Постанова

від 05.12.2013 по справі 826/8691/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8691/13-а Головуючий у 1-й інстанції:Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марка України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марка України" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.05.2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.05.2013 р. №0007332203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно із ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Марка Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово - господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Профбіз» (код 34023550) за період серпень 2011 року та березень 2012 року, за результатами якої складено акт від 14.05.2013 року №453/22.3/34532301.

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.3, 198.1, 198.6 статті 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 61 850грн. за березень 2012 року.

На підставі встановленого в акті порушення відповідачем 28.05.2013 р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0007332203, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 61 850грн. за березень 2012 року.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дане ППР протиправним та скасувати.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що операції між позивачем та ПП «Профбіз» не мали реального характеру. Відтак погодився з позицією податкового органу щодо заниження платником суми ПДВ в розмірі 61 850грн. за березень 2012 року, таким чином вказавши на правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з даним висновком суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу мотивовану тим, що, наявними в матеріалах справи доказами в повній мірі підтверджується факт реального виконання договору, укладеного позивачем із ПП «Профбіз». Крім того, апелянт акцентував увагу, що постанова суду ґрунтується виключно на встановлених податковим органом порушеннях податкового законодавства контрагентом позивача, які ТОВ «Марка Україна» не має можливості перевірити, надати щодо цього власну оцінку чи пояснення. Відтак, позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржувану постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

В той же час, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «ГУМ» укладено попередній договір на укладання договору оренди від 27.04.2011р. Предметом попереднього договору було зобов'язання сторін у строк до 01.03.2012р. укласти основний договір оренди приміщення, розташованого у ТК «Пассаж» (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 50) загальною площею 1 157,72кв.м. Цільове призначення приміщення - розміщення та функціонування в ньому магазину з продажу непродовольчих товарів.

Статтею 4 попереднього договору передбачено, що з метою приведення приміщення до стану придатного для його використання за цільовим призначенням, орендар (позивач) на умовах договору проводить адаптацію приміщення. Під адаптацією приміщення розуміються будь-які роботи в приміщенні, які проводяться орендарем та за його рахунок з метою облаштування приміщення для потреб орендаря (позивача) та повного пристосування до подальшого використання приміщення за цільовим означенням. Пунктом 4 ст. 4 попереднього договору визначено, що з метою адаптації приміщень орендар (позивач) має право залучати третіх осіб. Орендар самостійно визначає осіб (підрядників), які будуть виконувати роботи з адаптації приміщення.

З метою здійснення адаптації орендованого приміщення, між позивачем та ПП «Профбіз» 26.07.2011 року укладено договір підряду № 20110726. Згідно умов даного договору (п. 3 ст. 2) ПП «Профбіз» виконує роботи по адаптації об'єкта приміщення площею 1 157,72 кв. м. за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 50 у відповідності до наданої Замовником проектної документації. Під роботами у договорі підряду розуміються всі види робіт та послуг, направлені на адаптацію приміщення, що включають роботи з розробки проектної документації, в тому числі необхідних креслень, схем та іншої документації з метою виконання будівельно-монтажних робіт; роботи підготовчого етапу, загально-будівельні роботи; внутрішньо та зовнішньо оздоблювальні роботи; роботи по згортанню виконання робіт; роботи по прибиранню території після завершення виконання робіт.

Згідно з п. 3.3 Договору, основні етапи, перелік, склад та обсяги усіх видів робіт наведено в додатку 1 до договору, який є невідємною його частиною.

Порядок виконання робіт та порядок їх здачі-прийняття визначено ст. 5 Договору. Так, відповідно до п. 5.1 замовник приймає виконані належним чином та з належною якістю Підрядником роботи шляхом підписання Підрядником Актів про фактично виконані роботи та довідок про вартість таких робіт за встановленою формою.

Статтею 6 договору підряду передбачено право ПП «Профбіз» залучати до виконання робіт субпідрядників.

Пунктом 10.1 встановлено, що ціна договору визначається відповідно до кошторису, який є невід'ємною частиною договору. Ціна договору є твердою та може бути збільшена лише у певних випадках.

Так, відповідно до додатку № 3 до договору підряду № 20110726 сторонами визначено кошторис виконання робіт. Додатковою угодою № 1 від 16.02.2012 року до Договору підряду сторонами було внесено зміни до кошторису та зменшено вартість робіт на 96 443,15 грн. до 5631102,60 грн. Додатком № 2 погоджений графік фінансування.

На підтвердження факту виконання умов даного договору, в матеріалах справи наявні копія вказаного договору, додатків до нього, додаткової угоди № 1 до договору (том 1, а.с. 81-111), а також копії актів прийому-передачі матеріальних цінностей, а саме обладнання, наданого замовником підряднику для виконання підрядних робіт, а також обладнання, наданого для встановлення в орендованому приміщенні (том 1, а.с. 112-114), копії актів приймання - передачі №1 від 27.02.2012р.; №2 від 27.03.2012р. та №3 від 27.03.2012р. (том 1, а.с. 115-130) та податкові накладні №1 від 14.03.2012р. на суму 371102,56грн., в тому числі ПДВ 61850,43грн. (том 1, а.с. 131). Крім того, в матеріалах наявна довідка про вартість виконаних робіт від 27.02.2012 року за липень 2011 року -лютий 2012 року

Факт здійснення позивачем оплати на виконання умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (том 1, а.с. 179-180).

Крім того, для доведення правосуб'єктності контрагента позивача на час здійснення спірних господарських операцій, позивачем було надано суду першої інстанції копії ліцензій виданих Державною архбудінспекцією від 31.03.2011 року строком дії з 31.03.2011 року до 31.09.2011 року (том 2 а.с. 3-4), та від 29.09.2011 року строком дії з 29.09.2011 року по 29.06.2016 року (том 2, а.с. 5-6), якими підтверджується право ПП «Профбіз» на провадження діяльності із виконання будівельних робіт.

Стосовно податкової правосуб'єктності контрагента позивача, ПП «Профбіз» було взято на облік в органах ДПС 05.06.2006 року, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (том 2, а.с. 7) та зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом (том 2 а.с. 8).

Таким чином, на момент виписки податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість і доказів анулювання такої реєстрації на час здійснення господарських операцій відповідачем надано не було.

За результатами виконання підрядник робіт (адаптації об'єкта оренди), між позивачем та ТОВ «ГУМ» на виконання умов попереднього договору 30.03.2012 року було укладено договір оренди № ДА-155 приміщень комерційного призначення в торговому комплексі «Пассаж», де і станом на сьогоднішній день розташований магазин позивача.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, прийшла до висновку, що зазначені документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, встановленим п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідач доказів того, що відомості податкових і видаткових накладних не відповідають дійсності, не надав.

За вказаних обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, колегія вважає, що в даному випадку позивачем доведено факт реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Марка Україна» та ПП «Профбіз» у період, щодо якого відповідачем проводилася перевірка, оскільки наявних в матеріалах належних та допустимих доказів достатньо для підтвердження належного виконання укладеного між позивачем та зазначеним контрагентом договору підряду від 26.07.2011 року № 20110726.

Разом з тим, видається помилковим висновок суду першої інстанції, що операції між позивачем та ПП «Профбіз» не мали реального характеру, обґрунтований зокрема актом перевірки ПП «Профбіз» від 11.12.2012р. №2128/22-20/34023550 за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., з 01.09.2011р. по 30.09.2011р., з 01.03.2012р. по 31.03.2012р., в якому ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено, що угоди укладені ПП «Профбіз» з контрагентами за період з 01.03.2012р. по 31.03.2012р, в тому числі з ТОВ «Марка Україна», мають ознаки безтоварності.

З цього приводу колегія зазначає, що встановлені податковим органом в акті перевірки порушення контрагентом позивача норм податкового не є підставою для відмови у праві позивача на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Аналогічна позиція міститься в Листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» та Постанови Верховного Суду України від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3060678.

На підставі викладеного, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги, спростовують висновки акту перевірки, з якими погодився суд першої інстанції, що операції між позивачем та ПП «Профбіз» не мали реального характеру.

За таких обставин, позиція податкового органу щодо заниження платником суми ПДВ в розмірі 61 850грн. за березень 2012 року, яку підтримав суд, є необґрунтованою, з чого слідує, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, при цьому висновки суду не відповідають обставинам справи . Та спростовуються наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права , при цьому висновки суду не відповідають обставинам справи , то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254, 267 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марка України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марка України" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.05.2013 року - задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року - скасувати .

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марка України" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 28.05.2013 р. №0007332203

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.