Постанова

від 13.12.2013 по справі 820/11761/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.12.2013 р. справа №820/11761/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Дергачьов В.І., Гаврильченко О.І.,

відповідача - Супрун В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Золотий вік" до Західної ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування рішень , -

встановив:

Позивач, ТОВ «Компанія Золотий вік», в порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, від 19.11.2013 р. №0001032212 та від 19.11.2013р. №0001042212

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті №972/20-33-22-01-07/ від 06.11.2013 р., викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. З вказаних міркувань позивач вважав, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Західна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що викладені в акті №972/20-33-22-01-07/ від 06.11.2013 судження ДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. У ході проведення перевірки податковою інспекцією не підтверджено реальності здійснення господарських операцій ТОВ «Компанія Золотий вік» з контрагентами - ТОВ «Сіопт», ТОВ «Альфа-інкс», ТОВ «КП ТІТ», ТОВ «Адан», ТОВ «Шелані», ТОВ «НВТ ППП», у зв'язку із висновками отриманих від інших органів доходів і зборів матеріалами податкових перевірок контрагентів платника податків, де містяться висновки про відсутність у суб'єктів господарювання за ланцюгом руху товарів (робіт, послуг) активів для ведення господарської діяльності, а також у зв'язку із віднесенням на розрахунки з державою показників первинних документів, складених контрагентами, свідоцтва платників ПДВ яких анульовані.

Посилаючись на викладені вище доводи, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Компанія Золотий вік», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 32134320, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Західній ОДПІ м . Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

З 10.10.2013 р. по 30.10.2013 р. ОДПІ була проведена документальна планова перевірка ТОВ «Компанія Золотий вік» (ідентифікаційний код - 32134320) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом №972/20-23-22-01-07 від 06.11.2013 р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення - недодержання положень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 98.3, п. 98.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: заниження податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток за рахунок віднесення на розрахунки з державою показників документів, складених в межах нереальних господарських операцій за нікчемними правочинами з ТОВ «Сіопт», ТОВ «Альфа-інкс», ТОВ «КП ТІТ», ТОВ «Шелані», НВТ «ППП».

19.11.2013 р. з посиланням на даний акт ОДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення №0001032212 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 221.151,00 грн. (основний платіж - 196.531,00 грн., штраф - 24.620,00 грн.) та №0001042212 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 57.816,00 грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті №972/20-23-22-01-07 від 06.11.2013 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків положень ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ст.ст.138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: включення до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат показників первинних документів, складених в межах нереальних господарських операцій за нікчемними правочинами з ТОВ «Сіопт», ТОВ «Альфа-інкс» та ТОВ «КП ТІТ»

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також правильність суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №341/22-207/36625661 від 28.03.2013р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що спір склався з приводу правильності обчислення платником податків ПДВ та податку на прибуток за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р.

Суд відмічає, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння ПДВ були унормовані як приписами Закону України «Про ПДВ» (до 31.12.2010р. включно), так і приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні за змістом правові норми містяться в ст.ст.1 і 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналізуючи положення ст..ст.1, 7 Закону України «Про ПДВ», ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України суд доходить висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинних документів (в тому числі і податкової накладної) без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрації контрагентом податкової накладної в Реєстрі податкових накладних або подання отримувачем товару (робіт, послуг) скарги на постачальника разом з первинними і розрахунковими документами.

Суд відзначає, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами як Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні за змістом правові норми містяться в ст.ст.1 і 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

Розглядаючи справу, суд відмічає, що критерії правомірності рішень та діянь суб'єктів владних повноважень, до яких в розумінні ст. 3 КАС України та Податкового кодексу України належить і відповідач, викладені законодавцем в ч.3 ст.2 КАС України.

Досліджуючи обставини дотримання відповідачем згаданих критеріїв при реалізації владної управлінської функції у спірних правовідносинах, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд встановив наступне.

По епізоду взаємовідносин з ТОВ «Сіопт», ТОВ «Альфа Інкс», ТОВ «КП ТІТ»

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2010 р. та 11.01.2011 р. між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «Сіопт» (в якості продавця) було укладено письмові правочини у формі договорів №2010/01-11 та №2011/01-03 відповідно, предметом яких є купівля-продаж товару згідно накладних (фарби).

05.04.2011 р. між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «Альфа Інкс» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору №10405-4, предметом якого є купівля-продаж товару згідно накладних (фарби).

Також, між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «КП ТІТ» (в якості продавця) було укладено письмові правочини у формі договорів поставки №44-П від 18.02.2011 р. та №8-П від 04.01.2012 р., предметом яких є постачання поліетилену, поліпропілену, полістиролу та інших полімерних матеріалів.

Оцінивши згадані документи за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою фіксації суттєвих умов, змістом прав і обов'язків сторін, предметом домовленостей спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.ст.202 і 203 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду видаткові накладні №2 від 04.11.2011 р. на суму 10.633,52 грн., №6 від 05.11.2011 р. на суму 7.612,00 грн., №9 від 10.01.2011 р. на суму 906,40 грн., №10 від 10.01.2011 р. на суму 5.007,42 грн., №23 від 14.01.2011 р. на суму 913,20 грн., №24 від 14.01.2011 р. на суму 11.889,20 грн., №98 від 03.02.1011 р. на суму 3.748,80 грн., №127 від 14.02.2011 р. на суму 13.440,70 грн., №139 від 3.303,36 грн., №159 від 24.02.2011 р. на суму 13.152,60 грн., №170 від 01.03.2011 р. на суму 2.298,60 грн., №196 від 09.03.2011 р. на суму 9.718,22 грн., №203 від 10.03.2011 р. на суму 961,60 грн., №245 від 21.03.2011 р. на суму 7.621,20 грн., 3280 від 28.03.2011 р. на суму 3.819,80 грн., №44 від 13.04.2011 р. на суму 7.522,50 грн., №45 від 13.04.2011 р. на суму 830,00 грн., №80 від 21.04.2011 р. на суму 7.023,60 грн., №104 від 28.04.2011 р. на суму 7.512,84 грн., №РН-0001303 від 13.10.2011 р. на суму 35.912,50 грн., №РН-0001304 від 13.10.2011 р. на суму 14.535,00 грн., №РН-0001336 від 19.10.2011 р. на суму 17.000,00 грн., №РН-0001403 від 02.11.2011 р. на суму 84.412,49 грн., №РН-0001448 від 10.11.2011 р. на суму 33.400,00 грн., №РН-0001534 від 30.11.2011 р. на суму 50.100,00 грн., №РН-0001541 від 02.12.2011 р. на суму 86.040,00 грн., №РН-0001577 від 12.12.2011 р. на суму 28.210,00 грн., №РН-0000003 від 04.01.2012 р. на суму 3.260,00 грн., №РН-0000012 від 10.01.2012 р. на суму 139.364,96 грн., №23 від 13.01.2012 р. на суму 61.910,00 грн., №62 від 26.01.2012 р. на суму 98.400,02 грн., №151 від 22.02.2012 р. на суму 21.675,00 грн., №169 від 29.02.2012 р. на суму 46.989,98 грн., №194 від 12.03.2012 р. на суму 53.325,00 грн., №РН-0001265 від 04.10.2011 р. на суму 33.800,00 грн., №217 від 19.03.2012 р. на суму 30.000,00 грн.; податкові накладні №2 від 04.11.2011 р. на суму 10.633,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.772,25 грн.), № 6 від 05.11.2011 р. на суму 7.612,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.268,67 грн.), №10 від 10.01.2011 р. на суму 906,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 151,07 грн.), №11 від 11.01.2011 р. на суму 5.007,42 грн. (у т.ч. ПДВ - 834,57 грн.), №26 від 14.01.2011 р. на суму 913,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 152,20 грн.), №27 від 14.01.2011 р. на суму 11.889,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.981,53 грн.), №23 від 03.02.2011 р. на суму 3.748,80 грн., (у т.ч. ПДВ - 3.748,80 грн.), №55 від 14.02.2011 р. на суму 13.440,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.240,12 грн.), №66 від 16.02.2011 р. на суму 3.303,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 550,56 грн.), №89 від 24.02.2011 р. на суму 13.152,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.192,10 грн.), №1 від 01.0-3.2011 р. на суму 2.298,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 383,10 грн.), №30 від 09.03.2011 р. на суму 9.718,22 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.619,70 грн.), №34 від 10.03.2011 р. на суму 961,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 160,27 грн.), №77 від 21.03.2011 р. на суму 7.621,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.270,20 грн.), №116 від 28.03.2011 р. на суму 3.819,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 636,63 грн.), №42 від 13.04.2011 р. на суму 7.522,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.253,75 грн.), №43 від 13.04.2011 р. на суму 830,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 138,33 грн.), №79 від 21.04.2011 р. на суму 7.023,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.1170,60 грн.), №104 від 28.04.2011 р. на суму 7.512,84 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.252,14 грн.), №458 від 13.10.2011 р. на суму 35.912,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.985,42 грн.), №49 від 13.10.2011 р. на суму 14.535,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.422,50 грн.), №81 від 19.10.2011 р. на суму 17.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.833,33 грн.), №13 від 02.11.2011 р. на суму 86.412,49 грн. (у т.ч. ПДВ - 14.402,08 грн.), №66 від 10.11.2011 р. на суму 33.400,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.566,67 грн.), №140 від 30.11.2011 р. на суму 50.100,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8.350,00 грн.), №5 від 02.12.2011 р. на суму 86.040,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 14.340,00 грн.), №45 від 12.12.2011 р. на суму 28.210,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4.701,67 грн.), №4 від 04.01.2012 р. на суму 3.260,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 543,33 грн.), №11 від 10.01.2012 р. на суму 139.364,96 грн. (у т.ч. ПДВ - 23.227,49 грн.), №22 від 13.01.2012 р. на суму 61.090,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 10318,33 грн.), №65 від 26.01.2012 р. на суму 98.400,02 грн. (у т.ч. ПДВ - 16.400,00 грн.), №78 від 22.02.2012 р. на суму 21.675,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3.612,50 грн.), №101 від 29.02.2012 р. на суму 46.989,98 грн. (у т.ч. ПДВ - 7.831,66 грн.), №22 від 12.03.2012 р. на суму 53.325,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8.887,50 грн.), №8 від 04.10.2011 р. на суму 33.800,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.633,33 грн.).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд не вбачає недоліків у складанні як-то: дефектів форми, змісту або походження тощо, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак, оглянуті документи здатні призвести до зміни в структурі і стані активів платника податків - сторони правочину, у зв'язку з цим сприймаються судом як належні та допустимі в розумінні ст.70 КАС України докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Фізичне переміщення товару підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 13.10.2011 р. №ТТН-000208, від 19.10.2011 р. №ТТН-000214, від 04.11.2011 р. №ТТН-000223, від 10.11.2011 р. №ТТН-000224, від 30.11.2011 р. №ТТН-000235, від 02.12.2011 р. №ТТН-000236, від 12.12.2011 р. №ТТН-000244, від 04.01.2012 р. №ТТН-000001, від 10.01.2012 р. №ТТН-000004, від 13.01.2012 р. №ТТН-000005, від 26.01.2012 р. №ТТН-000013, від 22.02.2012 р. №ТТН-000025, від 29.02.2012 р. №ТТН-000033, від 12.03.2012 р. №ТТН-000037, від 19.03.2012 р. №ТТН-000043, а також листом підприємства-перевізника «Транспортна компанія «САТ».

Факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару шляхом перерахування безготівкових коштів досліджено судом. Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а саме: копії банківських виписок АТ «Укрсиббанк», АТ «Сбербанк Росії» та копії карток рахунку по контрагентам, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ОДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності кормів (макухи соняшникової) у спірних правовідносинах, невикористання отриманих кормів в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаних платником податків кормів, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Оцінивши достатність, обґрунтованість та правомірність викладених в акті суджень суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення, суд відмічає, що викладене в акті судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів ґрунтується також на мотивах складених ДПІ у Печерському районі м. Києва актів №403/22-3 від 01.10.2012 р. та №15/2208 від 04.01.2013 р. перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Альфа Інкс» та ТОВ «Сіопт» відповідно.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу наведеного в судовому засіданні судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Окремо суд, зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

По епізоду взаємовідносин з ТОВ «Шелані», ТОВ «Адан», ТОВ «ППП»

Як з'ясовано судом в ході розгляду справи, судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення - заниження грошових зобов'язань з ПДВ за епізодами взаємовідносин з даними контрагентами вмотивовано виключно відсутністю правового статусу платників ПДВ та наявністю розбіжностей між розміром задекларованого позивачем (як покупцем у спірних правовідносинах) податковим кредитом з ПДВ та розміром задекларованих контрагентами - постачальниками податкових зобов'язань з ПДВ.

Перевіряючи правомірність та обґрунтованість, тобто відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, рішень суб'єкта владних повноважень за цими епізодами та мотивами, суд встановив, що 25.01.2011 р. між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «НВТ ППП» було укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу поліграфічних матеріалів №380-КП, предметом якого є купівля-продаж поліграфічних матеріалів (фарб).

29.01.2010 р. та 10.01.2011 р. між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «Шелані» (в якості продавця) було укладено письмові правочини у формі договорів купівлі-продажу №29/1-1 та №2 відповідно, предметом яких є поставка механізмів і матеріалів (скотчу двостороннього).

Судом також встановлено, що 01.02.2010 р. між позивачем, ТОВ «Компанія Золотий вік» (в якості покупця), та ТОВ «Адан» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору №19/9, предметом якого є купівля продаж одноциліндрової машини флексографічного друку Fisher&crack ти 12 DF/4 №3082.

На підтвердження реальності господарських операцій, які відбулися у межах згаданих правочинів, позивачем надані до суду видаткові накладні №19051/Ха від 01.02.2011 р. на суму 1.742,40 грн., №19093/Ха від 10.02.2011 р. на суму 1.516,68 грн., №19139/Ха від 21.02.2011 р. на суму 1.561,80 грн., №19166/Ха від 25.02.2011 р. на суму 6.996,00 грн., №22/06-1 від 22.06.2010 р. на суму 90.297,90 грн., №30/08-1 від 30.08.2010 р. на суму 14.619,66 грн., №28/09-1 від 28.09.2010 р. на суму 42.999,00 грн., №20/01-1 від 20.01.2011 р. на суму 51.598,80 грн., №РН-29/04-1 від 29.04.2011 р. на суму 36.119,16 грн., №45 від 19.02.2010 р. на суму 200.000,00 грн.; податкові накладні №05019051 від 01.02.2011 р. на суму 1.742,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 290,40 грн), №05019093 від 10.02.2011 р. на суму 1.516,68 грн. (у т.ч. ПДВ - 252,78 грн.), №05019139 від 21.02.2011 р. на суму 1.561,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 260,30 грн.), №05019166 від 25.02.2011 р. на суму 6.996,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.166,00 грн.), №22061 від 22.06.2010 р. на суму 90.297,90 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.049,65 грн.), №30081 від 30.08.2010 р. на суму 14.619,66 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.436,61 грн.), №28091 від 28.09.2010 р. на суму 42.999,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7.166,50 грн.), №20/0101 від 20.01.2011 р. на суму 51.598,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 8.599,80 грн.), №12 від 29.04.2011 р. на суму 36.119,16 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.019,86 грн.), №32 від 10.02.2010 р. на суму 200.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.333,33 грн.), а також банківські виписки АТ «Укрсиббанк» та картки рахунків по контрагентам.

З цього приводу суд зазначає, що ч. 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим - мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи встановлено, що жодних зауважень чи відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ОДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити саме обґрунтованість судження ОДПІ про порушення позивачем вимог Закону України «Про ПДВ», Податкового кодексу України, а саме: завищення суми податкового кредиту з ПДВ за рахунок безпідставного відображення в обліку показників первинних документів, складених контрагентами - ТОВ «Шелані», ТОВ «Адан», ТОВ «ППП», котрі не є платниками ПДВ.

Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, органом доходів і зборів у ході розгляду справи не подано до суду жодних належних і допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів того, що станом на дату виконання господарських зобов'язань по укладеним правочином шляхом проведення господарських операцій перелічені вище контрагенти платника податків не мали правового статусу платників ПДВ внаслідок анулювання свідоцтв.

Натомість на стор.70 №972/20-23-22-01-07 від 06.11.2013 р. суб'єкт владних повноважень самостійно виклав з'ясовані в ході перевірки обставини, які підтверджують, що реєстрація ТОВ «Адан» як платника ПДВ була анульована 31.01.2011р., реєстрація ТОВ «Шелані» як платника ПДВ була анульована 21.10.2011р., тобто після вчинення спірних правочинів та виконання зобов'язань по господарським операціям.

Наявність розбіжностей між розміром податкового зобов'язання з ПДВ постачальника товарів (робіт, послуг) та розміром податкового кредиту з ПДВ отримувача таких товарів (робіт, послуг) за однією і тією ж господарською операцією в положеннях Закону України «Про ПДВ» (до 31.12.2010р.), Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (до 31.12.2010р.), розділах ІІ і V Податкового кодексу України визначена законодавцем як можлива підстава для складення податковою інспекцією письмового запиту і подальшого прийняття рішення про проведення податкової перевірки з питання повноти обчислення ПДВ.

Разом з тим, така обставина сама по собі не може слугувати законною підставою для прийняття контролюючим органом рішення про збільшення платнику податків грошових зобов'язань з ПДВ, бо такого юридичного наслідку законом не встановлено.

За матеріалами справи судом з'ясовано, що позивач, ТОВ «Компанія золотий вік», у спірних правовідносинах отримав в розпорядження документи, визначені законом як підстави для збільшення валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ, провів розрахунки з контрагентами, діяв з достатньою виваженістю, розсудливістю та обачливістю.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України «Про ПДВ», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нереальність господарських операцій без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ "Компанія Золотий вік" до Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування рішень - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001032212 від 19.11.2013р., №0001042212 від 19.11.2013р.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 13.12.2013р.

Суддя А.В. Сліденко