Постанова

від 05.12.2013 по справі 2а-5560/12/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-5560/12/0170/12

05.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Котарева Г.М. ) від 09.09.2013 по справі №2а-5560/12/0170/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат"Крим" (вул. Г. Сталінграда, 12, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95047)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.12р. №0001242204,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2013 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат"Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.12р. №0001242204 - задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.05.12р. №0001242204, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 132133,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 33033,25грн.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права та невірною оцінкою судом першої інстанції фактичних обставин справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 05.12.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 165166,25 грн. у т.ч. за основним платежем у розмірі 132133,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33033,25 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 16 травня 2012 року № 0001242204.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 08.05.2012 № 1675/22-1/05513847 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ ПБК "Крим" (ЄДРПОУ 05513847) з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ "ТД "Строймаркет" (ЄДРПОУ 36289768) за період: 9 місяців 2010 року", яким встановлено заниження позивачем ПДВ на загальну суму 132133,00 грн., у т.ч. за червень 2010 року у сумі 57883,00 грн. та за серпень 2010 року на суму 74250,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що згідно з відповіддю ДПІ Суворовського району м. Одеса №24517/7/23-213 від 25.08.2011 ТОВ "ТД "Строймаркет" має стан "16" (припинено, ліквідовано), дата закриття в ДПІ: 16.03.20111 за №1/29-205, об'єм податкових зобов'язань з ПДВ складає: червень 2010 року - 0 грн., серпень 2010 року - 0 грн.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку що правочини між позивачем та контрагентом ТОВ "ТД "Строймаркет" здійснені без мети настання реальних наслідків і не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавця до покупців, у зв'язку з чим, вони є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірного податкового повідомленя - рішення у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ТОВ "ТД "Строймаркет".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентом ТОВ "ТД "Строймаркет, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між ТОВ «ТД «Строймаркет» (Продавець) та ПАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Крим» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу цукору-піску білого №ТД-21/06/10-1 від 21.06.10.

Придбання та сплата отриманого товару (цукру) на загальну суму 792800,00грн. (в т.ч. ПДВ 132133,33грн.) позивачем підтверджується податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Підтвердженням використання позивачем зазначеного товару (цукру) в своїй господарській діяльності є картки складського обліку матеріалів, звітом про рух сировини та матеріалів у варочному цеху за червень, серпень 2010 року, виробничі звіти лагерно-фільтраційного цеху за червень, серпень 2010 року, відомості про роботу цеху розливу в стекло тару по наливу б/а напоїв та мін води, звіт по цеху розливу напоїв та мін води за червень, серпень 2010 року, рецептурами напоїв, технологічними інструкціями на виробництво напоїв, калькуляціями вартості виробництва продукції.

Наявність у позивача майна (будівель, обладнання тощо) для переробки отриманого товару (цукру) із метою використання його у своїй господарській діяльності підтверджується рішенням Господарського суду АР Крим від 18.06.02 по справі №2-1/6878-2002 та витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Таким чином, придбання у вищевказаного суб'єкту господарювання товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та БВП "Строитель - плюс", ТОВ "КМІС-Торгмаш-МК" фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ТОВ «ТД «Строймаркет» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкту товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того по справі проведена судово - економічна експертиза.

Судова колегія оцінює висновок експерта в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності із іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, та немає правових підстав не довіряти висновку.

Податкова інспекція не надала суду належних та переконливих доказів, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2013 по справі №2а-5560/12/0170/12 змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" (ЄДРПОУ 05513847, 95047, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Г. Сталінграда, 12) 1651,66 грн. (Одну тисячу п'ятдесят одну гривню шістдесят шість копійок) судових витрат зі сплати судового збору та 6000,00 (Шість тисяч гривень) судових витрат за проведення експертизи».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2013 по справі №2а-5560/12/0170/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська