Постанова

від 07.11.2013 по справі 814/2953/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

07 листопада 2013 року справа № 814/2953/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомПП "Роксолана", с. Горохівське, Снігурівський район, Миколаївська область, 57356

доЖовтневої ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Торгова, 63-А, м. Миколаїв, 54050

проскасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.10 р. № 0000022301/0 В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Роксолана" (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Снігурівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області, правонаступником якої є Жовтнева об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовано штраф.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що податкове законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, не містило обмежень на перенесення даних із "скороченої" декларації з ПДВ за 2008 р. до "загальної" в 2009 р., а тому такі його дії є правомірними. З цих же міркувань на його думку, включення в 2009 р. до складу податкового кредиту ПДВ за накладними 2008 р., не є порушенням, наполягає на тому, що після фактичного отримання накладних в 2009 р., він здійснив би коригування показників "скороченої" декларації за 2008 р., а потім ці показники були б перенесені до "загальної" декларації 2009 р. З приводу завищення суми податкового кредиту за квітень 2009 р. на 8000,0 грн. за податковою накладною від ПП "Верона-Буд", позивач вказує на те, що він не несе відповідальності за протиправні дії контрагента.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях посилається на те, що перенесення сум ПДВ із "скороченої" до "загальної" декларації суперечить змісту правового регулювання цих правовідносин. Так само розцінює і віднесення до складу податкового кредиту в 2009 р. ПДВ за податковими накладними 2008 р., які складені за наслідками господарських операцій, які не оподатковувались ПДВ. Також відповідач заперечує товарність правочину позивача із ПП "Верона-Буд", посилаючись на факт порушення кримінальної справи (т. 1 а. с. 73-75).

В судове засідання, призначене на 7 листопада 2013 р., прибули представники позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіславши клопотання про розгляд справи за його відсутності (т. 3 а. с. 148).

Відповідно до ст. 128 ч. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що в судове засідання прибули тільки представники позивача, а відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.

В грудні 2009 р.-січні 2010 р. ОДПІ провела планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2006 р. до 30 вересня 2009 р., результати якої оформлені актом від 1 лютого 2010 р. № 16/23/30389497 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 8-54).

Як зазначено у висновку акту перевірки, серед іншого позивачем порушено:

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., ст. 8 1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 340398,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.5. пп. 7.5.1., ст. 11 п. 11.21., 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4 пп. 4.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказ ДПА України 30 травня 1997 р. № 166, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 248634,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.5. пп. 7.5.1., ст. 8 1 , ст. 11 п. 11.21., 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ на суму 267180,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., ст. 11 п. 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 26 лютого 1999 р. № 271 (далі - Порядок № 271), в результаті чого завищено податкові зобов'язання із ПДВ на суму 495,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., ст. 11 п. 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4 Порядку № 271, в результаті чого занижено податковий кредит з ПДВ на 240491,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.1., ст. 11 п. 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4 Порядку № 271, в результаті чого: занижено суму ПДВ, яка включається до валових витрат платника (від'ємне значення суми рядка 18.2) в сумі 240452,0 грн.; занижено суму ПДВ, яка зменшує нарахування наступних звітних періодів (від'ємне значення суми рядків 18 і 19) (ряд. 21) на 240452,0 грн.; занижено суму ПДВ минулого звітного періоду, яка в поточному звітному періоді зменшує суму податку, яка залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання (ряд. 22) на 534,0 грн.; занижено суму ПДВ, яка в наступному звітному періоді зменшує суму податку, що залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання і не відображається в особовому рахунку платника на суму 240986,0 грн.

На підставі акту перевірки 11 лютого 2010 р. ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000022301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 267180,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 133590,0 грн. (т. 1 а. с. 7).

Як слідує із доводів сторін та акту перевірки, підставами для нарахування позивачу ПДВ і застосування штрафу, послугували наступні обставини:

- перенесення позивачем залишку від'ємного значення ПДВ із рядка 24 "скороченої" декларації за грудень 2008 р. до рядка 8.4. "загальної" декларації з цього податку за січень 2009 р.;

- включення до складу податкового кредиту лютого і квітня 2009 р. ПДВ за податковими накладними за 2008 р.;

- включення до податкового кредиту квітня 2009 р. ПДВ у розмірі 8000,0 грн. за податковою накладною, виданою ПП "Верона-Буд", щодо якого порушено кримінальну справу.

Як зафіксовано актом перевірки, позивач є сільськогосподарським товаровиробником і протягом 2008 р. перебував на спеціальному режимі оподаткування, визначеному ст. 11 п. 11.21., 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядком № 271.

Відповідно до цього спеціального статусу, позивач вів подвійний облік своєї господарської діяльності за критерієм віднесення операцій до виробництва сільськогосподарських товарів. У зв'язку із цим позивач повинен був подавати до ДПІ дві декларації з ПДВ: "загальну", в якій відображаються податкові зобов'язання та кредит, які сформувались за рахунок операцій не пов'язаних із сільськогосподарським товаровиробництвом, і "скорочену", в якій відображаються операції, у зв'язку із веденням сільськогосподарської діяльності.

Позивач подав до ДПІ "скорочену" податкову декларацію з ПДВ за 12 місяців 2008 р., в якій в рядку 24 зазначив суму 339863,0 грн., яка повинна була зменшити суму ПДВ наступного звітного періоду (т. 1 а. с. 84-86).

Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було виключено ст. 11 п. 11.29. Закону України "Про податок на додану вартість" і викладено в новій редакції ст. 8 1 цього ж Закону, тобто законодавцем фактично було скасовано один спеціальний режим оподаткування ПДВ для сільгоспвиробників, який був передбачений ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" і запроваджено інший режим оподаткування, який передбачений ст. 8 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

В 2009 р. позивач не скористався своїм правом на застосування пільгового режиму оподаткування, передбаченого ст. 8 1 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно, з 1 січня цього року подавав до ДПІ тільки "загальну" декларацію з ПДВ.

В січні 2009 р. позивач подав до ДПІ "загальну" декларацію з ПДВ, в якій в розділі "Податкові зобов'язання" в рядку 8.4. "Інші випадки" зазначено суму -339863,0 грн. (т. 1 а. с. 204-207).

Відмінність спеціального режиму оподаткування, який використовувався позивачем в 2008 р. від загального, на якому позивач перебував в 2009 р., полягає в тому, що спеціальний режим оподаткування не передбачав розрахунків позивача із бюджетом, тоді як в протилежність цьому, загальний режим оподаткування вимагає від позивача сплати ПДВ до бюджету і можливість отримання бюджетного відшкодування цього податку.

Враховуючи цю відмінність, суд приходить до висновку про неможливість включення до "загальної" декларації даних "скороченої", інакше кажучи, формування податкового кредиту в 2009 р. за рахунок операцій 2008 р., за якими позивач не сплачував ПДВ до бюджету, суперечить суті правового регулювання цих правовідносин.

Стаття 244 2 ч. 1 КАС України, встановляє обов'язковість судових рішень Верховного Суду України і згідно цієї норми, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

17 червня 2008 р. колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України була прийнята постанова, в якій висловлена правова позиція щодо неможливості перенесення із "скороченої" декларації даних до "загальної" декларації. Рішення Верховного Суду України також мотивовано тим, що оскільки за "скороченою" декларацією обліковуються операції, які не тягнуть сплати ПДВ до бюджету, а платник податків використовує кошти відповідно до Порядку № 271, то перенесення цих сум ПДВ до "загальної" декларації не передбачено (т. 3 а. с. 153-158).

З таких самих підстав суд не погоджується і з доводами позивача про правомірність формування податкового кредиту в 2009 р. за рахунок податкових накладних 2008 р., які отримані ним із запізненням в 2009 р., на суму 240640,0 грн., так як ці податкові декларації складені за наслідками операцій, які підпадали під спеціальний режим оподаткування і за якими позивач не сплатив ПДВ до бюджету, а тому та обставина, що позивач отримав такі накладні в 2009 р., коли він став платником ПДВ на загальних підставах, не змінює суті цих операцій та необхідності застосування до них тих норм, які відповідають сутності операцій.

Оцінюючи господарську операцію позивача із ПП "Верона-Буд", суд керується наступним.

Як зафіксовано на аркуші 14 акту перевірки (т. 1 а. с. 21), за фактом реєстрації та діяльності ПП "Верона-Буд" порушено кримінальну справу, за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво). На час прийняття рішення в даній адміністративній справі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься вирок у кримінальній справі № 1-175/11 (номер судового рішення 27490635) від 11 листопада 2012 р. Центрального районного суду м. Миколаєва, яким ОСОБА_1, яка є керівником ПП "Верона-Буд", визнана винною у вчиненні в тому числі злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України.

Стаття 72 ч. 4 КАС України визначає, що вирок суду у кримінальному провадженні, яке набрало законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на цю обставину, суд вважає висновок ДПІ про відсутність реального постачання товару від ПП "Верона-Буд" до позивача обґрунтованим і таким, що доводиться вироком суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз