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ "Старт-Д", не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №ПА 2-07/12, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Старт-Д" а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що товар (обмежувачі), отриманий за Договором №ПА 2-07/12, був придбаний з метою використання у власній господарській діяльності, а саме реалізації іншим контрагентам, зокрема, ТОВ "Валон-А", ПП "Мастер-Кабель", ВАТ "Донецький енергозавод", ПАТ "Електроград", що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, видатковими накалдними, податковими накладними та платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Старт-Д" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2012 року у сумі 44740,00 грн.; заниження податку на прибуток підприємств за 2012 рік на суму 62560,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013 р. №0002562240 та №0002572240.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями частини першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.07.2013 р. №0002562240.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.07.2013 р. №0002572240.

4. Судові витрати в сумі 1341,25 грн. (одна тисяча триста сорок одна гривня двадцять п'ять копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Апарат Україна" (ідентифікаційний номер 35210283) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко