Постанова

від 17.12.2013 по справі 803/2351/13-а

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року м. ЛуцькСправа № 803/2351/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача Міскевича С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області Смоленга Івана Павловича, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області про скасування постанови та визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, підприємець, ФОП ОСОБА_4) звернулася в суд з адміністративним позовом до Начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області Смоленга Івана Павловича (далі - відповідача-1), Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області (далі - відповідач-2, інспекція) про скасування постанови від 01 листопада 2013 року №222 та визнання незаконними дій Начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області Смоленга Івана Павловича щодо винесення цієї постанови.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою від 01 листопада 2013 року №222 на позивача накладені штрафні санкції у розмірі 1 974,31 грн. Вважає зазначену постанову в частині розміру застосованого штрафу незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при накладенні штрафу інспекція застосувала ставки санкцій, які передбачені для суб'єктів господарювання, що ведуть обов'язковий облік доходів і витрат, натомість ФОП ОСОБА_4 знаходиться на спрощеній системі оподаткування, а відтак не веде обов'язкового обліку витрат. На підставі вищевикладеного просить суд скасувати як незаконну постанову відповідача-2 про накладення стягнень від 01 листопада 2013 року №222 та визнати незаконним дії відповідача-1 щодо винесення зазначеної постанови.

Представники позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали повністю, з підстав наведених у позовній заяві та просять суд позов задовольнити. Додатково на виконання вимог ухвали суду від 02 грудня 2013 року надали суду свідоцтво платника єдиного податку ФОП ОСОБА_4 (а.с.36).

Відповідач в письмовому запереченні проти позову від 16 грудня 2013 року №1679/01-14 та його представник у судовому засіданні проти позову заперечують, оскільки, на їхню думку, за правилами пункту 296.1.1 статті 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані вести обов'язковий облік доходів, а, відтак, на них не поширюється ставки штрафних санкцій, які передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» для суб'єктів господарювання, що не ведуть обов'язкового обліку доходів і витрат. На підставі вищевикладеного просять суд відмовити у позові (а.с.37-38).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2013 року спеціалістами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, за результатами якої складений акт №001141 від 22 жовтня 2013 року (а.с.6-10).

Під час перевірки встановлено порушення підприємцем вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, а саме: м'ясні, ковбасні та рибні товари не відповідають вимогам нормативних документів ДСТУ 4518:2008 оскільки на них відсутнє маркування на вакуумних упаковках про споживачу цінність, назву товару, дату виготовлення, термін придатності, відсутня позначка «без ГМО», без зазначення інформації на цінниках про назву продукту, ціну за 1кг, без документів, що засвідчують якість та безпеку продукції. Крім того, виявлено, що масло пропонується споживачам як солодковершкове селянське, однак не відповідає вимогам ДСТУ 4399:2005, а саме: має невластивий смак і запах із присмаком рослинного жиру маргарину та відсутність аромату масла солодковершкового. Також встановлено, що сир реалізується без цінника із зазначення інформації про назву, ціну за 1 кілограм (а.с.9).

За результатом виявлених інспекцією порушень постановою від 01 листопада 2013 року №222 за реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів та за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації для споживачів про харчову продукцію до ФОП ОСОБА_4 застосовано штраф у розмірі 50% від суми 2 415,39 грн, що складає 1 207,69 грн, та 30% від суми 2 555,39 грн, що складає 766,62 грн разом - 1 974,31 грн (а.с.5).

Як слідує з пояснень позивача наданих у судовому засіданні, вона повністю погоджується з виявленими порушеннями, однак не згідна з розміром накладених санкцій.

Надаючи правову оцінку вищезазначені постанові Інспекції з прав захисту споживачів у Волинській області, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_4 25 жовтня 2011 року зареєстрована як фізична особа-підприємець Маневицькою районною державною адміністрацією Волинської області. Основними видами діяльності підприємця згідно КВЕД-2010 є: 46.31 оптова торгівля фруктами й овочами; 46.32 оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; 46.33 оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.36 оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.22 роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 47.23 роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах (а.с.39).

Оскільки позивач здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, тому на неї поширюється положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, які затвердженні Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 року № 185, зокрема, щодо необхідності забезпечення належної якості та маркування товарів, що реалізується.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон), у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність зокрема за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, пунктом 7 частини першої статті 23 Закону передбачена відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проаналізувавши вищевикладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що розмір адміністративно-господарських санкцій, які накладаються на суб'єктів господарювання за порушення у сфері захисту прав споживачів залежить від того, чи веде такий суб'єкт обов'язковий облік доходів і витрат.

Чинним законодавством порядок ведення обліку доходів і витрат суб'єктами господарювання визначений Податковим кодексом України.

Зокрема, за загальним правилом, яке визначене у пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Одночасно, пунктом 296.1.1 статті 296 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Пунктами 296.1.2-296.1.3 цієї ж статті передбачено, що платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Платники єдиного податку четвертої та шостої груп використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пункту 44.2 статті 44 цього Кодексу.

Системний аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом всі платники податків зобов'язані вести облік доходів та витрат. Єдине виключення з цього правила передбачено для платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої та п'ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, оскільки вони ведуть лише облік доходів та не ведуть обліку витрат, тобто використовують спрощену систему оподаткування та обліку.

Керуючись принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі судом витребувано у Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - Ківерцівська ОДПІ) інформацію про те, чи зареєстрована позивач як платник єдиного податку або податку на додану вартість (а.с.26).

Як видно з листа Маневицького відділення Ківерцівської ОДПІ від 09 грудня 2013 року №1269/10/17-106, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 станом на день накладення адміністративно-господарських санкцій (01 листопада 2013 року) була платником єдиного податку другої групи та не зареєстрована як платник податку на додану вартість, а тому за правилами пункту 296.1.1 статті 296 Податкового кодексу України в обов'язковому порядку веде лише облік доходів, однак обліку витрат не веде (а.с.31). Зазначена обставина також підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_2 від 01 січня 2012 року (а.с.36).

За таких обставин накладаючи на підприємця адміністративно-господарські санкції Інспекція з питань захисту прав споживачів у Волинській області повинна була виходити зі ставок передбачених у пунктах 2, 7 частини першої статті 23 Закону для суб'єктів господарської діяльності, що не ведуть обов'язковий облік доходів і витрат.

Враховуючи той факт, що позивач не оспорює факт вчинених порушень у сфері захисту прав споживачів, розмір штрафних санкцій у постанові від 01 листопада 2013 року №222 мав становити десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн) за порушення пункту 2 частини першої статті 23 Закону, а також п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн) за порушення пункту 7 частини першої статті 23 Закону, тобто разом 255 грн.

Однак, у розглядуваному випадку інспекція виносячи постанову від 01 листопада 2013 року №222 протиправно використала ставки штрафних санкцій, які передбачені для суб'єктів господарювання, що ведуть обов'язковий облік доходів і витрат та наклала штрафні санкції у загальному розмірі 1 974,31 грн.

Таким чином, оскаржувана постанова в частині накладення штрафних санкцій у розмірі 1719,31 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, належними доказами довів суду факт порушення підприємцем приписів Закону України «Про захист прав споживачів» та правомірності винесення рішення про накладення штрафних санкцій за ці порушення, однак не обґрунтував суду застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафних санкцій у розмірах, які передбачені для суб'єктів господарювання, що ведуть обов'язковий облік доходів і витрат, в той час як згідно пункту 296.1.1 статті 296 Податкового кодексу України позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та веде лише облік доходів.

За правилами часини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області від 01 листопада 2013 року №222 на предмет відповідності вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що в частині накладення штрафних санкцій у розмірі 1719,31 грн ця постанова винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про захист прав споживачів».

Оскільки при винесені постанови від 01 листопада 2013 року №222 Інспекція з питань захисту прав споживачів у Волинській області мала використовувати ставки штрафних санкцій, які передбачені для суб'єктів господарювання, що не ведуть обов'язковий облік доходів і витрат, тому зазначену постанову в частині накладення штрафних санкцій у розмірі 1719,31 грн слід визнати протиправною та скасувати.

При цьому суд зазначає, що позивач не заперечував самого факту вчинених правопорушень, а лише не погоджувався з розміром накладених штрафних санкцій, а тому постанова від 01 листопада 2013 року №222 в частині накладення штрафних санкцій у розмірі 255 грн залишається судом без змін.

Вимога ФОП ОСОБА_4 про визнання незаконними дій Начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області Смоленга Івана Павловича щодо винесення постанови від 01 листопада 2013 року №222 не підлягає до задоволення, оскільки виносячи спірну постанову за фактом виявлених інспекцією порушень Смоленг І.П. діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів».

За правилами частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як слідує з матеріалів справи, за подання даного позову позивач сплатила 68,82 грн за позовну вимогу немайнового характеру (про визнання дій протиправними) та 172,05 грн за позовну вимогу майнового характеру (про скасування постанови), що підтверджується квитанціями №№к14/М/9, к14/М/10 від 22 листопада 2013 року (а.с.19, 20).

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги майнового характеру, тому на користь ФОП ОСОБА_4 слід присудити судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме 149,83 грн (172,05 грн x (1 719,31 грн / 1 974,31 грн)).;

При цьому, з огляду на те, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, тому за правилами частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір на його користь не присуджується.

Одночасно, відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законом визначено що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відтак, у розглядуваному випадку ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру становила 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 1 720,50 грн. Позивач при поданні позову сплатила як того вимагає Закон України «Про судовий збір» 10 % цієї суми, тобто 172,05 грн.

Отже 90% суми ставки судового збору - 1 548,45 грн підлягає до стягнення з позивача та відповідача до Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам, а саме:

1) з відповідача необхідно стягнути 1 348,45 грн судового збору (1 548,45 грн x (1 719,31 грн / 1 974,31 грн)).;

2) з позивача - 200 грн судового збору (1 548,45 грн - 1 348,45 грн).

При цьому той факт, що відповідач є суб'єктом владних повноважень не впливає на стягнення з нього судового збору, оскільки за правилами статті 5 Закону України «Про судовий збір», Інспекція з питань захисту прав споживачів у Волинській області не звільнена від його сплати, а тому розподіл збору здійснюється за загальними правилами частини третьої статті 4 Закону.

Враховуючи те, що на користь ФОП ОСОБА_4 суд присудив 149,83 грн судового збору у зв'язку з частковим задоволенням позовної вимоги майнового характеру, але одночасно стягує 200,00 грн судового збору з частковою їх відмовою, тому остаточно з позивача необхідно стягнути 50,17 грн збору.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області Смоленга Івана Павловича, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області про скасування постанови та визнання дій незаконними - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області від 01 листопада 2013 року №222 в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штрафу у розмірі 1 719,31 грн (одна тисяча сімсот дев'ятнадцять гривень тридцять одна копійка).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області (43000, м. Луцьк, вул. Ковельська, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 38009476) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 348,45 грн (одна тисяча триста сорок вісім гривень сорок п'ять копійок).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 50,17 грн (п'ятдесят гривень сімнадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 20 грудня 2013 року.